Пошук критеріїв, якою повинна бути онтологія

Найважливіший внесок у розробку онтологічної проблематики зробили Платон і Аристотель. У середньовічній філософії центральне місце займала онтологічна проблема існування абстрактних об'єктів (універсалій).

Основне річище філософських пошуків ХХ ст. — пошук так званої “нової онтології”, вільної від вад механіцизму та субстанціалізму, атомізму та енергетизму, раціоналізму та метафізичності, емпіризму та соліпсизму. Шлях, пройдений філософським знанням за останні два століття, показує, що інтерес до онтологічної проблематики постійно зазнає випробувань, доходить навіть до повного заперечення необхідності чи можливості онтології. Класична онтологія, відчуваючи затяжну кризу з часів узагальнення і систематизації гегелівської філософії, навряд чи може розвиватися в строгих координатах класичного філософського дискурсу. Виникнення онтологічних проектів Е. Гуссерля, М. Гартмана (“нова онтологія”), М. Гайдеґґера

(“фундаментальна онтологія”), Ж.-П. Сартра, Е. Кассірера, П. Тілліха та інших філософів ХХ ст. багато в чому було пов'язане з феноменом “незадоволеності онтологією”. У “новій онтології”, на відміну від традиційної онтології, не світ, не природа, а людина стає проблемною точкою відліку.

Онтологія, за П. Тілліхом, можлива, тому що існують поняття, менш універсальні, ніж буття, але більш універсальні, ніж поняття, що описують суще, тобто “принципи”, “категорії” чи “граничні поняття”.

Один із найбільш впливових варіантів онтологічної інтерпретації людської суб'єктивності належить М. Гайдеґґеру. Його спроба вирватися з лещат раціоналізованого і об’єктивізованого пізнання, насправді, є пропозицією іншого способу все тієї самої раціоналізації. Традиційний гносеологічний підхід виявляється зміненим, але не подоланим. Замість людського пізнання — “опитування мови”, “прислуховування до буття”, людина ж зникає. У цьому сенсі у М. Гайдеґґера проблема людини не поставлена по- справжньому, а філософська антропологія не є основою його філософії. Філософами визнається, що М. Гайдеґґер мав рацію щодо критики картезіанської онтології, але його власна онтологія не вирішує проблеми, для розв’язання яких була створена картезіанська. Тому не можна уявляти справу так, ніби досконаліша гайдеґґерівська онтологія витіснила менш довершену картезіанську.