Зміна парадигми філософського мислення у ХІХ - на поч. ХХ ст.

У 20-30-х роках ХІХ ст. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального порядку та виховання молоді.

Здавалось, що завдання філософії тепер зводилось до деяких незначних доповнень і деталізацій. Не один європейський філософ ставив у цей час перед собою запитання: чи можлива філософія після Геґеля? Тому, коли Ф.Шемінґ, колишній друг Геґеля, оголосив про намір прочитати курс лекцій з філософії принципово іншого характеру, ніж гегелівська, його аудиторія зібрала велику кількість слухачів, серед яких була група видатних осіб, таких як С.К’єркегор, М.Бакунін, ФЛассаль, Ф.Енгельс та ін. Лекції Ф.Шеллінґа не задовольнили йогослухачів. Але згодом з’ясувалось, що початки справді нової філософії з’явилися у Європі ще за життя Геґеля.

'У 1819р. вийшов друком перший том праці А.Шопенгауера "Світ як _βволя та уявлення", який і вважають першою працею нової філософії. Поступово процес формування засад нового філософству­вання став набувати сили і визначеності: виникла некласична філософія, особливості якої остаточно визначилися у ХХ ст. А явище некласичності поширилось і на інші сфери життя, такі як мистецтво, наука, культура. Чим же відрізнялась нова, не­класична філософія, від класичної? Відповідь на це запитан­ня ми отримаємо, порівнявши вихідні ідеї класичної й некла- сичної філософії.

• Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філо­софія принципово відрізняється від класичної, що дає підстави стверджувати: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми, взірця) філософського мислення. До наве­деного порівняння слід додати лише одне: йдеться про панівні тен­денції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні ви­нятки з цих тенденцій, але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.

Важливо також врахувати й те, що симптомита ознаки некласичності про­явили себе не лише у філософії: q у літературі їх пов’язують із творами німець­ких та австрійських романтиків, q у живописі - із появою спочатку імпресіо­нізму, а потім-абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тенденції спо­стерігались у музиці. q В науці вже у 60-х роках ХІХ ст. австрійський фізик Е.Мах вперше сформулював принцип відносності, стверджуючи, що в світі не існує привілейованих систем відліку. Все це свідчило про те, що поступово ставились під сумнів та ніби розмивались здавалося б такі красиві та кришта­лево чисті принципи класики і перш за все тому, що вони, попри їх привабли­вість, не дуже узгоджувались із життям. Останнє засвідчувало себе скоріше відносним, ніж абсолютним, скоріше неоднозначним, ніж навпаки, та ін.

Некласична філософія, зокрема, наважилася не протиставити лю­дині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у ре­' альності, через це вона навіть у мовному відношенні постала більш

• простою, більш зрозумілою та стилістично більш різноманітною.

Зазначений процес переходу до некласичної філософії не був тотально одноманітним: далеко не всі філософські напря­ми однозначно та незаперечно у нього вписувались; проте це була пануюча тенденція. Так само не існує і єдиної оцінки цього процесу; скоріше певні переваги нової філософії супро­воджувались і неминучими втратами. Напевне тому в подаль­шому розвитку філософії її некласичність уживалась із певни­ми елементами класики.

8.2.