§ 4. Ідея природного права Гуго Гроція

Життя і творчість мислителя. Гуго Гроцій (1583-1645 рр.) - відо­мий голландський юрист, державний діяч і письменник. Ще в дитинстві проявилися його надзвичайні здібності: у вісім років він писав вірші ла­тиною, в 11 - вступив до знаменитого Лейденського університету, у 14 - публічно захистив тези з математики, філософії та правознавства, а в 15 - отримав ступінь доктора права в Орлеанському університеті.

Гроцій досить рано посів високе становище в державі, але в цей час релігійна смута - звичайне явище для XVI і XVII століть - збурила і Голландію. Гроцій виявився на боці тієї партії, яка була в меншості, а сам він опинився у в'язниці. Звідти йому вдалося втекти, й він оселився у Франції, в палаці одного зі своїх шанувальників. Тут, у тиші і самот­ності, він почав писати свій головний твір «Про право війни і миру» (1625 р.).

Думки:

• Немає ніякої підстави допускати, що одна можливість застосува­ти насильство дає вже державі право вжити це насильство.

• Навіть Бог не може зробити так, щоб двічі по два не було чотири.

• Утримайся від присвоєння чужого. Поверни чужу річ, якщо вона виявилася в твоєму володінні. Відшкодуй вигоду за користування чу­жою річчю.

Філософське осмислення правової реальності. У посвяті, якою розпочинається трактат Гроція «Про право війни і миру», вказано, що він написаний він «задля захисту Справедливості». Виявити начала справедливості в міжнародних відносинах - ось та основна мета, якої він прагне, проводячи своє дослідження. Мислитель категорично засу­джує жорстокість і підступ, що незмінно супроводжують війни між державами (зокрема йде мова про Тридцятирічну війну), й вказує на безглуздість жертв, які несе із собою війна.

Про владу, державу та значення государя. Державу Гроцій визна­чав як «досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права і загальної користі». Ознакою держави є верховна влада, до атри­бутів якої Гроцій (як і Боден), відносив видання законів - як світських, так і церковних, правосуддя, призначення посадових осіб та контроль

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу за їх діяльністю, збір податків, вирішення питання війни і миру, укла­дання міжнародних договорів.

Держава виникає у результаті встановлення договірних відносин. Додержавна стадія - це природний стан, але люди прагнуть до захисту свого життя і майна, а тому об’єднуються у державу для протистояння насильству. Таким чином, мета держави - охорона приватної власності і правопорядок. Вона має забезпечити добробут своїх громадян. Озна­кою держави є суверенна влада. Носієм верховної влади може бути одна або кілька осіб. Форма правління значення не має - головне, аби була досягнута мета.

Гроцій вважав правомірною будь-яку існуючу форму правління і заперечував право підданих чинити опір, навіть якщо влада чинитиме несправедливо. Однак, це твердження має у Гроція деякі корективи. По- перше, народ може змінити владу, якщо таке право (явно або неявно) залишено за ним суспільним договором або якщо договір розірвано правителями держави. По-друге, при особливих обставинах право наро­ду змінити державний устрій випливає із суті суспільного договору. Що ж це за особливі умови? Так, люди при укладанні цього договору навряд чи поклали б на себе «суворий обов'язок при всіх обставинах віддати перевагу смерті», а не збройному опору насильству високопосадовців». Підданий має право вважати суспільний договір розірваним в разі «ве­ликої і явної небезпеки», що загрожує підданим з боку правителів дер­жави. До таких випадків належить той, коли «цар, пройнятий ворожим духом, замишляє загибель всього народу».

Гроцій аргументовано доводить, що повстання проти влади є ви­правданим, якщо дії короля внаслідок розпочатої ним війни призводять до винищення всього народу. Народ, укладаючи суспільний договір, не давав королеві права вести таку винищувальну війну. Якщо ж монарх веде таку війну то, він не порушує умови договору, і піддані вправі вва­жати його розірваним. Виправданим, на думку Гроція, є й опір узурпа­тору, який незаконно захопив владу.

