13.3. Діяльність та екзистенціали людського буття. Структура людської діяльності та сутнісні сили людини

Всі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливий, специфічний прояв людської активності. Особливість людської діяльності виявляється, насамперед, у тому, що вона переводить виміри, параметри, якості природно-космічних процесів у складники людської життєдіяльності і навпаки — людські потреби, наміри та виміри — у реальні, фізичні речі та процеси.

Основні види людської діяльності Духовна Матеріальна (практична) Духовно-практична

Перетворення природи подолання опору матеріалу дія з об 'єктами усвідомлення знання мислення створення понять, ідей > створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини (філософія, релігія, мистецтво)

Доти, доки людина діє у відповідь на дію зовнішніх чинників, діяльність залишається значною мірою випадковою, несистематичною і тому - не власне людською. Лише тоді, коли людина усвідомлює свою специфічну діяльність як свою силу, перевагу, як основу змістової повноти свого життя і починає спеціально її розвивати та вдосконалювати, діяльність стає власне людською.

Тому, коли дехто, намагаючись максимально зблизити людей та тварин, стверджує, що тварини також можуть робити дещо штучне, наприклад, будувати гнізда, греблі та ін., то забувається одне, принципово важливе: тварини роблять це одноманітно, із віку у вік, із покоління в покоління, і тому в них немає історії, а людина •Здатна саму діяльність зробити спеціальним предметом самої ж діяльності, змінювати її, розвивати, вдосконалювати.

► людська діяльність має перетворювальний,^ а не пристосувальний характер; людина, створюючи культуру, змінює природу

► людська діяльність спрямована до певної мети (цілеспрямована), а тому вона надає своїм результатам певних функцій та певного призначення

» людська діяльність предметна, тобто вона вилучає з природно-космічноїцілості властивості, якості, сили, характеристики речей та процесів, залучаючи їх до змісту діяльності та людського пізнання

» людська діяльність антропомірна, тобто на її процесах, змісті, характеристиках лежить масштаб людини, її інтересів, потреб, знань; у цьому сенсі діяльність постає наче "візитною карткою " людства певного рівня розвитку

» людська діяльність соціально організована, тобто передбачає людські об 'єднання, спілкування, розподіл праці, обмін знаннями та навичками

• людська діяльність свідома, тобто духовно зумовлена;

• людська діяльність лише тоді набуває розвиненого вигляду, коли вона переростає у самодіяльність

Розуміння діяльності як основи власне людського способу буття дає змогу окреслити екзистенціали людського буття. Термін "екзистенціал" походить від слова "екзистенція", що його у філософії XX ст. вживають для позначення специфіки людського існування. З цього огляду термін "екзистенціал" означає: те, поза чим немає людини як людини;

те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття.

Основні екзистенціали буття

^ +не пряме, безпосереднє, тобто природне, а опосередковане культурою, знанням, усвідомленням ставлення до дійсності; людина опиняється на певній дистанції від прямих реакцій на дійсність та від прямого на неї впливу;

► трансцендентування (дослівно - вихід за межі, процесування через щось) - неприлученість людини ні до чого остаточно і назавжди, своєрідне "перелітання " від одних форм прилучення до буття до інших;

► свобода, тобто незапрограмованість, наявність вибору типу дій та поведінки, можливість змінювати природну необхідність;

► індивідуація: у людському бутті на перший план виходять людська індивідуальність, унікальність та неповторність; тут багатство розвитку індивідуальності стає умовою розмаїтості людства взагалі;

► принципова всеєдність людського початку буття: завдяки свідомості, розумінню, спілкуванню людина усвідомлює себе часткою людства: "обираючи себе, я завжди створюю всезагальне.

