§ 3. Ж. Боден та його вчення про державу і право

Життя і творчість мислителя. Жан Боден (1530 -1596 рр.) - вида­тний французький політичний діяч і філософ, економіст, правознавець, член Парламенту Парижу і професор права в Тулузі.

Бодена вважають засновником науки про політику завдяки розроб­леній ним теорії «державного суверенітету». Його погляди на державу, на шляхи та методи посилення централізованої монархічної влади ви­кладені у праці «Шість книг про республіку» (1576 р.). Під «республі­кою» у даному випадку розуміється те саме, що й у Давньому Римі - держава взагалі.

Думки:

• З огляду на те, що тіло і дух мають протилежні властивості, то чим сильніше перше, тим слабше другий.

• Держава є здійснення суверенною владою справедливого керу­вання багатьма родинами і тими, хто знаходиться у їхній власності.

• Ті, хто знав, як залучити до управління розважливих людей, за­безпечили тривалий розквіт своїм імперіям.

Філософське осмислення правової реальності. Жан Боден зробив вагомий внесок у розвиток науки, яка сьогодні називається «етнопси­хологією». Його праця «Метод легкого вивчення історії» присвячена дослідженню психологічних особливостей різних народів, впливу де­яких факторів (географічних, кліматичних та ін.) на формування держа­ви. Ж. Боден дав надзвичайно цікаві і влучні характеристики не лише окремим народам, а й населенню цілих регіонів. Він обґрунтував залеж­ність різних форм держави від географічного середовища, природних умов, які впливають на специфіку життя людей, їх психологічні та інте­лектуальні якості, духовний світ.

Так, на думку французького вченого, народи півдня - хитрі, ощад­ливі, релігійні, схильні до точних наук (математики, астрономії тощо); народи півночі - хоробрі (але недостатньо мудрі), жорстокі, здатні до обробки металів, виготовлення зброї; народи центральних регіонів (Єв­ропа) - мудрі, розважливі, мають здібності до філософії, політики, ук-

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу ладання законів, торгівлі. Особливої уваги заслуговує його поділ наро­дів на «здатних» і «нездатних» до політичного життя.

Про владу, державу та значення государя. За Боденом, «держава є управління багатьма родинами і тим, що у них є спільним, здійснюване суверенною владою у відповідності із правом». Фактично всі «Шість книг про республіку» присвячені розкриттю змісту цього поняття. У пе­ршій розглядаються основи об’єднання людей у соціальні спільноти. У другій - форми держави, у третій - державні інституції, у четвертій - зміни устрою держави та контроль за ними. У п’ятій книзі досліджу­ються ключові завдання держави, а у шостій, останній, - механізми реа­лізації влади і питання про кращу державну форму.

Осередком держави для Бодена є сім’я. За своїм статусом голова родини - прообраз державної влади. Державність як організація виникає шляхом угоди, і найвища її мета не у тому, щоб забезпечити матеріаль­не благополуччя людей, а у тому, щоб при гарантованому мирі для всіх людей, подбати про їх істинне щастя. Останнє полягає у пізнанні і вша­нуванні Бога, людини та природи.

Розробка проблеми суверенітету держави - значний вклад Бодена у розвиток філософсько-правової думки. Абсолютність суверенітету має місце тоді, коли суверенна влада не знає жодних перешкод та обмежень для прояву своєї могутності. Постійність є ознакою суверенітету тоді, коли суверенна влада існує незмінно протягом тривалого часу; тимчасо­ва влада не може утриматись у якості верховної влади.

Боден визначає п’ять окремих ознак суверенітету:

- видання законів, адресованих усім без винятку підданим і уста­новам держави;

- вирішення питань війни та миру;

- призначення посадових осіб;

- наявність верховного суду - суду в останній інстанції;

- можливість помилування.

За способом здійснення влади Боден поділяє держави на три види: законні, вотчинні (сеньйоральні), тиранічні. Законною є та держава, у якій піддані підкоряються законам суверена, а сам суверен - законам природи, при цьому зберігаючи за підданими їх природну свободу і вла­сність. Вотчині держави є такими, де суверен силою зброї заволодів майном та людьми і править ними як батько своєю сім’єю. У тираніч­них державах суверен зневажає природні закони, розпоряджаючись ві­льними людьми, як рабами, а їх власністю - як своєю. Кращою, на дум­ку Бодена, є держава, де суверенітет належить монарху, а управління має аристократичний або ж демократичний характер. Таку державу він

називає королівською монархією.

