Особливості філософських курсів Києво- Могилянської академії. Життя та філософська діяльність Г.Сковороди

Перший вищий навчальний заклад Східної Європи - Київсь­кий колегіум, а згодом - Києво-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом об’єднання двох київських шкіл: Братської шко­ли на Подолі та школи, що існувала у Києво-Печерській лаврі.

вати Могилянською. У 1633 року документом польського коро­ля Володислава колегіуму надавались права вищого навчально­го закладу. У 1634 р. завдяки зусиллям П.Могили був відкритий колегіум у Вінниці, а 1636 р. - у Кременці. Перу митрополита належать наступні твори:"Служебник"(1629 і 1639), "Теребник"(1646), "Літос альбо камінь" ( 1644). За загальним визнанням істо­риків та культурологів П.Могила являв собою яскравий приклад вдалого поєднання розуму та дійовості: він був не лише мис­лителем, а й громадським та церковним діячем.

Києво-Могилянська академія стала загальнослов’янським осередком осві­ти, науки й духовності: сюди прибували на навчання молоді люди не лише з усіх куточків України, а й Білорусії, Молдови, Росії, Болгарії, Румунії, Сербії та інших країн. Тут деякий час навчався і перший російський вчений МЛомо- носов(1732-1734).У час найвищого розквіту в Академії навчалось понад 2000 студентів щорічно. Навчання в Академії велось латинською мовою; повний курс Академії становив 12 років навчання, що дозволяло ознайомити студентів практично з усіма богословськими та науковими дисциплінами, відомими в Європі XVH століття.

Принципове значення мала та обставина, що в Академії, хоча це і був цер­ковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богослов’я. Завдяки цьому в Києво-Могилянській академії у філософські курси вводились наукові та філософські новації, хоча в цілому філософські курси в основі своїй поставали більш-менш типовими для Західної Європи кур­сами пізньої схоластичної філософії.

явищ. Метафізика (як і у Арістотеля) являла собою світоглядне осмислен­ня дійсності й охоплювала класичну філософську проблематику. У класі філософії викладали також геометрію та астрономію. В найвищому класі (богослов’я) докладно вивчали систему Фоми Аквінського (томізм).

У трактуванні професорів Києво-Могилянськоїакадеміїфілософія окрес­лювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти пшях до істини, а отже - й зрозуміти причини виникнення та сутнність тих чи інших явищ. Істина пов'язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину. Вважало­ся, що шляхом раціонального аналізу природи як Божого творіння (тобто, ка­жучи мовою сучасної науки, - реальної дійсності) можна збагнути ті законо­мірності, які лежать в основі речового світу. Засобом пізнання світу визнава­лась логіка, котра вивчала форми та методи мислення, його вірної побудови, а також ознаки похибок, які можливі у справі раціонального освоєння світу.

За своєю вихідною структурою філософські курси Києво-Могилянської академії були подібні до типових пізньосхоластичних курсів західної уні- \— 234------------------------------------------------------ ТЕМА 10. НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

верситетської філософії, проте не копіювали їх повністю, а включаи у свій зміст критичні зауваження на адресу Арістотеля, посилались на новітню науку.

У своїх філософських викладах професори філософії послугувались праця­ми Арістотеля, Августина,Дунса Скота, ФомиАквінського, П.Гасенді, Р.Бе- кона, Р.Декарта, Лейбніца, X.Вольфата інших античних і пізніших європейсь­ких авторів, прагнули адаптувати їх ідеї на українському ґрунті.

* Філософські курси в Академії викладали провідні мис­лителі того часу, просвітники, що справили потужний вплив на своїх сучасників. Попередньо вони навчалися у престижних університетах Європи, в яких одержали наукові ступені докторів філософії, а подекуди - ще й докторів богослов’я. Завдяки цьому викладання філософії велося на професійному рівні. До числа найвідоміших професорів філософії належали: П.Могила, І.Галятовсь- кий, І.Гізель, С.Яворський, Ф. Прокопович, Г.Кониський, Г.Щербатський, Я.Козельський та ін.

Інокентій Гізель(1600-1683) початкову освіту здобув у тій-таки Києво- Могилянській академії, пізніше навчався в Замойській академії (Польща) та аристократичному Кембріджському університеті (Англія), куди був скерова­ний П.Могилою. Повернувшись на Україну, став професором філософії, а пізніше ректором Академії ( 1646-1656).І.Гізель був одним із перших філософів України, який знайомив студентів із геліоцентричною системою М. Коперника. Основою процесу пізнання І.Гізель вважав чуттєві пізнання. У зв'язку із цим філософ наводив докладну характеристику органів відчуття, котрі виступають інструментарієм пізнавального процесу. Вищим щаблем пізнавального проце­су є пізнання інтелектуальне, засноване на діяльності розуму, який продумує абстрактні уявлення і здатен освоювати нематеріальні об’єкти.

