РИЗИК

Липень 1998 року був чи не найспекотнішим місяцем у світовій історії, і назагал 1998 рік був мабуть найспекотнішим ро­ком. Розпечені хвилі повітря спричинили спустошення у багать­ох районах північної півкулі.

Чи температурні зрушення, подібні до цих, являють собою результат людського втручання у світовий клімат? У нас немає впевненості, але ми повинні визнати ймовірність, що це можли­во, заразом із збільшенням числа ураганів, тайфунів і штормів, які спостерігалися у попередні роки. Внаслідок глобального індустріального розвитку ми таки могли змінити світовий клімат і, крім того, завдати іще більшої шкоди нашому земному середовищу проживання. Ми не знаємо, які настануть подальші зміни або які загрози вони за собою потягнуть.

²³³ Публікується за виданням Ґіденс Е. Нестримний світ: як глобалізація пе­ретворює наше життя. K.: Альтерпрес, 2004. С. 20-30.

Усім цим подіям ми можемо надати сенсу, коли скажемо, що усі вони пов'язані із ризиком. Сподіваюся вас переконати, що це позірно просте поняття розкриває деякі із найсуттєвіших характеристик світу, у якому ми зараз живемо. З першого погля­ду поняття ризику видається таким, що не має якогось спе­цифічного відношення до наших часів, якщо його порівняти із попередніми епохами. Зрештою, чи ж не повік-віків люди зустрічалися із чималим ризиком? За Середьовіччя у Європі життя переважної більшості загалу було похмуре, безжалісне й коротке, тобто таке, яким воно є для багатьох людей у найбідніших регіонах теперішнього світу.

Одначе тут ми наражаємося на щось справді цікаве. Якщо не брати до уваги деякі маргінальні ситуації, то у Середні віки поняття ризику зовсім не існувало. Не було його, - наскільки мені це вдалося встановити, - і в більшості інших традиційних культур. Ідея ризику з'являється і набуває впливу у шістнадцято­му й сімнадцятому сторіччях і вперше починає використовувати­ся західними мандрівниками, коли вони вирушали морським шляхом у незвідані світи. Виглядає на те, що слово "ризик" увійшло в англійську мову через іспанську і португальську, в яких воно вживалося по відношенню до плавання у непозначені на мапі води. Іншими словами, за походженням воно було орієнтоване на простір. Пізніше його зміст почали переносити на час, вживаючи у банківській та інвестиційній справі на позначення обчислень для заставників і позичальників щодо ймовірних наслідків рішень у галузі інвестицій. Врешті-решт, воно стало охоплювати широке коло інших ситуацій невизначе­ності.

Я повинен наголосити, що поняття ризику нёвіддільне від ідей ймовірності й невизначеності. Коли результат має стовідсоткову визначеність, то про якусь особу не можна сказа­ти, що вона йде на ризик.

Існує старий жарт, який доволі увиразнює цю ситуацію. Чоловік стрибає із верхівки стоповерхового хмарочоса. Коли, падаючи донизу, він пролітає повз кожний поверх, то люди, які знаходяться всередині будівлі, дочуваються його слів: "поки що все гаразд", "поки що все гаразд", "поки що все гаразд"... Він чинить так, немов би обчислює ризик, але ж результат фактично визначений.

У традиційних культурах не було концепції ризику, бо у них не було в ній потреби. Ризик - це зовсім не те саме, що шанс або небезпека. Ризик стосується шансів, що є предметом дієвої оцінки з огляду на їхні майбутні можливості. Він (ризик) широко впроваджується у вжиток лише у суспільстві, що орієнтоване на майбутнє, - тобто, яке розглядає майбутнє на кшталт території, що її потрібно завоювати або колонізувати.

Усі попередні культури, включно із великими прадавніми світовими цивілізаціями, як-от Рим або традиційний Китай, жили головно минулим. Вони застосовували ідеї долі, щастя або богів там, де ми зараз воліємо підмінити їх ризиком. У традиційних культурах, якщо когось спіткало нещастя чи навпаки йому поталанило, вбачалися саме ці речі або здійснення певних намірів богів і духів. У деяких культурах ідея випадкових події цілковито заперечується. Азанди, африканське плем'я, вірять у те, що коли когось заскочить недоля, то це є наслідком чаклунства. Наприклад, коли людина захворіє, то це відбувається тому що ворог вдався до чорної магії.

