Сутність та структура методу як способу організації людської діяльності. Поняття методу, методології та методики

Сучасне переконання в тому, що не існує одного-єдиного методу задля вирішення проблем у різних сферах пізнання, не принижує і не відкидає значущості методів.

'Метод як спосіб організації свідомої людської діяльності

₈має своє застосування всюди.

Поясшоється це вже відомою нам фундаментальною особ^жістю людського становища в світі: навички людської діяльності та культуротворення не передаються генетично; засновані на неприродних (або надприродних.) орієнтирах та чинниках, воїш не в^^жають самі собою приро^^м ^^ком.

Соціально-культурне - це змінене. перетворене природне. перетворене у відповідності із внутрішніми можливостями людської свідомості. духовного початку людини (див. розділ 13). Навідь просте відтворення предметів людської життєдіяльності. а тим більше створення того. чого щене існує у наявній формі, вимагає певних усвідомлених та свідомо фіксованих процедур, алгоритмів, рецептів діяльності або ж методів. Всі означені поняття досить часто використовуються для характеристики того, як організована людська діяльність. проте вони мають і свої особливості.

• Термін "процедура" як правило застосовують для окреслення структури певних практичних дій. спрямованих на отримання передбачуваного бажаного результату.

• Термін "алгоритм" запозичений із математики та програмування; він позначає схему, певну послідовність дій. які повинні здійснюватись одноманітно і навіть механічно (тому тут можна застосовувати техніку) задля вирішення завдань переважно інформативного плану.

• Термін "рецепт" (інколи -“рецептура”) характеризує чітко фіксовані дії із певними предметами. що повинні привести до необхідного результату у тих чи інших видах діяльності. Особливістю рецептурної діяльності постає те. що в ній як правило не пояснюється. чому ми повинні здійснювати саме такі кроки. залучати у діяльність саме таю предмети.

• У медицині рецептурна діяльність виглядає дещо інакше, але, наприклад, у харчовій промисловості, у приготуванні їжі, виноробстві, деяких видах ремісничої діяльності, у різного роду магічних практиках рецепт виглядає саме так, як він був окреслений. Тому вивчення людської діяльності приводить до висновку, що вона історично розвивалася від рецептів до методів та складних технологій.

Проте і поняття методу має своє більш-менш усталене використання. Як правило, його застосовують для пояснення пізнання, наукового пошуку, або ж для окреслення таких інтелектуальних та практичних дій, які передбачають високий рівен ь усвідомлення того, що ми робимо, чому це робимо саме так і чому результат повинен мати саме таю очікувані характеристики. Самий термін "метод" сходить до давньогрецького виразу "мета-одоїс", що можна перекласти як "через відстежений (або підготовлений) шлях".

За -Гегелем, метод — це сам себе- конструюючий шлях пізнання; таке розуміння, наголошує на тому, що метод виробляється всередині певного роду, діяльності, де він, власне, . перевіряється, випробовується, вдосконалюється.

А на думку РДекарта, .метод є порядок та послідовність дій, що приводять до бажаного результату. Метод має предметне, тобто просторове та часове (послідовність) впорядкування певних дій.

Обидва окреслення сутності методу постають важливими і корисними. Метод неможливий поза усвідомленням, поза застосуванням та випробовуванням всередині певного роду діяльності, але так само він неможливий без належного внутрішнього впорядкування. В цілому метод постає своєрідним концентруванням досвіду діяльності. Поза засвоєнням певних методів неможливо набути навичок соціальної діяльності, а важливість та ефективність методу зумовлені тим, що він інтенсифікує діяльність, дозволяє засвоювати певний досвід в зручній та стислій формі.

Усвідомлення значущості та важливості методу приводить до появи різних форм його фіксацій, розроблень, вдосконалень.

Методологія - це спеціальна частина певної галузі 'науки, яка опікується збиранням, осмисленням та • обгрунтуванням методів, що в ній застосовуються.

Методологія, таким чином, є теоретичною формою оброблення методу, а тому вона дуже важлива для будь-якої науки або ж для певних видів діяльності. Методологія також вказує на те, що метод може бути вироблений та обгрунтовані лише на теоретичному рівні пізнання, а тому інколи кажуть, що метод -це теорія,

запроваджена в дію, а теорія - це розгорнутий метод. Ясно, що методологія передбачає високий рівень функціонування знань та наукового самоосмислення.