У праці"Мир з Богом людині" філософ характеризуєлюдину як Боже твор­іння, наділене прагненням до щастя, почуттям власної гідності та можливостя­ми до самовдосконалення. Людина сама є творцем власного щастя (або неща­стя), вона - автор добрих або ж лихих вчинків, тому слід розрізняти добро від зла.

життя автора ( 1674, 1678, 1680), І.Гізель подав прагматичне осмислення істо­ричного процесу, відмінне від попереднього провіденціального її трактування. Автор високо оцінював “самодержавницьку” діяльність київських князів, ре­тельно відобразив зміни в організаціїКиївської церкви. Червоною ниткою крізь усю працю проведена думка про потребу єднання усіх слов’ян в організації опору турецькій агресії.

Іоаникій Галятовський(1620-1688) обстоював ортодоксальні теологічні погляди; у своїх творах автор розглядає Бога як первинне, всеохоплююче й визначальне начало. Він безтілесний, невидимий, безсмертний. Бог-це вольо­ва й розумна підстава світу, він - детермінанта усього сущого. Людина існує як істота двоїста: тілесна та духовна, наділена душею, яка й сполучає її з Бо­гом. Душа наділена активністю, тіло ж є пасивною формою. Філософ заохочу­вав дослідження природи в усіх її виявах.

Стефан Яворський(1658-1722) - одна із центральних постатей в україн­ській культурі початку XVII ст. Навчався у Львові, Києві, Любліні, Вільно. Був митрополитом Муромським і Рязанським, а з 1702 р. - місцеблюстителем патріаршого престолу російської православної церкви. Зібрав одну із найбіль­ших бібліотек XVII ст., яку заповідав передати на Україну (в Ніжин).

Філософські позиції С.Яворського викладені передовсім у трактаті “Про душу"(1697), в якому основну увагу приділено гносеологічній проблематиці. Автор аналізує “зовнішні відчуття” (зір, слух, нюх, дотик, смак) та “внутрішні відчуття” (уявлення, фантазію, оцінку, пам’ять тощо). На цій основі він розви­вав теорію образів, розглядаючи їх як своєрідне відбиття дійсних речей. Тим самим філософ поширював в Україні погляди сенсуалістів. У своїх філософсь­ких курсах С.Яворський акцентував також ідею безсмертя людської душі; Арі- стотелеве вчення про матерію та форму; розрізняв речі, що перебувають у про­цесі становлення, та ті речі, які вже сформувалися. Матерія, на його думку, не- знищувана, наділена активністю.

Феофан Прокопович(1681-1736) замолоду навчався в Києві та Римі. У 1705-1716рр. викладав у Академії філософію, богослов’я, риторику, поети­ку. З 1711 р. по 1717р. був ректором Академії. Філософські погляди просвітни­ка викладені у працях: “Логіка", "Натурфілософія або фізика", "Математи­ка", "Про риторичне .мистецтво", "Слова, промови повчальні", "Про папський вирок Галілеєві" та багатьох інших творах.

Наріжним каменем позиції вченого є визнання вагомої соціальної ролі освіти й науки, популяризація їх досягнень. З цієї позиції Ф.Прокоповичпопуляризував вчення Ф.Бекона, РДекарта, ДжЛокка, М.Коперніка, Г.Галілея, заохочував професорів та студентів Академії до проведення експериментів, поглиблення спо­стережень над різними об’єктами природи до їх аналітичного опрацювання.

Ф. Прокоповичмав оригінальні погляди на світобудову: Бог як творець світу, гарант стабільносгі в ньому обмежений в своїхдіях тими закономірностями, які він сам надав природним речам у період їх створення. Завдяки цьому природа окреслюється як самодостатня система, котра існує завдяки внутрішнім потен­ціям та їх поступовій реалізації.

Ф.Прокопович деталізував традиційне для Академії вчення про природну матерію, її форму та сутність. У лекційних курсах філософ приділяв значну увагу проблемі людини, розглядаючи її як малий світ, що відтворює в собі великий довколишній світ. Метою людського існування він бачив досягнення стану щастя, котре неможливе без задоволення розумних духовних і матеріальних потреб.

Георгій Щербацький (1725-?), Георгій Кониський(1717-1795) створили ос­танні власні філософські курси, що викладалися в Академії. У них достатньо чітко розводились функції науки та релігії, значна увагапрвд^вдасьсаме експе­риментальному дослідженню природних об’єктів. З другої половини XVIΠ ст. Синод російської православної церкви заборонив професорам Академії ство­рювати оригінальні лекційні курси і зобов’язав викладати філософію тільки за підручником німецького філософа Ф.

