Філософія в Україні розвивалася як невід'ємна час­тина історичної свідомості нашого народу, відображала процеси, що відбувалися в суспільному житті нації.

Як особлива форма самоусвідомлення національної культу­ри, філософія в Україні існувала в тісному взаємозв'язку з суспільно-громадською, політичною, науковою та релі­гійною думкою.

Як і кожній національній філософії, українській влас­тиві свої типові риси, що сформувалися на основі націо­нального характеру, так званої «української душі». До них належать: кордоцентризм (від лат. «кордос» - серце) - розуміння дійсності не стільки мисленням ( «головою »), скільки «серцем» - емоціями, почуттями, внутрішнім, «душею»; антропоцентризм - спрямованість на люди­ну, осмислення її сутності і в цьому зв’язку — можли­вості здобуття щастя в звичайному житті; екзистен- ційність - гостре переживання життя, даного моменту існування, здатність «пропускати» загальноприйняті цін­ності крізь особистий життєвий досвід, щоб таким чином знайти «правду», сенс, мету власного життя; «софійність», толерантність і діалогічність - терпи­мість, гідне ставлення до різних проявів незгоди зі своїми принциповими ідеями, прагнення вести з ними коректну дискусію. Філософія в Україні часто існувала не у цілісності філософських систем, а у вигляді мас­штабу ідей, виражених у літературі, поезії, публіцис­тиці.

Ключові слова

кордоцентризм, кардіогносія, антеїзм, «софійність», символічний світ, агіографічна література, полемісти, братства, самопізнання, макрокосм, мікрокосм

«Філософія, або любов до муд­рості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, як голові всьо­го. Коли дух веселий, думки спо­кійні, серце мирне, - то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія».

Г. Сковорода

20.1.