Проблема виокремлення онтологічного

Отже, зрима розумом реальність і конструйована розумом реальність (“предметизація”) є предметом філософської онтології, де осмислюються граничні підстави буття. На відміну від наукових тверджень, онтологічними вважаються загальні твердження не про конкретні явища, а про характер світу, що мають природу якихось загальних посилань і допущень.

Онтологія як особливий розділ філософії, присвячений дослідженню проблеми буття, покликана описувати універсально-загальні закони. І оскільки йдеться про пізнання першопринципів, спробу первинного тлумачення світу, то онтологічна проблематика претендує на центральне місце у філософії, координацію інших її частин і забезпечення єдності всієї філософії. Онтологічний аналіз рекомендують проводити “нейтралізуючи” пізнавальний вимір, тобто вплив уваги, інтересу повинен бути настільки нейтральним, наскільки можливо.

Межі людського розуму і розуміння обумовлені антропологічними, культурними і соціальними причинами. Онтологія прагне компенсувати скінченність людини, виконуючи функцію стиснення основоположної для цієї культури інформації, що дає можливість досягти систематизації останньої у доступному для людського розуміння вигляді.

Хоча самі терміни “онтологія”, “онтологічний” нині, як і раніше, широко використовуються, онтологія як філософська дисципліна майже не розвивається. Крім того, у сучасній філософії онтологію стали розуміти й інтерпретувати настільки різними способами й прикладати найменування “онтології” до різних галузей (різні “дисциплінарні” онтології”, наприклад, соціальна онтологія, онтологія культури, онтологія свідомості, мови, математики), що сенс цього поняття розмився. Якщо мовиться про “буття” чого-небудь, то не обов’язково розмова йтиме про онтологію. Цей парадокс наводить на важливі роздуми. Якщо розмова про онтологію залишається необхідною нехай навіть у такому, “розмитому”, варіанті, отже, ця філософська проблема не втратила свого сенсу.

Підтвердженням цього є філософія освіти, в рамках якої виокремлюють декілька перспективних напрямів досліджень: онтологія освіти (що таке освіта сама по собі); аксіологія освіти (які природа і джерела цінностей освіти); епістемологія і логіка освіти (яким чином вона відбувається); етика освіти (якою буває і якою повинна бути поведінка учасників освітнього процесу); методологія освіти (якими бувають і якими повинні бути методи сприяння освітньому процесу). Проте “онтологія освіти” поки що лишається не експлікованим лозунгом і знаменує необхідність дисциплінарного формування концепції виокремлення і функціонування онтологічних проблем у філософії і практиці освіти.