Велика увага в Академії приділялася викладу філософії мистецтва в лек­ційних курсах, що мали назву “Поетика". Одну із перших "Поетик" уклав Ф.Прокопович(1705). Дуже ґрунтовний лекційний курс із цього предмету ук­лав професор Академії МитрофанДовгалевський (?-?). Його праця витримана в дусі рафінованого барочного стилю, що випливає вже з самої назви твору: "Сад поетичний, вирощений задля збирання квітів і плодів віршованого і прозо­вого слова... для більшої користі українському садівникові і його православній батьківщині... " Вчений розкриває природу мистецтва, поезії, творчої фантазії та багатьох інших проблем, котрі традиційно належать до компетенції філо­софської дисципліни естетики. Засадничим визначенням дляя нього сталатака дефініція: "Поезія - це мистецтво зображувати який-небудь предмет метрично з правдоподібним вимислом".

Своєрідну систему філософсько-поетичного світосприйняття розробив найвідоміший вихованець Академії Григорій Сковорода.

Біографія Г.Сковороди відома дуже докладно. Народився З грудня 1722р. в селі Чорнухи Лубенського повіту на Полтавщині в родині достатньо заможного вільного козака. Майбутній філософ одержав добру освіту. Спочатку він навчав­ся у місцевій школі, а пізніше у Києво-Могилянській академії. У 1741-1744 рр. служив співаком придворної капели у Петербурзі. У 1750-1753 рр., пере­

буваючи за кордоном, продовжив самоосвіту, студіюючи філософськіта інші праці в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі. Німеччині, а можливо - і в Італії. Після повернення в Україну в 1753 р. викладав поетику у Переяс­лавському колегіумі; пізніше був домашнім учителем, викладачем Харкі­вського колегіуму. Врешті, через незгоди із церковними наставниками, Г. Сковорода остаточно припиняє викладацьку діяльність і останніх майже 25 років веде життя мандрівного філософа-проповідника. Помер Г. Сково­рода9 листопада 1794 року в селі Іванівка на Харківщині.

Г Сковорода являв собою рідкісний приклад повної узгодже­ності своєї філософської системи і власної життєвої поведінки, яка цілковито (без винятків) засновувалась на синтезі емоційної та раціональної сфери людської істоти. Філософ ніколи і ні в чому не поступився своїми переконаннями, не поласився на спокуси, жив саме так, як підказувала йому власна сутність, свою філо­софську систему творив з голосу цієї сутності, а не на чиєсь за­мовлення. "Світ ловив мене, та не впіймав’" - ці слова на прохан­ня мудреця були вирізьблені на його могилі. У цих словах жит­тєве кредо, здійснити яке о тій порі було так само важко, як і нині.

Вчення Г Сковороди викладене у численних працях, серед них: "Міркування про поезію та керівництво до неї"(1769), "Наркис"(1771), "Асхань"(1767), "Бесіда, названа - двоє"(1772), "Кільце"(1775), "Змій ізраїльський", "Жінка Лотова", "Потоп змии"(1791), "Розмова дружня про світ духовний".

• Сучасна оцінка філософії Г. Сковороди ускладнена тою обставиною, що йогопостать певноюмірою оповита ідеологічними нашаруваннями. Проте щодо власне філософії, то тут, на жаль, поки що надзвичайно мало грунтовних та переконливих досліджень; переповідання ідей Сковоро­ди вже давно перетворилось на кліше із сталим набором одиниць: три світи, дві натури, заклик до самопізнання, увага до голосу серця, спорід­нена праця. Слід сказати, що переведення філософських думок Г.Сково- роди у переповідання через окреслений набір елементів суттєво спрощує як самі ці думки, так і реальне значення його філософії, оскільки розгля­нуті окремо, самі по собі, зазначені думки постають в котексті європейсь­кої філософії не дуже оригінальними. Вирішальне значення в оцінці філо­софії Г.Сковороди має декілька важливих моментів.

❖ По-перше, майже в усі свої провідні ідеї він вводить деякі нюанси, які, врешті, виявляються вирішальними в плані їх остаточного сенсу.

По-друге, його філософія - це явище органічно цілісне, просякнуте єди- нимитемами, настроями та ідеями. В свій час Б. Паскаль, оцінюючи філо­софське новаторство РДекарта, погоджувався із тим, що переважна кількість складових філософії останнього є запозиченою, проте всі ці складові введені у такий контекст, із таким спрямуванням, що в цілому філософія постає зовсім новою. Те ж саме можна сказати і у відно­шенні філософії Г. Сковороди.

Нарешті, по-третє, Г. Сковорода являв собою той особливий тип філо­софа, який філософію розглядає як прямі духовні концентрації власного життя, а саме життя не мислить собі інакшші, як побудованим у відпо­відності із принципами своєї філософії.

* Окреслені провідні думки Г Сковороди свідчать про те, що він, по-перше, “дозволив” собі у ті часи мати такий світо­гляд, який у багатьох пунктах суттєво відрізнявся від санк­ціонованого церквою, а, по-друге, що він певною мірою відро­див в Україні той тип філософствування, який культивував­ся ще в Київській Русі та мав назву “філософствування у Христі”. Це була філософія, яка найбільше цінувала злиття життя та духовного прозріння, вчинку та моральності. Звідси випливає, що Г.Сковорода був не просто філософом, а філо­софом особливого культурно-історичного типу.

10.5.