Звичайно, із настанням модернізації подібні погляди повністю не зникають. Магічні поняття, ідеї долі й космології усе ще мають вплив. Проте часто-густо вони продовжують існувати як упередження, що у них люди вірять тільки наполовину і їх дотримуються у дещо незвичний спосіб. Вони їх застосовують, аби потвердити рішення, що мають більш умисний характер. Гравці, - включно із гравцями на біржі, - зазвичай вдаються до ритуалів, які психологічно усувають невизначеності, що на них чатують. Так само це стосується ризиків, перебігові яких ми не у змозі зарадити, бо ж взагалі бути живим, - за самим визначенням, - є ризикованою справою. Тому аж ніяк не слід дивуватися, що люди усе ще радяться з астрологами, особливо у вирішальні моменти їхнього життя.

Крім того, визнання ризику являє собою також чинник наснаги й змагальності, - згадаймо про задоволення, що їх декотрі люди отримують від ризикованої гри, швидкісного кермування автомобілем, сексуального авантюризму або стрімкої круговерті ролер-костера^[232]. Навіть більше, позитивне наповнення ризику і є якраз джерелом саме тієї енергії, яка створює сучасне економічне багатство.

Дві сторони ризику - негативна й позитивна - оприяв- нюються від найперших днів модерного індустріального суспільства.

Модерний капіталізм вбудовується у майбутнє шляхом обчислення прийдешніх прибутків і втрат, а по тому й - ризику, як безперервного процесу. Цього не можна було чинити до відкриття в Європі у п'ятнадцятому сторіччі подвійної бухгалтерії, завдяки якій стало можливим якнайточніше простежувати шлях, що на ньому гроші можна вкласти таким чином, аби отримати їх іще більше. Звичайно, багато ризиків, - як-от пов'язаних із впливом на здоров'я, - ми прагнемо усунути тією мірою, як це тільки видається можливим. Цим пояснюється, чому поняття ризику від самих його джерел супроводжується появою страхування. Ми не повинні тут мати на думці лише приватне або комерційне страхування. Держава добробуту, розвиток якої можна прослідкувати аж до виданих в Англії за Єлизаветинської доби законів на захист бідних, становить в своїй основі систему управління ризиками. Її призначення у тому, аби створити захист від негараздів - хвороби, інвалідності, втрати роботи, похилого віку, - що їх раніше вважали залежними від наставления богів.

Страхування становить головне опертя для людей, які готуються йти на ризик. Воно є основою безпеки там, де долю потіснило активне ставлення до впорядкування майбутнього. Подібно до ідеї ризику, модерні форми страхування виникли суголосно із мореплаванням. Найдавніші морські страхові поліси були написані у шістнадцятому сторіччі. Лондонська компанія вперше здійснила страхування у зв'язку із ризиком далекого морського плаванняу 1782 році.

Збагнути сенс страхування можливо лише за умови, що ми віримо у по-людськи впорядковане майбутнє. Це один із засобів такого впорядкування. Страхування стосується чогось такого, що гарантує безпеку, але насправді воно паразитує на ризику і ставленні донього людей. Ті, хто здійснює страхування, - чи-то у формі приватного страхування, чи державної системи добробуту, - ризик по суті просто перерозподіляють. Якщо хтось реалізує право на страхування від знищення через пожежу його чи її будинку, то ризик од цього не зникає. Домовласник продає свій ризик страхувальникові в обмін на плату. Обмінювати ризики та скидати із себе його тягар - це зовсім не випадкова риса капіталістичної економіки. Без неї реально існуючий капіталізм неможливо ані помислити, ані вважати працездатним.

На підставі цих причин ідея ризику завжди була домішана до модерну, одначе я хочу довести, що за поточного періоду ризик набуває нової й особливої ваги. Вважалося, що ризик має бути способом регулювання майбутнього, його нормалізації і підведення під наш домінуючий вплив. Та не так сталося, як гадалося. Наші щирі прагнення контролювати майбутнє б'ють по нас рикошетом, змушуючи відшукувати різноманітні способи ставлення до невизначеності.

Найліпший спосіб пояснити те, що відбувається, полягає у тому, щоб розмежувати два типи ризику. Один із них я називатиму зовнішнім ризиком. Зовнішній ризик - це ризик, який ми сприймаємо як похідний від зовнішніх обставин, від усталеності традиції або природи. Цей ризик я хочу відокремити од ризику штучного, під яким я розумію ризик, що спричинюється лише впливом на світ розвитку нашого знання. Штучний ризик стосується ризикованих ситуацій, щодо яких у нас дуже мало історичного досвіду аби з ними упоратися. Під цю категорію підпадає більшість ризиків, пов'язаних із довкіллям, - як-от із глобальним потеплінням На них безпосереднім чином впливає дедалі зростаюча глобалізація.

