М. Гайдеґґер. Стаття «Що це таке - філософія?»

Текст статті (уривки).

Запитуючи, що це таке - філософія (Was ist das - die Philosophie?), - ми говоримо про філософію. Таким чином, ми явно перебуваємо над філософією, тобто зовні.

Наша розмова, отже, повинна йти таким шляхом і у такому напрямку, щоб те, чим займається філософія, мало відношення до нас самих, зачіпало нас, причому саме у нашій суті.

Але чи не стане тоді філософія справою пристрастей, емоцій і почуттів?

«Із прекрасними почуттями створюють погану літературу», -ці слова Андре Жида справедливі не тільки для літератури, у набагато більшій мірі вони стосуються філософії. Почуття не належать філософії. Філософія є справжньою управителькою розуму... Філософія є справою розуму. А що ж тоді - розум? Де і ким було вирішено, що таке розум?

Потрібно найбільша ретельність, коли ми наважуємося почати розмову на тему «що це таке - філософія?».

Шлях, на який я хотів би тепер вказати, лежить безпосередньо перед нами. Якщо слово «філософія» ми почуємо з його витоків, тоді воно прозвучить як, тепер воно говорить грецькою мовою. Грецька мова, і вона єдина, є λoγος. Грецьке слово "філософія" є вже шлях. Сама сутність філософії вкорінена у тому, що вона заволоділа спочатку грецьким світом, щоб розгорнути себе у ньому.

Слово говорить нам, що філософія є дещо, що вперше визначило існування грецького світу. І не тільки це - φιλοσοφiα визначила також найглибшу основну рису нашої західно-європейської історії. Захід і Європа, і тільки вони, у глибинній ході своєї історії, від самого початку «філософічні».

Слово «філософія» наче стоїть на свідоцтві про народження нашої власної історії, можна навіть сказати, на свідоцтві про народження сучасної епохи світової історії, яка називається атомним століттям. Тому питання «що це таке - філософія?» ми можемо задавати, тільки якщо вступаємо у розмову із мисленням грецького світу. Більш того, грецьке походження філософії визначає також і той спосіб, яким ми запитуємо, ще й сьогодні, про філософію.

Ми запитуємо: що є це? Але запитання «що є щось?» залишається багатозначним. Ми можемо запитати: що це там вдалині? І отримаємо відповідь: дерево. Відповідь полягає у тому, що якійсь речі, точно нами не розпізнаній, ми даємо ім'я. Ми можемо запитати далі: що є те, що ми називаємо деревом? Це та форма запитування, яку розгортали Сократ, Платон і Арістотель. Вони запитують, наприклад: що це таке - прекрасне?, пізнання?, природа?, рух?. Запитуючи про філософію - «що це таке?», ми задаємо грецьке запитання.

Як тема нашого запитання, «філософія», так і спосіб, яким ми запитуємо «що це таке?», - обидва вони зберігають своє грецьке походження. Ми самі також того ж походження, навіть тоді, коли жодного разу не вимовили слово «філософія»...

Коли ми заглиблюємося у повний і початковий сенс запитання «що це таке - філософія?», наше запитування, через свої історичні витоки, знаходить напрямок історичного майбутнього. Ми знайшли шлях. Він веде із грецького світу до нас, якщо не далі, через нас. Ми йдемо - якщо твердо тримаємося запитання - чітко спрямованим шляхом. Проте у нас ще немає гарантії, що ми взмозі відразу правильно слідувати цим шляхом. Ми навіть не можемо визначити, в якому місці шляху стоїмо сьогодні.

Запитання про те, що є щось, зазвичай характеризують як запитання про сутність. Воно виникає тоді, коли те, про сутність чого запитується, затьмарилось і заплуталось й, одночасно з цим, ставлення людини до нього стало розхитаним, навіть підірваним.

Наше запитання стосується сутності філософії. Якщо воно виникає через необхідність і не має залишитися лише вдаваним запитанням, заданим для підтримки розмови, тоді під запитанням повинна виявитися філософія як філософія.

Буття є суще. При цьому «є» є перехідним дієсловом і означає «зібране». Буття збирає суще як суще. Буття є збирання - Логос. Все суще є у бутті. Для нашого слуху це звучить тривіально, якщо навіть не образливо. Адже про те, що суще належить буттю, нікому не слід хвилюватися. Весь світ знає: суще є те, що є. Що ще залишається сущому, як не бути? І все ж саме те, що суще перебуває зібраним у бутті, що суще з'являється у світлі буття, здивувало греків, насамперед їх, і тільки їх. Суще у бутті - це стало для греків найдивовижнішим.

Між тим навіть грекам довелося рятувати дивовижність цього найдивовижнішого і захищати його від хватки софістичного розуму, який для всього мав напоготові відразу зрозуміле для кожного пояснення і поставляв його на ринок. Врятувати найдивовижніше - суще у бутті - вдалося завдяки тому, що деякі люди вирушили у дорогу у напрямку до цього дивовижного, тобто до мудрості. Ними (філософами) суще у бутті стали розшукуватися спеціально.