Про закон і право. Продовжуючи античну традицію, Гроцій отото­жнює поняття права і справедливості: «... право є те, що не суперечить справедливості. Суперечить же справедливості те, що противно природі розумних істот» [Там же., С. 68]. Однак це визначення, як вважає сам ав-

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА тор, дано скоріше в негативному, ніж в стверджувальному сенсі, і вима­гає подальших уточнень.

Гроцій поділяє право на: природне і волевстановлене право.

Природне право - це диктат здорового розуму, який вказує, що пе­вна дія, відповідно до того, узгоджується вона чи не узгоджується з ра­ціональною природою, містить у собі моральну якість першоелементів чи моральну необхідність; і що, як наслідок, таку дію або забороняє, або дозволяє творець природи - Бог. Джерелом природного права є людсь­кий розум (або здоровий глузд), в якому закладено прагнення до спо­кійного й виваженого спілкуванню людини з іншими людьми.

Виходячи із цього постулату, Гроцій формулює основні приписи природного права, які називає «вимогами розуму»:

- не присвоювати чуже майно, а в разі, якщо чужа річ опиниться у твоєму володінні, її треба повернути господарю;

- компенсувати отриману із чужого майна вигоду;

- дотримуватися обіцянок;

- відшкодувати шкоду, заподіяну з твоєї вини.

- карати людей за їх злочини так, як вони на це заслуговують.

Джерелом природного права є природа людини, яка відрізняється від всіх інших істот тим, що наділена розумом, мовленням і здатна до комунікації. Природне право не може бути змінено навіть самим Богом. Грацій наголошує, що природне право зустрічається тільки у народів освічених і «обдарованих здоровим розумом, здатним до правильних рішень».

Що ж до волевстановленого права, то у ньому Г роцій виділяє право людське і право божественне. Людське право складається із права вну­трішньодержавного (створеного світською владою) і права народу (що набуває «обов'язкової сили волею всіх народів або багатьох з них»).

Внутрішньодержавне право є прерогативою цивільної влади. Це так зване позитивне право (цивільні закони). А якщо пригадати дане мислителем визначення держави, - «союз, укладений заради дотриман­ня норм права і загальної користі» - то внутрішньодержавне право пе­редбачає добровільно укладені договори між суб’єктами права. Прин­цип дотримання даних обіцянок при укладанні договорів є одним із по­стулатів природного права. Таким чином, природне право виступає у Гроція в якості необхідної основи для права внутрішньодержавного, яке може змінюватися і набувати в окремих державах національного забар­влення. І тільки завдяки вченню про природне право, яке утворює «при­родну, незмінну частину юриспруденції», можна, на думку Гроція, на­дати юриспруденції форму і характер наукової, власне теоретичної дис- Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу ципліни.

Прогресивними є також міжнародно-правові погляди Гроція. Голо­вною причиною написання Гроцієм «Трьох книг про право війни і ми­ру» було його прагнення довести, що під час війни «голос закону» не повинен заглушуватися гуркотом зброї. Мислитель із сумом зауважує, що «був свідком такого неподобства на війні між християнами, яке не притаманне навіть варварам, а саме: часто-густо беруться за зброю че­рез дрібниці, а то й зовсім без жодного приводу; почавши війну, не до­тримуються навіть божеських, не кажучи вже про людські, законів».

Гроцій засуджував агресивні, загарбницькі війни, вважав, що ті, хто їх розпалює, мають нести відповідальність. Якщо ж війна почалася, то вона повинна вестися лише заради укладення миру, а воюючі сторони не повинні нехтувати нормами природного права.

Одним із ключових принципів міжнародного права Гроцій вважав непорушність договорів між державами.

Книга Гроція вже в 1627 році за розпорядженням папи була внесена до Індексу заборонених книг, проте впродовж наступних тридцяти років вийшло понад 40 різних її видань.

Висновок. Гроція по праву вважають «батьком» сучасного природ­ного закону. В обґрунтуванні своєї концепції він першим вдався не до релігійних, а до біологічних аргументів: «матір’ю природного є внутрі­шня природа людини» або «право природне є приписом здорового глуз­ду». Природне право, на думку Гроція, не може спростуватися самим Богом. Таке прогресивне розуміння природного права стало поштовхом для подальшого його обґрунтування на раціоналістичних засадах у пра­цях просвітників у ХУІІ-ХУІІІ століттях.