Найкращий спосіб, яким я можу прояснити відмінність міх двома різновидами ризику, полягає в наступному. Можна стверджувати, що в усіх традиційних культурах та в індустріальному суспільстві, впритул до порогу сьогодення, людські істоти були занепокоєні ризиками, що породжувалися зовнішньою природою - поганим врожаєм, повенями, чумою або голодом. Однакна певному відтинку часу - за історичним відліком зовсім недавно - ми почали менше непокоїтися з приводу того, що може вчинити нам природа, і дедалі більше тим, що ми самі заподіяли природі. Це слуїує прикметою переходу від панування зовнішнього ризику до переважання впливу ризику, який створений штучно.

Хто ж такі оці "ми", що відчувають занепокоєння? Отож, я на разі гадаю, що це усі ми поспіль незалежно од того, чи перебуваємо ми в багатих, а чи бідних частинах світу. У той же час очевидно, що існує розмежування, яке назагал відділяє багаті регіони від решти. У бідніших країнах усе ще існують, переплітаючись із новими ризиками, чимало "традиційних" ризиків на кшталт щойно згаданого - ризику голоду за умови поганого врожаю.

Наше суспільство живе після того, як настав кінець природи. Кінець природи вочевидь зовсім не означає що фізичний світ або фізичні процеси перестали існувати. Він стосується факту, що лише дуже незначна частка нашого навколишнього матеріального середовища бодай залишилася незайманою через людське втручання. Чимало із того, що зазвичай було природним, уже не є суцільно природним, хоч ми й не завжди можемо бути певні, де припиняється перше й починається друге. У1998 році у Китаї відбулися великі повені, під час яких багато людей втратили життя. Половоддя на багатьох ріках завжди повторювалося у китайській історії. Чи були ці останні повені у переважній кількості такими ж самими, чи до них спричинилися глобальні зміни у кліматі? Хто знає, проте наявні деякі незвичні ознаки повеней, які засвідчують, що їхні причини не були всуціль природними.

Штучний ризик не тільки заторкує природу - або те, що зазвичай було природою. Він просотується також в інші сфери життя. Наприклад, візьмімо шлюб або сім'ю, які зараз пережи­вають глибокі зміни в індустріальних країнах ідо певної міри по усьому світові. Два або три покоління перед цим, коли люди бра­ли шлюб, вони усвідомлювали, що саме вони роблять. Шлюб, переважно закріплений традицією або звичаєм, уподібнювався природному станові, яким він безсумнівно продовжує залишати­ся у багатьох країнах. Одначе там, де традиційний спосіб життя починає руйнуватися, - що позначається на одруженні та формуванні стосунків, - існує виразне відчуття того, що люди не знають, що вони роблять, бо інституції шлюбу й родини аж надто змінилися. За цих умов вони, як першопрохідці, мають розпочинати все заново. Нехай це усвідомлюється чи ні та у таких ситуаціях стає невідворотним, що люди дедалі більше починають міркувати з огляду на ризик. Вони повинні сміливо тприиняти “виклик гвиго хзгббистого майбуття, лке небагато більше ніж у минулому відкрите назустріч усім нагодам і небезпекам, що із цього випливають.

Із поширенням штучного ризику ризикованість набуває нової якості. Як я раніше вказував, поява ідеї ризику була тісно пов'язана з перспективою розрахунку. Більшість форм страхування безпосередньо базуються на цьому зв'язку. Наприклад, щоразу як хтось сідає в автомобіль, він може обчислити персональні шанси потрапити в аварію. Це є статистичним передбаченням, і низку таких випадків можна заново подовшити. Ситуації зі штучним ризиком на це не схожі. Ми просто не знаємо, яким є рівень ризику, і в багатьох випадках ми з певністю й не знатимемо, до поки не буде занадто пізно.

