Діяльність та екзистенціали людського буття. Структура людської діяльності та сутнісні сили людини.

Усі наші міркування про людину підводять до висновку, що основою буття людини постає діяльність як особливий, спе­цифічний прояв людської активності. Особливість людської діяльності виявляється насамперед у тому, що вона переводить виміри, параметри, якості природно-космічних процесів у склад­ники людськоїжиттєдіяльності і навпаки — людські потреби, наміри та виміри — у реальні, фізичні речі та процеси.

Доти, доки людина діє у відповідь на дію зовнішніх чинників, д^ьність залишається значною мірою випадковою, несистематич­ною і тому - не власне людською. Лише тоді, коли людина усвідом­лює свою діяльність як свою силу, перевагу, як основу змістової повноти свого життя і починає спеціально їїрозвивати та вдоскона­лювати, діяльність стає власне людською. Тому, коли дехто, нама­гаючись максимально зблизити людей та тварин, стверджує, що тварини також можуть робити дещо штучне, наприклад, будува­ти гнізда, греблі та ін., то забувається одне, принципово важливе: тварини роблять це одноманітно, із віку у вік, із покоління в покол­іння; тут діє задана програма, і тому в них немає історії, а людина, завдяки свідомості, здатна саму діяльність зробити спеціальним предметом самої ж діяльності, змінювати її, розвивати, вдоскона­лювати.

Розуміння діяльності як основи власне людського способу бут­тя дає змогу окреслити екзистенціяли людського буття. Термін “екзистенціал" походить від слова “екзистенція", що його у філо­софії ХХ ст. вживають для позначення цілісної специфіки людсь­кого існування. З цього погляду термін “екзистенціал" означає:

• те, поза чим немає людини як людини;

те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що люди­на вносить у світ своїм способом буття.

В цілому становище людини у світі можна передати умов­но як перебування на перехресті двох нескінченностей: з од­ного її боку лежить нескінченність Космосу, Всесвіту, а з іншо­го - нескінченність її культуротворення та власних проявів, і людина переводить одну нескінченність у іншу. На людині світ ніби фокусується, але водночас і трансформується, вихо­дячи в людську історі ю, де приховані сили та властивості при­роди набувають своєї яскравості, розмаїтості та виявлення. Людина водночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на пере­хресті одвічних світових або буттєвих альтернатив: ■ духу і тіла, ■ неба і землі, ■ одиничності та всезагальності, ■ ни­цості та величі, ■ свободи та необхідності.

Кричуща суперечливість, несумісність даних альтернатив утворює своєрідне "силове поле" людського буття, надаючи йому внутрішньої напруженості. Але водночас вони вводять людину у стан одвічного сперечання із самою собою: людині хотілося би перебувати у незаперечній повноті та цілісності, тобто мати водночас і земне, і небесне, і скороминуще і вічне, але це неможливо - неможливо це поєднати у якійсь простий спосіб.

. •Такідіїлюдини, які постають спрямованими саме на поєднання най­перших альтернатив людського життя, як правило називають жит­тєвими вчинками. Тому вчинки - це не які завгодно дії, а лише ті, які вводять людину у ситуацію кардинального життєвого вибору, у саме осереддя людського життя, постаючи його своєрідними "вузловими пунктами”.

При дослідженні людської діяльності в її структурі виділяють:

а) операції, спрямовані на вирішення певних завдань;

б) дії, спрямовані до конкретної мети;

в) власне діяльність, що пов’язана із мотивами або сенсами.

Вчинки людини постають своєрідними "атомами" людсь­кої діяльності, оскільки "замикають" її дії на найперші життєві сенси. Життєвим завданням людини постає її самотворення, са- моздійснення, самовираження через розвиток форм діяльності, культури, соціальних відносин та ін. При тому, звичайно, лю­дина використовує свої якості, здібності, задатки. Л.Фейєр- бах, представник німецької класичної філософії, наполягаю­чи на тому, що людину слід розглядати всебічно, виділив такі її так звані "сутнісні сили": "Якими постають відмінні ознаки істинно людського в людині? Розум, воля та серце. Доскона­ла людина володіє силою мислення, силою волі та силою по­чуття".

• Під сутнісними силами людини, як звичайно, розуміються ті сиди та здібності, спираючись на які людина здатна стверджуватись у світі специфічно людським способом. У сучасному окресленні сутнісні сили людини виглядають дещо ширше, оскільки до названих Л.Фейєрбахом додають ще й людську тілесність.

Людська тілесність постає досить унікальною, надзвичай­но складною, такою, що концентрує в собі майже всі відомі нам природно-космічні якості : саме через людську тілесність якості, властивості речовини постають у своїх яскравих про­явах, так що ми маємо підстави стверджувати, що тільки в людському сприйнятті кольори починають набувати повно­ти спектральних проявів, запахи - належної варіативності, смаки - реакцій, та ін.

Людські почуття, як про це свідчать сьогодні спеціальні дос­лідження, завжди предметно навантажені та до певної міри інте­лектуалізовані. Через це вони, по-перше, сягають найвищих по­чуттів, таких, як любов, самовідданість, страх, ненависть, надія та ін. Такого роду почуття, по-друге, здатні бути провідними чинниками людської поведінки, значно перевершуючими усякі інші, в тому числі - інстинкт самозбереження.

Людське розуміння підносить людина над усім сущим, доз­воляючи судити про нього, оцінювати, подумки переробляти, проникати у глибинні закономірності світу, перебувати, на­решті, на дистанції у відношенні до всякої реальності.

Нарешті, воля, воління наділяє людину унікальними у світі жи­вого здатностями зосереджувати свої сили, енергію, задуми на певній меті, на певних діях, що можуть не мати безпосередньо­го вітального (життєвого) значення, а також можуть знаходи­тись на величезній просторовій та часовій відстані від людини. Існує дещо перебільшений, але і певною мірою виправданий афоризм: "Не можна, але якщо сильно воліти, то можна".

•Всі ці сили ніби виводять людинуу перший ряд того всесвітнього про­цесу, де відбувається саморозкриття та самопродукування світових сил та нових сущностей. Через це сучасне розуміння людини дозволяє нам належною мірою оцінити давні філософські твердження про те, що глибини світу розкриваються в людині та через людину. А звідси вип­ливає, що ми не повинні ставитись до людини, як до ‘‘біомаси ”, що цінність людини не може бути обмежена ні її соціальними функціями, ні, навіть, ії думками та ідеалами: це є передній край світового мета­морфозу (процесу зміни та породження нових форм).

13.4.