Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини

У першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини не можна звести до життя її орган­ізму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспіль­ної історії.

• Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з’являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним.

Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати долюдини з метою встанов­лення "міри людяності" певної конкретної людини. В історії людства можна знайти колосальну кількість прикладів, які свідчать, що певніякості, які деякий час вважаються необхідною та невід ’ємною людською характеристикою, раптом переходять, зникають, а те, що вважалося раніше неможливіш для людини, раптом перетворюється на норму та, навіть, престижну якість. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого

способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи то вад. А тому мати людський організм - це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неїдодати ще щось таке, що буде на ній ґрунтувати­ся, але її перевищувати.

Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існу-

• вання попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення.

1) . В ході включення .людини f -:успільно-культурні процеси, відбувається своє­рідне врегулювання людських дій, внаслідок якого деякі стимнці прояви людини обмежуються, а де^^ надається прющипово інакше його спрямування.

2) . Через включення у соціально-культурні процеси відбувається опанову­вання людськими способами діяльності, починаючи з найпростіших, на зразок того, щоби пересуватися на ногах, їсти і пити з посуду, і закінчуючи найсклад- ^^ми, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідо­ме дотримання норм суспшьного життя.

3) . Задля того, щоби людський спосіб буття не був засвоєний механічно, до включення людини в соціально-культурні процеси потрібно додати свідомість та усвідомлення, тобто вміння самостійного осмислення та оцінювання ситу­ацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами.

•Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципо­вого регулювання власних дій, є також невід’ємною складовою того, що ми називаємо "бути людиною”.

4) . Здавалось б, на цьому окреслення цього феномену можна вважати за­вершеним, проте це не зовсім так. Бо перед нами постає, наприклад, таке питання: а хто виробляє ті норми, принципи, цінності, які людина потім по-

винна сама вміти використовувати? І тут ми повинні зрозуміти, що недостат­ньо мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення впи­сувалися в певну цілісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси. За великим рахунком це значить, що ми повинні опанувати тим, що називається "гідним мисленням” і що інтен­сивно вивчалося та обгрунтовувалося у світовій філософії на протязі всієї її історії, а прямо-Сократом, Б.Паскалем, М.Хайдеггером, М.Мамардашвілі.

•Бути людиною або перебувати у людському способі буття, - це зна­чить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію та­кого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно пере­йти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу бороть­бу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й справж­ньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.

Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему еле­ментів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у вщношенні до людини понят­тя життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати.

Буття людини, як ми з’ясували, не можна звести до життя, особ­ливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі, тобто як пев­ний спосіб існування білкових тіл, які здатні себе відтворювати, перебувати у стані обміну речовин із середовищем та зберігати свою ідентичність при зміні зовнішніх чинників. Звичайно, це не значить, що ми тепер повинні всіляко принижувати біологічну природу людського організму, зовсім ні , тому що, врешті, вщ народження людина отримує упік;альальїнийний організм із таюіми мо^^шост^ди, яких ми не знахо^димо більше ніде за межами людини.

Наші суто органічні можливості нам відомі ще далеко не по- вною мірою, проте ми знаємо, що людський організм - це своєр­ідне диво, певне зосередження космічних сил та властивостей.

Як писав Г.Сковорода, людина у відношенні до космосу являє собою щось подібне насінню, у якому в потенції знаходиться велика рослина.

1'I ρo і у прикладанні до людини слово життя можна розу-

м і і і і дещо інакше, не в суто біологічному плані.

Як в народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов’ язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина про­жила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала ди­тину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробува­ти себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує.

• Отже, у прикладанні до людини поняття життя можна вжива­ти принаймніу двох сенсах:q у вузькому-як здатність бути реаль­ним організмом ізусіма його необхідними функціями, так іq в широ­кому -як змістовне наповнення певншш вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого органі- зму.Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось про­являти себе у характеристиках реального сущого, тобто через зв ’яз- ки із іншими сущими явищами та процесами. В плані існування ми можемо вести розмови, наприклад, про те, чим зумовлені форми на­шого тіла, чому нам для життя потрібне повітря і т. ін. Тому для людини існувати - це значить просто бути у наявності та у певних зв ’язках із оточенням, явищами та процесами світу. Звичайно, що людину такий спосіб буття не влаштовує, і вона хоче жити, тобто пройти через низку важливих для себе вчинків та подій, або бути, тобто здобути й вищі людські якості.

Наголосимо ще раз: людське буття є проблематичними; ми не отримуємо своїх якостей та необхідних змістових наповнень свого життя стихійно, автома­тично. Тому або ми рано чи пізно починаємо це усвідомлювати і боротися зс нодський статус буття, або так і не знаходимо способу реалізації того кре­диту, який отримуємо, прийшовши в цей світ. Тобто питання про людину, пре не, ким вона буде і може бути, завжди залишається відкритим.

13.2.