На відміну відметодології.метоДика постає зібранням та розробленням : ефективних способів використання та застосування певних методів у 'конкретних ситуаціях пізнання та діяльності, тому методика далеко і не завжди передбачає наукові обгрунтування: вона може базуватися : на певних, у т. ч. індивідуальних досвідах (тому методики можуть : бути іменованими, наприклад, методика шкільного виховання за системою В. Сухомлинського).

Сучасна методологія виділяє основні складові методу та проводить класифікації методів пізнання. Кожний метод включає в себе три основні складові: 1) описову складову, що окреслює, яких інструментів, якого обладнання, допоміжних засобів чи-то умов вимагає певний метод, які речі чи матеріали повинні бути задіяні у процес його застосування; це є, так би мовити, "Що?” методу; 2) операціональну або процедурну сторону, що наставляє на те, як саме та в якій послідовності слід здійснювати певні дії; це є "Як?” певного методу; З) концептуальну складову, що є інтелектуальним ядром методу і що передбачає обгрунтування самої можливості певним чином будувати метод; це є "Чому?" метода.

Концептуальна сторона методу, як правило, формулюється у вигляді певних принципів (наприклад, у фізиці "принцип простоти”, "принцип відносності”, "принцип доповнюваності” та ін.), вимог (як-от, наприклад, вимоги Р.Декарта до методу істинного пізнання), настанов (наприклад, принцип "Не нашкодь!” у медицині).

Досить часто метод зводять лише до двох перших складових, проте сучасний розвиток науки і виробничої діяльності вимагає належного продумування вихідних засад застосування певних дій людини задля досягнення якогось результату. В сучасному суспільстві не такими вже рідкісними постають ситуації, коли певні дії або навіть напрями діяльності краще було би взагалі не реалізовувати, оскільки їх недостатня продуманість приносить разом із бажаним

результатом небажані, а то й загрозливі для людини наслідки. Більше того, потреба у концептуальній складовій методу зумовлена самим станом сучасного пізнання. Як правило, на питання про те, чим зумовлений зміст методу, слідує відповідь: об’єктом, на який цей метод спрямований; звідси випливає загальнорозповсюджена теза :"Який об’єкт, такий і метод”.

Сьогодні на питання про те, що, наприклад, вивчає фізика, вже не дається проста та ніби зрозуміла відповідь: фізика вивчає природу. Сьогодні відповідь звучить інакше: фізика вивчає фізичну реальність. Хімія, відповідно, - хімічну реальність, соціологія - соціальну реальність, та ін. Все це свідчить про те, що ми цілком виправдано можемо стверджувати: "Яким є метод, таким є об’єкт”, тобто що саме буде потрапити в поле нашого зору та які характеристики такого “що” ми зможемо освоювати, залежить саме від застосованого методу. Звідси стає прозорою та очевидною виправданість та пріоритетність уваги саме до концептуальної складової методу, яка покликана обгрунтувати основні аспекти та нюанси співвідношення методу та об’єкта, метода та потреб людської діяльності. В сучасній науці метод постає тим складним інструментом, проекція якого на реальність дозволяє виділяти в останній її шари, структури, об’єкти, властивості. Саме цим виправдане і підвищення значущості методологічної свідомості в сучасній науці. Сьогодні методологічну складову науки досить часто розглядають як її органічну частину, проте піднесену на наднауковий рівень; тому досить часто методологію науки називають "метатеорією” (над- теорією) сучасної науки.

Цікаво відзначити, що й в сучасному мистецтві більше уваги приділяється не наявним формам та жанрам, а 'спробам виробити принципово нові підходи до виявлення естетичних характеристик реальності, тобто і в мистецтві його концептуальні засади виходять на перший план.

• Класифікації методів проводяться за різними ознаками. Ми вже згадали ! про відмінності між природничими та гуманітарними науками; сьогодні і до таких видів наук додають також науки соціальні та інструментальні і (ті, що опрацьовують інструменти пізнання, наприклад, математика, ї математична логіка та ін.). Відповідно, і методи поділяють на методи і природничих, соціальних, інструментальних та гуманітарних наук.

16.3.