Ідеальним для держави є такий монарх, який боїться Бога, «милосе­рдний до винуватих, виважений у діяннях, сміливий у виконанні заду­мів, поміркований в успіху, стійкий у лихі часи, твердий у даному слові, мудрий у порадах, турботливий щодо підданих, уважний до друзів, люб’язний з тими, хто поважає його, грізний - для ворогів, справедли­вий - до всіх».

Боден прагне гармонійної справедливості. Вона для нього виража­ється у розподілі нагород та покарань і того, що належить кожному по праву, та здійснюється за принципом рівності. Монарх не повинен по­рушувати «закони Бога і закони природи», має бути вірним своєму сло­ву, дотримуватись угод і обіцянок, правил престолонаслідування, пова­жати особисту свободу, сімейні відносини, свободу віросповідання (чим більше буде релігійних течій, тим краще - менше можливостей для створення впливових ворогуючих угруповань), недоторканність майна.

Про закони і право. Видання загальнообов’язкових законів є однією з перших за значущістю ознак суверенітету. Суверен видає закони, але не створює право. Боден категоричний в їх розмежуванні: право «несе справедливість, а закон - наказ».

Законодавча діяльність государя тим важлива для Бодена, що із за­коном пов’язані усі суттєві ознаки суверенітету - він уособлює волю як акт.

Боден наголошував, що абсолютна влада суверенна все-таки має межі. Достатньо розвинувши тезу про те, що суверен не може бути за­ручником власного закону, Боден висловлює таку думку: «Якщо ми скажемо, що той, хто має абсолютну владу, не є підданим закону, - у світі не знайдеться суверенів». Але про який закон йдеться? Це стає зро­зуміло у продовженні цієї думки: «... всі Государі Землі підвладні зако­нам Бога, природи та значній кількості людських законів, що є обов’язковими для всіх народів». Згодом Боден ще раз повторює цю думку, аби не залишити читачеві ні найменшого шансу на сумніви: «Але що стосується законів Божественних та природних, то всі Государі на землі підкоряються їм й не в змозі їх порушити».

Якщо зміст поняття «Божественний закон» більш-менш очевидний - дається взнаки авторитет Святого Письма, то значення інших стриму­ючих факторів досить розмите. Можливо, у контексті європейської по-

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу літичної думки XV сторіччя, вони й мали якесь значення, але у текстах Бодена не має з цього приводу жодних пояснень. Неоднозначним є й тлумачення «людських законів». Зрозуміло лише, що філософ не має на увазі звичаї, бо мова йде про ті закони, що є «обов’язковими для всіх народів». До того ж, якби мова йшла про звичаї, то вони жодним чином не могли б стримати суверена - у розділі «Основні привілеї» (книга І) Боден недвозначно вказує, що государ має право відмінити дію будь- якого звичаю своїм законом.

Таким чином, постійна й абсолютна влада суверена обмежена лише Богом, тому що походить від нього. Ця теза є своєрідним ключем до ба­гатьох висловлювань Бодена про обов’язки суверена. Навіть якщо до­тримання зобов’язань вкрай не вигідне Государеві, він має зберігати їм вірність, бо є гарантом для усіх підданих «у всьому».

Досі в концепції Бодена суверен був абсолютним володарем своїх підданих, а влада мала характер одновекторно спрямованої волі. Гово­рячи про угоду, автор «Шести книг про Республіку» вперше вказує на можливу рівність між сторонами цього пакту: «Закон залежить від того, у кого суверенітет, хто може зобов’язати усіх підданих, та ніяким чином не накладає зобов’язань на себе, а угода є обопільною між Государем і його підданими і накладає обопільні зобов’язання на обидві сторони. Жодна із сторін не може порушити її без згоди іншої сторони, і Государ у цьому випадку - не вище підданого».

Висновок. Жан Боден був одним з мислителів, які не лише відро­дили ідейну спадщину античності, а й збагатили її новими етнополітич- ними ідеями, які почали зароджуватись внаслідок переходу людства до індустріального суспільства. Основними серед них були: національна ідея, ідеї патріотизму і національно-визвольної боротьби, національної держави та інші. Філософське осмислення права і держави, здійснене Ж. Боденом, його теорія суверенітету суттєво вплинули на погляди насту­пного покоління філософів епохи Просвітництва.