Нещодавно (1996) була десята річниця аварії на Чорнобильській атомній станції в Україні. Ніхто не знає, якими будуть її довготривалі наслідки. Може виникнути, - а то й ні - через певний відтинок часу загроза для здоров'я в результаті накопичення шкідливих речовин. Точнісінько те ж саме справджується у випадку із BSE^[233] у Сполученому Королівстві - спалахом хвороби так званого коров'ячого сказу, - якщо подивитися на нього у перспективі прихованого впливу на людей. Наразі ми не можемо бути впевнені у тому, що у якийсь момент часу занедужає набагато більш людей, ніж зараз.

Або ж погляньмо, у якому становищі ми опинилися з огляду на ті зміни, які відбуваються у планетарному кліматі? Більшість вчених, які добре обізнані у цій галузі, переконані, що глобальне потепління відбувається і що потрібно вдатися до певних заходів аби цьому запобігти. Одначе ще в середині 1970-х років ортодоксальна наукова думка полягала в тому, що світ перебуває у фазі глобального похолодання. Майже ті самі явища, що наводилися на підтримку гіпотези про глобальне похолодання, тепер залучаються до гри аби посприяти аргументам на користь глобального потепління - спека, холод, незвичайні типи погоди. Отож, чи відбувається глобальне потепління і чи спричинене воно людьми? Ймовірно, - але ми не будемо й далебі не можемо бути цілковито певними, допоки не стане надто пізно.

За цих обставин у політиці утворюється новий моральний клімат, для якого характерна позиція "тягни й штовхай" - поміж звинуваченнями у панікуванні, з одного боку, та у замовчуванні, з другого. Хоч хто там буде - урядовий чинник, науковий експерт або дослідник, що серйозно йде на даний ризик, - він або вона повинні його оприлюднити. Про нього необхідно широко оповістити, позаяк людей слід переконати, що ризик реальний - навколо нього належить вчинити галас. Проте, якщо цей галас таки вчинено, а ризик виявився мінімальним, тих, хто до цього був причетний, буде звинувачено у збурюванні паніки.

Припустімо, однак, що спочатку влада вирішує, що ризик доволі невеликий, як це зробив британський уряд у ситуації із зараженою яловичиною. У цьому випадку уряд насамперед повідомив: ми спираємося тут на висновки науковців; серйозно­го ризику немає, і будь-хто із бажаючих може без остраху продовжувати їсти яловичину. У таких ситуаціях, коли події повертаються навспак, - як це фактично й відбулося, - владу звинуватять у замовчуванні, й небезпідставно

Справи бувають навіть набагато складніші, аніж засвідчу­ють ці приклади. Хоч як парадоксально, але зчинення паніки може бути необхідним задля усунення ризику, на який ми нара­жаємося, проте, якщо успіху досягнуто, то виявляється, що це справді було панікування. За приклад може правити випадок із СНІД. Уряди й експерти розгорнули величезну роботу серед громадськості щодо роз'яснення ризиків, пов'язаних із небезпеч­ним сексом, з метою переконати людей змінити свою сексуаль­ну поведінку. Частково внаслідок цього у розвинутих країнах СНІД не поширився настільки інтенсивно, як це передрікалося напочатку. По тому була відповідна реакція: чому ви подібним чином залякували людей? Усе ж, як ми знаємо із подальшого глобального поширення СНІДу, вони були праві - і є наразі - діяти саме таким чином.

У сучасному суспільстві такого роду парадокс стає узви­чаєним, проте немає легкодосяжного способу, як із ним впора­тися. Тому що, як я зазначав раніше, у більшості ситуацій зі штучним ризиком навіть сам факт наявності ризику, схоже, піддягає обговоренню. Ми не можемо знати заздалегідь, коли ми насправді панікуємо, а коли ні.

Сьогодні наше ставлення до науки і технології відрізняється од того, що було характерним для давніших часів. У західному суспільстві упродовж майже двох століть наука функціонувала на кшталт традиції. За своїм призначенням наука має переборо­ти традицію, але в дійсності вона перетворилася на щось дуже своєрідне. Вона стала чимось таким, що більшість людей шанує, але що є зовнішнім стосовно їхньої діяльності. Непрофесіонали "набираються" думок від експертів.

Чимдужче наука й технологія втручаються у наше життя, - і роблять це на глобальному рівні, - тим менше ця перспектива контролюється. Більшість із нас, включно з урядовими чинника­ми й політиками, мають - і повинні мати - набагато активніші й зацікавленіші взаємини з наукою й технологією, ніж ми до цього звикли.

