МУДРІСТЬ І ФІЛОСОФІЯ

Кожна людина, яка йде тернистим шляхом пізнання, прагне досягти найвищого ідеалу - мудрості. Як поняття і як ідеал мудрість традиційно асо­ціюється з таємничим і разом з тим привабливим словом «філософія».

У перекладі з давньогрецької «філософія» означає любов до мудрості (любомудрість). У VI ст. до н. е. Піфагор із Самоса на запитання тирана Полікрата про те, чим він займається, відповів: «Ні, я не мудрець (sophos), я любитель мудрості (philosophos)». Піфагор мотивує свою позицію тим, що людина через слабкість своєї натури не здатна володіти такою гідною якістю розуму, як мудрість. Критицизм щодо реальних можливостей люди­ни виявився у Піфагора в розмежуванні понять «софія» і «філософія». Перше (мудрість) — прерогатива богів, друге (філософія) — покликання людини. Відповідно філософ - не мудрець, а любомудр - той, хто прагне до мудрості. Мудрецеві, як і Богу, вже немає до чого прагнути, його муд­рість суверенна й абсолютна. Любитель же мудрості завжди динамічний, він рухається, йде до мудрості Здогади з цього приводу можна будувати будь-які, адже Піфагор, як потім і Сократ, нічого не писав і нікому своїх переконань не нав’язував. Незважаючи на це, на основі піфагорейства ви­никали довготривалі таємничі союзи, членів яких навіть карали смертю (це здійснював, наприклад, тиран Кілон у місті Кротоні в середині V ст. до н. е.). А люди продовжували філософствувати. Що їх до цього змушувало? Чи не те, що «філософія», любов до мудрості, є найнадійнішим способом осягну­ти таїну життя і його сенс?

Отже, філософствувати - це прагнути до мудрості, яка у повсякденно­му розумінні почасти замінює поняття філософія.

«Найбільш справедливим було б назвати великою мудрістю пре­красну і величну гармонію. До неї причетний той, хто живе відповідно до розуму».

Платон

Мудрість притаманна не всім людям, хоча потенційно власти­ва кожному. Вона здобувається різними шляхами, виявляється у різноманітних сферах знань і діяльності, закріплюється у прислів’ ях, притчах. Мудрість існує, тому що існують проблеми, які вимагають вирішення. І хоча вони не є остаточними вирішеннями, проте сприяють пра­вильному спрямуванню людини.

Мудрість - не наука, оскільки наука є системою понять, значення яких органічно пов’язано з її предметом. Мудрість не є системою понять, дослідженням, хоча, звичайно, є розумінням. Вона ґрунтується не стільки на даних науки, скільки на повсякденному та історичному досвіді Мудрість не може стати наукою, як і наука - мудрістю. Філософія, як би високо во­на не оцінювала мудрість, не повинна себе ототожнювати з нею.

Філософія — теоретична форма світогляду, яка, виступаючи рефлек­сією помежових основ усіх типів історичної практики людини, підсумовує, синтезує її досягнення, формує світорозуміння, а також визначає світовідношен- ня, обґрунтовує вектори індивідуальної та соціальної творчості. Виконання традиційних функцій філософії забезпечує її теоретике»-практична сутність.

«Дух пробуджує життєву мудрість, тобто мудре знання того, що в дійсності є в собі і для себе справедливим і розум­ним. Діяльність мислення, а ще визначеніше, філософію було по праву названо життєвою мудрістю ».

Г. В. Ф. Гегель

Теоретичний аспект філосо­фії - усвідомлення природної та соціальної реальності, яка відкри­вається людині в процесі духовно­го і практичного засвоєння її; ви­значення горизонтів досягнутого в кожну епоху з метою її пере­творення; вироблення нормативно- ціннісних основ переконань лю­дей.

Практичний аспект філософії — діяльна проекція картини світу, яка визначає настрій емоційної сфери, належність до заданих видів самоство- рення. У практичному плані оформлюються типи життєдіяльності, здійсню­ється їх апробація, входження можливого в дійсне (суще), формуються вольові акти та спрямування. Усвідомлюються програми самореалізації, громадянська позиція, реальний сенс і призначення життя тощо.

Філософія, пов'язана з багатьма науками та мистецтвом, отримує тим самим грунт для зіставлень і узагальнень, горизонт її ширший, а виснов­ки більш глибокі: те ж саме ремесло філософ розуміє значно тонше, ніж вузький спеціаліст. Прагнення до знання, але не надуманого, а справжньо­го бажання постійно осягати божественну, а не пересічну істину, не вважа­ючи себе мудрецем, — у цьому і полягає мудрість Сократа як філософа.

Світ, історія, культура мають сенс завдяки піднесеному, яке повинно перетворювати зло на добро. Смисл понять філософії залежить від цінніс­них горизонтів. Виходячи з абсолютного, з того, що повинно бути, філосо­фія вводить ціннісно високі рівні, відкидає нагромадження непотрібного, оманливого; вона не сіє ілюзій, а руйнує їх. Спираючись на міцні й довго­тривалі знання, філософія допомагає людині орієнтуватися в житті, оціню­вати події і речі, діяти, тобто бути. Зберігаються і вживаються тільки ті знання, в яких є потреба у людини, активної і діяльної у світі Ці знання, носієм і оберегом яких є філософія, виступають цінністю, необхідною для людини.

Світ суперечливий. Лише сон і смерть, нічого не обіцяючи, все викону­ють. У дійсності нескінченне прагнення до кращого перетворює отруту на ліки, зіштовхує людину і суспільство, реформу і владу, природу і культуру, пізнання і практику, робить їх внутрішньо конфліктними.

Потрібно пам’ятати ще одну важливу особливість. У грецьких текстах є три слова, які означають любов. Перше - це «Ерос». У платонівській філософії Ерос є виразом туги за божественним. Цим словом визначається любов естетична і романтична [платонічна). Коли ми говоримо про любов до свого супротивника або чужої людини, для цього існує слово «Агапе». Воно означає розуміння, добру волю стосовно всіх людей. Це любов, яка ллється через край, - спонтанна, немотивована, безпричинна, вона виникає незалежно від будь-яких функцій або якостей об’єкта. Ця любов діє в серці людини, вона безкорислива. Третє - «Філіа», душевна близькість друзів. Філій - взаємна любов: людина любить, оскільки її люблять. Отже, філо­софом, любителем мудрості може бути не кожний, а лише той, на кого звернула увагу і наділила своєю симпатією Софія — божественна муд­рість. Філософ - обранець мудрость

1.2.