Україна - Європа: духовні зв’язки Відродження. Поява професійної філософії в Україні

Наприкінці XIV та у XV сг. в історіїУкраши відбуваються суттєві зміни: після татарської навали занепадають міста, знижуються виробнича активність та внутрішня суспільна комунікація.

❖ внутрішнє життя на теренах України дещо стабілізува­лося (нагадаємо, що Київська Русь дуже сильно потерпала від міжосібних князівських воєн та свар);

відкрилися можливості для більш інтенсивних зв ’язків із країнами Західної Європи.

Ще за часів Київської Русі мали місце відрядження здібної молоді на навчання до Візантії, що сприяло ознайомленню з античною філософією, духовними пошуками християнства. У XIV-XV ст. в Україні набули поширення домашні школи, в яких діти заможних громадян отримували ґрунтовні на той час знання. Тоді охоче вивчали латинську мову: вона відкривала доступ до навчальних закладів Європи, мережа яких стрімко зростала, починаючи від ХІ ст. У європейських університетах велику увагу приділяли вивченню філософії. Початково у межах навчальної програми викладали діалектику, логіку, фізику та метафізику. Пізніше структура філософської освіти істотно змінилась. У якості філософських дисциплін стали вивчати логіку, онтологію, психологію, теологію, космологію, етику, право, історію філософії, поетику, естетику.

Існує чимало історичних свідчень того, що в Україні того часу проявлявся стійкий інтерес до духовних та інтелектуальних новацій. У 4(0-О-х рр. XV ст. у Києві утворився науковий гурток так званих "ожидовілих", котрий значну

увагу приділив філософським студіям та популяризував такі твори, як "Логіка Авіасафа", "Промова Мойсея Єгиптянина", "Аріспютелеві врата".Ці твори перекладалися з арабських або єврейських джерел. Напевне, є підстави ствер­джувати, що зацікавлення у цих творах було не випадкове: тут містилися міркування «онтологічного, «гносеологічного та «етичного планів, а загальне спрямування творів визначалось духовними заглибленнями. На думку Д. Чи- жевського, “ожидовілі” були тими, хто вперше ввів в українське оточення твори суто філософського змісту. Завдяки цьому вітчизняна інтелігенція озна­йомлювалася з творами, що мали безперечну вартість для поглиблення філософської культури. (До речі: деякі з цих творів були перекладені й стали відомими у Західній Європі лише через 20років).

Вихідці з України з'явилися в європейських університетах майже відразу після їх заснування. Стародавні записи містять прізвища багатьох студентів із Рутенії (саме так іменували Україну в середньовічній Європі). Відомий найдав­ніший запис про українських студентів датований 6квітня 1353 р. і засвідчує навчання в Сорбонні Петра Кардована та йоготовариша. Велику популярність серед українців мали університети в Болоньї, Падуї, Римі, Кенігсберзі, Парижі. Навчання могло тривати п’ять, десять і більше років. Найдавнішим був науковий ступінь доктора філософії (згодом з'явилися ступені доктора бого­слов’я і доктора медицини). В усіх трьох розрядах українці здобували наукові ступені, починаючиз XIV століття. Повертаючись на Батьківщину, українці- вихованці європейських університетів, приносили на рідну землю не лише знання (що було важливо й само по собі), а й прагнення до творчості, до пошуку істини, сучасні філософські погляди і, зрештою, - ідеї європейського гуманізму, що стали ядром світогляду доби Відродження.

Найвідомішим українським вченим доби Відродження став Юрій Котермак із Дрогобича (ЮрійДрогобич) ( 1450-1494), який після навчання у Львові поїхав до Італії. У 1478 р. одержав ступінь доктора філософії, а у 1482р. - доктора медицини Болонського університету. У 1478 р. став професором цього закладу, викладав астрономію, філософію, медицину, а у 1481 р. він був обраний ректором. Юрій Дрогобич - перший доктор медицини серед українців, автор праці "Прогностична оцінка поточного 1483 року" (видана того ж року у Римі) -першоїдрукованої праці українського автора. Вона є великою бібліо­графічною рідкістю (збереглося тільки два примірники - у Кракові й Тюбінгені). Збереглося сім рукописів Котермака; у цих працях розглядалися природничо- на уко ві проблеми й робилися спроби їх осмислення (у тому числі й філософського). Ім’я Ю.Котермака занесене в Італії до списку найславетніших учених. 1488 року він переїхав до Кракова і став професором Ягелонського університету, в якому працював до кінця свого життя.

Ю.Дрогобич посідає унікальне місце в українській філософії та й у вітчизняній культурі загалом, що зумовлене декількома обставинами.

По-перше, він був своєрідною з’єднуючою ланкою між Україною та Європою: одночасно належав і до європейського Відродження, і до українського Перед- відродження, ставши (фактично) його провісником. По-друге, його творче “кредо” відроджувало ту духовну засаду, яка культивувалася у культурі Київської Русі: у книзі “Прогностична оцінка поточного 1483 року”, у присвяті Папі Римському сказано, що взятися до наукової праці автора спонукала не жадоба матеріальних статків, не прагнення до слави, не інші подібні марнотй, а лишень-но бажання пізнати істину й прислужитися людям.