► перебування (буття) "на межі", цей важливий екзистенціал людського буття ніби інтегрує усі інші, бо фіксує проблематичність, неузасадненість, але водночас і рухливість, динамізм та діалогізм людського існування

В цілому становище людини у світі можна передати умовно як перебування на перехресті двох нескінченностей: з одного її боку лежить нескінченність Космосу, Всесвіту, а, з іншого, - нескінченність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність у іншу. На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, виходячи в людську історію, де приховані сили та властивості природи набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Фактично це значить, що людина водночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на перехресті одвічних світових або буттєвих альтернатив: ■ духу і тіла, ■ неба і землі, ■ одиничності та всезагальності, ■ ницості та величі, ■ свободи та необхідності.

Кричуща суперечність, несумісність даних альтернатив утворюють своєрідне "силове поле" людського буття, надаючи йому внутрішньої напруженості. Але водночас вони вводять людину у стан внутрішньої суперечливості, одвічного сперечання із самою собою: людині хотілося би перебувати у повноті та цілісності, тобто мати водночас і земне, і небесне, і скороминуще і вічне, але це неможливо. І все ж кожне людське життя фактично подає нам варіант вирішення даних суперечливостей та певне поєднання названих альтернатив. Точніше - може дати, адже воно може постати досить невиразним і свідомо побудованим навіть без врахування даних альтернатив.

Такі дії людини, які постають спрямованими саме на поєднання найперших альтернатив людського життя, як правило називають життєвими вчинками. Це не які завгодно дії, а лише ті, які вводять людину в саме осереддя людського життя, постаючи його своєрідними "вузловими пунктами".

Вчинки людини постають своєрідними "атомами" людської діяльності, оскільки "замикають" її дії на найперші життєві сен-си. При тому, звичайно, людина використовує свої якості, здібності, задатки. Л. Фейербах, представник німецької класичної філософії, наполягаючи на тому, що людину слід розглядати всебічно, виділив такі її так звані "сутнісні сили": "Якими постають відмінні ознаки істинно людського в людині? Розум, воля та серце. Досконала людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття".

ФПід сутнісними силами людини, як звичайно, розуміються ті сили та здібності, спираючись на які людина здатна стверджуватись у світі специфічно людським способом. У сучасному окресленні сутнісні сили людини виглядають дещо ширше, оскільки до названих Л.Фейербахом додають ще й людську тілесність.

Людська тілесність постає досить унікальною, надзвичайно складною, такою, що концентрує в собі майже всі відомі нам природно-космічні якості: саме в людському сприйнятті кольори починають набувати повноти спектральних проявів, запахи - належної оцінки, смаки - реакцій та ін. Людська тілесність має надзвичайну пластичність, вищий ступінь саморегуляції та ін.

Людські почуття, як про це свідчать сьогодні спеціальні дослідження, завжди предметно навантажені та до певної міри інтелектуалізовані. Через це вони, по-перше, осягають найвищих почуттів, таких, як любов, самовідданість, страх, ненависть, надія та ін. Такого роду почуття, по-друге, ^здатні бути провідними чинниками людської поведінки, значно перевершуючими усякі інші, в тому числі - інстинкт самозбереження.

Людське розуміння підносить людину над усім сущим, дозволяючи судити про нього, оцінювати, подумки переробляти, проникати у глибинні закономірності світу, перебувати, нарешті, на дистанції у відношенні до всякої реальності.

Нарешті, воля (воління), наділяє людину унікальними у світі живого здатностями зосереджувати свої сили, енергію, задуми на певній меті, на певних діях, що можуть не мати безпосереднього вітального (життєвого) значення, а також можуть знаходитись на величезній просторовій та часовій відстані від людини. Існує дещо перебільшений, але і певною мірою виправданий афоризм: "Не можна, але якщо сильно воліти, то можна".

Всі ці сили ніби виводять людину у перший ряд того всесвітнього процесу, де відбувається саморозкриття та самопродукування світових сил та нових сутностей. Через це сучасне розуміння людини дозволяє нам належною мірою оцінити давні філософські твердження про те, що глибини світу розкриваються в людині та через людину. А звідси випливає, що ми не повинні ставитись до людини, як до "біомаси", що цінність людини не може бути обмежена ні її соціальними функціями, ні, навіть, її думками та ідеалами: це є передній край світового метаморфозу (процесу зміни та породження нових форм).