Ми не можемо просто "приймати" ті винаходи, що їх продукують вчені, бодай лише на тій підставі, що вчені часто- іусто поміж собою сперечаються, особливо в умовах штучно створеного ризику. Тепер кожен усвідомлює засадничо мобільний характер науки. Хоч де 6 і хто б обирав, що йому їсти, чим снідати, пити каву декофіновану, а чи звичайну, - ця особа приймає рішення у контексті суперечливої й мінливої наукової і технологічної інформації.

Ось візьмімо червоне вино. Був час, коли червоне вино, як інші алкогольні напої, вважалося для здоров'я шкідливим. Згодом дослідження показали, що споживання червоного вина у розумних кількостях оберігає від серцевої хвороби. В результаті було встановлено, що це властиво будь-якому різновиду алкоголю, але він виявляє свою захисну функцію лише для людей віком понад 40 років. Хто знає, що покаже нам наступна серія відкриттів?

Дехто стверджує, що найефективніший засіб упорати­ся із зростанням штучного ризику полягає у встановленні меж відповідальності шляхом засвоєння так званого "упереджувального принципу". Вперше поняття упереджу- вального принципу з'явилося на початку 1980-х років у Німеччині в контексті екологічних дебатів, які там проводилися. Беручи найпростіше, воно передбачає, що вплив на наслідки втручання у довкілля (й відповідно, на інші форми ризику) слід здійснювати навіть тоді, коли дані щодо них не є надійними. Отож, у 1980 році у кількох європейських країнах було започатковано програми, щоб протистояти кислотним дощам, у той час як у Британії обмаль переконливих доказів використали для виправдання бездіяльності стосовно цієї та інших проблем,, пов'язаних із забрудненням.

Проте упереджувальний принцип не завжди є сприятливим, а то й підхожим як засіб улагодження проблем ризику й відповідальності. Не завжди можливо застосувати настанову "знаходитися поближче до природи" або обмежувати нововведення замість того, щоб їх використовувати. Причина полягає у тому, що баланс здобутків і загроз від наукового й технологічного поступу, а також інших форм соціальних змін, є незначним. Візьмімо за приклад розбіжності щодо генетично модифікованих продуктів харчування. Генетично модифіковані культури вже ростуть по усьому світові на 35 мільйонах гектарів землі - площі, яка за розмірами у 1, 5 перевищує Британію. Більшість із вирощуються у Північній Америці і Китаї. Сільськогосподарські культури включають сою, кукурудзу, бавовну й картоплю.

Не більш переконлива ситуація складається й там, де при­рода вже не є природою. Ризики тягнуть за собою численні невідомості, або, якщо можна так висловитися, відомі невідо­мості, позаяк світові притаманна виразна тенденція нас дивува­ти. У ньому можуть мати місце наслідки, які ще ніхто не спромігся передбачити. Один із різновидів ризику полягає у тому, що сільськогосподарські культури можуть призвести до середньо- або довготермінових загроз для здоров'я. Зрештою доволі чого у галузі генної технології є засадничо новим і відмінним од старих методів схрещування.

Інша перспектива полягає у тому, що інкорпоровані до сільськогосподарських культур гени - з метою підвищити стійкість до шкідників, - можуть поширитися й на інші рослини, - породжуючи "супербур'яни". Своєю чергою це могло б скласти загрозу біологічному розмаїттю довкілля.

Через те що тиск задля вирощуваня і споживання генетично модифікованих культур частково скермовується гострими ко­мерційними інтересами, то чи не було б розумно накласти на них глобальну заборону? Навіть якщо припустити, що така заборона здійсненна, то далебі не все, - як це завжди водиться, - виявляється таким вже й простим. Інтенсивна агрокультура, що нині широко практикується, не має невичерпного потенціалу стійкості. Вона використовує величезну кількість хімічних добрив та засобів боротьби зі шкідниками, які є руйнівними для довкілля. Ми не можемо повернутися навспак, до більш традиційних способів ведення сільського господарства, та ще й мати надію прогодувати населення планети. Культури, що їх піддано біоінженерній обробці, спроможні скоротити використання хімічних забруднювачів і тим самим допомогти ^птл™^тт^т™ЕИріІШП9бДЄМр^,.у добу глобалізації означає вміння впоратися із розмаїттям нових ситуацій ризику. Підтримуючи наукові нововведення або інші форми поступу, нам потрібно справді часто бути відважними, а не розважливими. Наостанок, один із коренів терміну "ризик" у португальській мові означає "наважуватися".