Людина і буття

Онтологія - це розділ філософії, який вивчає буття. Слово онто­логія походить від грецьких слів «t3 §n», «t3 §nto~», що близькі за смислом до слів «буття», «суще», та грецького слова «l3go~», яке традиційно перекладають як «розум», «вчення», «слово».

фізика» тощо. Вперше слово «онтологія» вжив німецький філософ професор Марбурзь- кого університету Родольф Ґокленій (1547-

1628) у своєму філософському словнику, що вийшов друком у 1613 році^{[212] [213]. Професор Берлінського університету Християн Вольф}

вперше почав викладати курс під назвою «Онтологія». Саме

завдяки його зусиллям «онтології», як самостійні філософські дисципліни, почали поширюватися в той час в усіх університетах 213

світу.

Що ж таке буття? Буття - це все, що існує, суще в цілому. Термін «суще» позначає кожну існуючу у світі річ окремо. Це те, що існує частково. Існує, наприклад, людина, тварина, сонце, не­бо, тому можна сказати, що сонце, небо, людина є сущими, існую­чими (онтичним). А коли узяти все суще взагалі, то його слід означувати поняттям буття (онтологічне). Слова «суще» та «існу­юче» є, по суті, синонімами, відмінність між ними суто граматич­на. Окрім слова «існуюче», ми можемо вживати такі його форми, як «існування», «існувати».

Філософія протягом тривалого часу намагалася з’ясувати сутність буття, його фундаментальні властивості та незалежну від людини першооснову всього існуючого, - саме в цьому вбачалась мета онтології. Однак у ХХ столітті уявлення про мету онтології змінилося, що дає філософам підстави говорити про «нову онтологію»^[214]. У «критичній онтології» Гартмана, «трансценден­тальній онтології» Гусерля, «фундаментальній онтології» Гайдеґе- ра, які разом з деякими іншими системами якраз і становлять зміст «нової онтології», всіляко підкреслюється те, що шукачем сутності буття є людина. Тільки вона здатна оперувати такими абстракт­ними категоріями, як «буття», тільки вона може робити такі широкі узагальнення. Жодне інше суще: ані тварини, ані предмети на це не здатні, а отже, першооснова всього сущого, яку відкриває людина, залежить від неї самої і буде такою, що описуєтьється людськими поняттями і словами. Виходячи з цього, Гайдеґер вважає, що онтологія має починатися із дослідження людини, адже саме вона є «найпершим сущим, що підлягає онтологічному опи- туванню»^[215]. Перед тим, як дослідити буття, стверджував філософ, треба вивчити того, хто досліджує буття, тобто нас самих: «Виразна і прозора постановка питання про смисл буття вимагає попередньої адекватної експлікації визначеного сущого (Dasein) в аспекті саме його буття»^[216], - пише Гайдеґер. Словом «Dasein»^[217] філософ позначав людину, яку вважав «привілейованим сущим», бо тільки вона «запитує про буття». Якщо буття - це суще в цілому, то повинне бути щось, що утримує буття, узагальнює все суще. І цим «щось» є людина. Буття є категорією, що формується у розумі людини.

«Запитування про буття», роздуми про його сутність, власти­вості і першооснови у людини виникають не ча Традиційно людина занурена у світ повсякденн (буденності), який відволікає її від роздумів буття. Робота, сон, домашні клопоти не сприяі «запитуванню про буття». Тому онтологія зав цуралась повсякденності^[219]. Від буденності н магається втекти Платон, а для Григорія Ско­вороди - це «маскарадний габіт», що прихову «істинну натуру». «Людина завжди залиша­ється у буденному і легко визначальному»^[220], - вважає Гайдеґер, така її природа, хоча по­всякденність це не що інше, як «суєтність, в якій людина віддаляється від таїни у напрямку до повсякденного, а потім від однієї буденної речі до другої мимо таїни»^[221]. Тому можна стверджувати, що «запитування про буття», роздуми про

нього виникають, насамперед, як віддалення, «втеча» від повсяк­денності, як абстрактний роздум.

Поняттям протилежним до буття є категорія «небуття», або «ні­що». Однак небуття по суті своїй неможливе. Якщо ми навіть скаже­мо: «небуття є», то цим самим використовуємо слово «є» (існує), яке покладає буття. Так вважав філософ Парменід, який у своїй поемі «Про природу» написав: «Ні, ніколи не вимовити цього «не існуюче - існує... не мислиме і не може бути висловленим: є те, що не є».

Що ж до категорій «не існування», «не існуюче», «не суще», які стосуються не всього буття, а тільки якогось конкретного сущого, то вживання цих термінів є цілком легітимним. Якщо ми говоримо про якесь конкретне суще, наприклад, про людину, то її неіснування можливе.

2.