Майже сучасником Ю.Дрогобича був Павло Русин із Красна (?-1517), який навчався у Краківському та Грейфсвальдському університетах, а пізніше працював викладачем в обох цих навчальних закладах. Свої світоглядні позиції він викладав у поетичній формі, славлячи людський розум й висловлюючи віру у його великі можливості.

Юрій Дрогобич та Павло Русин вже були носіями якщо й не прямих ідей гуманізму, то їхніх настроїв: зв’язки України із Західною Європою сприяли прилученню української громадської думки до ренесансових віянь. Як і в Європі, найпершою ознакою гуманізму тут поставала реабілітація вартості та значущості земного життя людини. Водночас це сприяло поглибленню інтересу до соціальної та природної реальності, а останнє, у свою чергу, відкривало перспективи для розвитку наук талюдських самоусвідомлень. Однією із ознак останнього була поява вчених творів народною мовою: такебуло в Європі, таке ж можна було спостерігати і в Україні.

У XIV - XVI ст. з’явились перші твори, написані не книжною (тобто - цер­ковнослов'янською, як раніше), а староукраїнською мовою: грамоти XIV ст., “Кам'янко-Струмилівське євангеліє"(1411), “Четьї-Мінеї"(1489), “Пере- сопницьке євангеліє"(1561), “Крехівський апостол" ( 1560), пісня “Дунаю, Дунаю"(1571). Наприкінці XV ст. староукраїнською мовою були видрукувані “Осьмигласник", “Часословиць”, "Тріодь пісня", “Тріодь цвітня". У цих творах акцентувалась потреба вивчення природи, увага до людської особистості (вагома риса Відродження).

Відродження мало й відповідні соціальні підстави: розвиток міст та своє­рідної міської культури, поява та зміцнення ремісничих цехів та відповідних братств, розширення мережі університетів, пожвавлення торгівлі, початки фор­мування своєрідних етнічних утворень - націй та національної свідомості.

Яскравою постаттю українського Відродження був С. Оріховський-Роксолан (1513-1566). Одержавши грунтовну освіту (навчався в Перемишлі, Кракові, Відні, Віттенберзі, Падуї, Болоньї, Венеції, Римі, Ляйпцігу) і познайомившись

з видатними діячами європейського Відродження та Реформації (у тому числі й з М.Лютером), мислитель написав протягом свого загалом недуже тривалого життя низку праць, котрі сталидостатньо відомими в Україні та Центральній Європі, і справили певний вплив на процес зміцнення гуманістичних норм суспільного життя. Найвизначніші йоготворинаписані латиною, а саме: "Про турецьку загрозу слово перше"(1543), “Про турецьку загрозу слово друге"(1544), "Про целібат"(1547), “Напучення королеві польському Сигізмунду П Августу"(1548), “Хроніки"(1548).

С. Оріховський-Роксолан порушував у своїх творах суспільно-політичну проблематику: обґрунтував доконечну потребу оборони рідного краю, давав поради щодо оптимізації державного устрою, методів керівництва. Як свідчать спеціальні дослідження, С.Оріховський-Роксолан був одним із перших фундаторів так званої "теорії суспільної угоди”, вважаючи, що держава виникає внаслідок погодження громадян передати частину своєї свободи на користь суспільній злагоді. Був він також і пропагандистом "теорії природного права”, наполягаючи на тому, що права громадян мають першість у відношенні до повноважень державних персон. Досить цікавими є думки С.Оріховського щодо необхідності об’єднання в суспільному житті та державній діяльності розуму (мудрості) та сили; як на взірець такого об’єднання він посилався на історичний приклад виховання Арістотелем Олександра Македонського. Монарх не зможе належним чином виконати свою місію, коли не матиме "перед собою зразків і філософських настанов, які наповнюють і вдосконалюють розум”. Усе, "щодбайливо вибране з надр, може і повинно стати основою для подолання суспільних негараздів”.

Наприкінці XV -XVI ст. в Україні відбулися суттєві зміни у суспільно-політичному житті: через посилення впливів католи­цтва на православних відбувається дестабілізація життя православних громад, а внаслідок цього даються взнаки реформаторські віяння: церковні громади починають перебирати на себе управління церковним життям, поширюючи водночас і культурне життя та освітню діяльність. Врешті процеси протистояння православних громад та католицької Церкви привели до Берестейської церковної унії (об’єднання): церковний собор 1596р. ухвалив рішення щодо заснування греко-католицької церкви.

зрушень в освіті, літературній творчості, філософських пошуках, громадянському житті, і попри всю свою суперечливість торував українському народові шлях в Європу.

