11.1. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття

Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. "Чому взагалі є суще, а не навпаки - ніщо?" -це запитання М. Хайдеггер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав основним питанням метафізики як науки про фундаментальні основи всього сутнього.

і Проблема буття - це проблема сутності всього існуючого, а також • проблема єдності світу як цілого.

Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо-орієнтувант, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.

Умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з небуттям. Але в реальному життєвому досвіді ми ніде й ніколи безпосередньо не стикаємося із небуттям як таким. Коли зникають певні матеріальні речі, змінюються природні явища, умирають живі істоти, ми розуміємо, що все це ще не є переходом у небуття, адже при цьому немає повного зникнення, а є лише перетворення певних форм та вимірів того, що існує, в інші форми та виміри.

*- Отже, у такому розумінні й небуття, і всі матеріальні форми, що підлягають змінам, постають як відносні. Вони визначають не буття як таке, а лише його прояви.

І* Отже, можна сказати, що філософом є той, хто виводить колену річ на рівень її розгляду з позиції світового цілого або з позиції зіставлення буття та небуття.

Життєві орієнтири, якими користується людина, лише тоді можуть

?бути надійними, коли вони є не скороминущими, не частковими, а фундаментальними за значенням, обсягом та концентрацією наших • знань і прагнень. Оскільки філософське розуміння буття відповідає усім названим вимогам, воно й постає водночас і фундаментальним, і універсальним, і цільовим орієнтиром для людини.

Усі названі характеристики поняття буття дозволяють окреслити його найважливіші функції.

Зазначений аспект проблеми буття досить очевидно постає у рамках релігійної свідомості та теології. У більшості розвинених релігій основною життєвою метою людини постає або досягнення вищого буття, або його збереження від небуття та руйнування. Наприклад, у релігійному напрямі індійського джайнізму запорукою спасіння людської душі та досягнення стану блаженства постає ненасильство, незаподіяння шкоди будь-якому життю. У християнстві вважається, що людина своєю вірою та непохитним бажанням позбутися гріха може врятувати не лише себе та свою душу, а й змінити стан усієї природи, сприяти переходу її до існування у стані гармонійного та нічим не ушкодженого буття.

Це релігійно-теологічне прозріння у XX cm. набуло загальнопоширеного визнання: загрозлива екологічна ситуація, що стала наслідком науково-технічного поступу, наблизила людство до загибелі та до розуміння саме такої міри відповідальності - відповідальності людини за стан буття узагалі. Отже, по-третє, буття постає мірою відповідальності людини за стан себе і світу. Людина, отже, опинилася віч-на-віч із буттям; тепер вона змушена ставитись до буття не лише як до абстракції, а як до реального складника своєї життєдіяльності. Звичайно, що за таких обставин людина вже не може задовольнятися надто туманними уявленнями про буття; з явилась необхідність визначити більш однозначно, що можна вважати підвалинами буття та яким чином людина з ними пов 'язана.

ОСНОВШ ЗМІСТОВІ АСПЕКТИ У ФІЛОСОФСЬКОМУ ПОНЯТТІ БУТТЯ

БУТТЯ

гранично широке поняття що фіксує характеристики та прояви світу та ояюки оуття черт і ставлення і небуттям та як міра її моральної відповідальності і постає як чинник сенсоутворення, найвшца цінність для людини

Що залишається від людини після закінчення її фізичного існування? З давніх часів люди сповідували тезу про те, що ніщо в цьому світі не виникає з нічого (таке, як відомо, можливе лише в акті божественного творення світу) і не зникає без наслідків.

Ці проблеми настільки важливі і фундаментальні, що деякі культурологи вважають: культуротворення починається лише після того, коли здійснюється свідоме поховання людини, тобто коли смерть усвідомлюється як явище надзвичайне, особливе, а людина при цьому не зводиться до тілесного існування. І справді, культуру неможливо створювати поза історичною зміною людських поколінь, окремих етносів і цивілізацій. У цьому плані культура постає як зосередження, концентрація людських способів утвердження у бутті, тому що, з одного боку, у культурі акумулюються людські досягнення, а з іншого -тому що культура існує як деяка неперервна тривалість у процесі розвитку історії, як певна сфера переборення часу та мінливості сутнього. Культура тримається на людському зусиллі, і це є наочною демонстрацією того, що й людина перебуває в активному, дійовому ставленні до буття.

Проблема буття — це передусім проблема, що виникає і розкривається перед нами в гамлетівському окресленні: бути чи не бути? Що означає бути і як можна утриматися у бутті за мінли-

вості та минущості будь-яких форм сущого? Чи може людина вважати себе чимсь особливим щодо цих процесів, чи може уникнути розпаду та зникнення у світових метаморфозах? Усі ці питання є із ряду вічних і фундаментальних.

Значення проблеми буття для філософії проявляється в тому, що:

Ця проблема окреслює граничну межу і специфіку

філософського узагальнення та сутнісного

розгляду будь-яких явищ реальності.

Від розв 'язання проблеми буття залежить

розуміння та розв 'язання усього кола

філософської проблематики.

Постаючи гранично можливим орієнтиром для

людського самоздійснення та філософствування

проблема буття стає фактором сенсоутворення

та масштабом людських цінностей.

Проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження та свідомого регулювання людської життєдіяльності.