Вагому роль в суспільно-політичному, культурному, релігійно- духовному житті тієї доби відігравали церковні православні братства, які й поставали самостійними одиницями організації церковного громадського життя. За історичними джерелами у 1542 р. був затверджений статут братства Успенської церкви, а в 1544 р. - церкви Св.Миколая у Львові; це були перші відомі нам церковні братства. Братства поступово стали відкривати братські школи, перша з яких почала діяти у 1586 р. при православній Успенській церкві у Львові. Саме із діяльністю братських православних шкіл пов’язана поява професійної філософії в Україні, бо саме тут філософія постає в якості обов’язкової навчальної дисципліни. Авторитетним ідеологом Львівського братства був Ст.Зизаній (бл.1570- 1600), який був схильний до раціоналістичних тлумачень церковних догм; зокрема, він відкидав догмат про Чистилище, вважав, що можуть існувати множинні світи, населені розумними істотами, та відстоював тезу про автономне співіснування світської та церковної влади. У Львівській братській школі викладав філософію відомий філософ та поет того часу К. Транквіліон-Ставровецький (? - 1646 р.). Він закликав до мудрості та освіченості, проте не відірваних від повсякденного життя, виправдовував земну красу та земні вчинкилюдей, доводив, що чесна праця постає основою людської гідності та засуджував паразитизм.

Освітня діяльність в У країні, помножена на ентузіазм її фундаторів, врешті під водили українську культуру до Просвітництва.

Першою когортою просвітників в Україні слід вважати членів науково-освітнього гуртка, що утворився в місті Острозі в остан­ній третині XVI ст. (на базі Острозької братської школи, у по­дальшому - академії) і який очолив ректор Острозької академії Г Смотрицький. До складу цього гуртка належали відомі пись- менники-полемісти X. Філалет, С.Зизаній, В. Суразький, Клірик Острозький, З.Копистенський, М. Смотрицький, першодрукар

І. Федоровта інші особи. До цього ж гуртка духовно належав І.Ви- шенський - вихованець Острозької академії та центральна постать української культури кінця XVI - початку XVII ст. В Острозькій академії викладали достатньо грунтовні філософські курси, автором яких був Ян Лятос; залишилися також відомості про фі-лософську діяльність Клірика Острозького,

В. Малюшицького, М.Броневського.

В останній третині XVI ст. в Україні розгорнулась гостра полемічна боротьба щодо подальшої історичної долі країни. Її ініціатором став дуже відомий державний і релігійний діяч, член ордену єзуїтів Петро Скарга ( 1596-1612) - безперечно один із найталановитіших письменників свого часу; він енергійно обстоював думку про те, що українцям слід у всьому орієнтуватись на Європу, на Рим, на католицьку церкву. Саме це, на його думку, відкриє українцям великі можливості в усіх сферах духовного та матеріального життя.

У полеміку із зазначеними ідеями в.ступили члени Острозького гуртка.

На духовну ситуацію в Україні справили вплив праці візантійсь­ких філософів-богословів XIV ст. ГСинаїта, Г.Палами, М.Кавасили, Й.Лествичника, І. Сіріна та інших мислителів, зусиллями яких було опрацьоване релігійно-філософське вчення ісихазму (від грецького слова ісихія - тобто спокій). Його сутність полягала у вченні про безпосереднє єднання людини з Богом, засобом для чого має стати самозаглиблення особи у власний внутрішній світ та в універсальний світ духовних явищ. На цьому шляху виділяється 2 етапи: практичні діяння (праксис) та розумове діяння (теорія).

Особливе місце в полемічній літературі належить Івану Вишенському (1550—1620), вихованцю Острозької академії, ченцеві, який тривалий час прожив на Афоні - святині світового православ’я. Мислителеві належить близько 20полемічних творів, першим із яких стала книга “Викриття диявола"(1600). У центрі уваги автора перебувала людина, її світогл яд, соціальне буття, внутрішній світ та система моральних орієнтирів.

Полеміст закликав відвернутися від облудного земного життя, нестійкого у своїй основі, закликав не вчити латину, бо слово Божіє прийшло на Русь сло­венською мовою: "Сказую вам таїну великую: как диявол великую зависть име­ет на словенський язик, що ледве живой од гневу; і што некоториї наши на сло­венський язик хулят и нелюбят, то тому, што знают, от какогомастера дей­ствуют і творят. Ато для того диявол на словенський язик борбу туюмаєт, зане ж есть плодоноснейший ото всех язиков и Богу любимейий ".

* Отже, наприкінці XVI - на початку XVII ст., у ситуації складних

■ соціально-політичних та духовних процесів в Україні проявляються гуманістичні, реформаційні та просвітницькі тенденції і процеси;

: за цих обставин підсилюється інтерес до людської життєвоїреаль- ! пості, етнічної та культурної самоідентифікації, а, відповідно, і : інтерес до гуманітарних, студій. На базі братських шкіл виникає про­фесійна філософія, а згодом - вищі навчальні заклади.

10.4.