Щодо нашої спроби обговорити запитання «що це таке -

філософія?». Починаючи з визначення Арістотеля, треба мати уявлення і про більш пізніші визначення філософії. Ми набуваємо таким чином різнобічні, ґрунтовні і корисні пізнання про те, які уявлення складалися про філософію за ходою її історії. Ми не можемо обійти увагою те, що філософія від Аристотеля до Ніцше багаторазово змінювалась, проте як раз на основі цих змінювань й протягом їх залишається тою самою. Потім, за допомогою порівняльної абстракції, ми виявимо спільне в усіх визначеннях.

Коли ми філософствуємо? Лише тоді, очевидно, коли вступаємо у розмову з філософами. Це передбачає, що ми обговорюємо з ними те, про що вони говорять. Це обговорення один з одним того, до чого, власне, знову і знову, як до одного і того ж, звертаються філософи, є діалог, обговорення як діалог. Одна справа - зафіксувати і описати думки філософів, зовсім інша - обговорювати з ними те, що вони говорять, тобто про що вони говорять.

Відповідь на запитання «що це таке - філософія?» полягає у тому, щоб ми відповідали тому, куди спрямована філософія. А це буття сущого. У такій відповідності ми залишаємось у традиції філософії. Ми знаходимо відповідь на запитання, що є філософія, не в історичних висловлюваннях про визначення філософії, а у розмові з тим, що успадковано нами як буття сущого.

Й це не є якимось сучасним винаходом. Вже грецькі мислителі, Платон і Арістотель, помітили, що філософія і філософствування належать тому вимірюванню людини, яке ми називаємо настроєм. Платон говорить: «Для філософа надзвичайно характерним є саме здивування, це джерело (філософії), здивування не просто знаходиться на початку філософії, як, наприклад, миття рук хірурга передує операції. Подив тримає філософію і повсюдно веде її». Те ж саме говорить Арістотель: «Саме завдяки подиву люди досягають тепер, як і вперше, пануючого витоку філософствування» (того, звідки виходить філософствування і що визначає весь хід філософствування).

Було б надто поверхово, передчасно і не по-грецьки думати, ніби Платон і Арістотель стверджують лише те, що здивування є причина філософствування. Якби вони дотримувалися такої думки, це означало б наступне: колись люди здивувалися саме сущому, тому, що воно є і що воно є.

Зовсім іншого роду той настрій, який спонукав мислення по-новому поставити традиційне запитання про суще як суще і тим самим почати Новий час у філософії. Р. Декарт у "Міркуваннях" запитував: яке те суще, що є істинно існуючим у сенсі ens certum. Тим часом для Р. Декарта сутність certitudo змінилася. Сумнів стає для нього тим настроєм, в якому вібрує налаштованість на ens certum, достовірно суще. Настрій сумніву стає позитивною згодою із достовірністю. Відтепер достовірність стає такою що задає міру формою істини.

У чому полягає завершення філософії Нового часу? Чи не визначений цей кінець через деякий інший настрій? Де повинні ми шукати завершення філософії Нового часу? Вже у філософії Г. Гегеля або ж у філософії пізнього Ф. Шеллінга? І як бути з К. Марксом і Ф. Ніцше? Виходять вони з колії філософії Нового часу? Якщо ні, то як можна визначити їх місце розташування?

Здавалося б, ми ставимо лише історичні питання. Насправді ж ми розмірковуємо про майбутню сутність філософії. Ми намагаємося вслухатися у голос буття. На який настрій наводить він сьогоднішнє мислення? На це питання навряд чи можна відповісти однозначно.

Ймовірно, якийсь основний настрій сьогодні панує. Однак поки він залишається для нас прихованим. Це слід вважати ознакою того, що сьогоднішнє мислення ще не знайшло свого єдиного шляху. Ми спостерігаємо лише різного роду настрої мислення. Сумнів і відчай, з одного боку, і сліпа одержимість неперевіреними принципами, з іншого, протистоять один одному. Побоювання і страх перемішані із надією і впевненістю. Найчастіше ми думаємо, що мислення, яке має характер розмірковуючого уявлення і обчислення, абсолютно вільно від усілякого настрою.

Саме прийнята на себе і проведена нами відповідність, яка відповідає на поклик буття сущого, й є філософія. Ми познайомимося з нею і навчимося знати, що таке філософія, тільки коли відчуємо як, яким чином філософія існує. Вона існує у мелодії відповідності, налаштованою на голос буття сущого.

Ця відповідність є розмовою. Вона перебуває на службі у мови. Що це означає, сьогодні зрозуміти важко, бо наше звичне уявлення про мову зазнало дивного перетворення. У результаті мова стала інструментом вираження. Внаслідок цього вважається більш правильним говорити «мова перебуває на службі у мислення», замість «мислення, як відповідність, перебуває на службі у мови».

Тому, що без достатнього осмислення мови ми ніколи по- справжньому не дізнаємося, що таке філософія як зазначена відповідність, що таке філософія як особлива манера оповіді...

Наша розмова не ставила собі завдання виконати жорстку програму. Проте хотілось би спробувати всіх, хто взяв у ній участь, підготувати до зосередженості, в якій ми будемо чутливі до того, что ми називаємо буттям сущого. Називаючи це, ми думаємо про те, що сказав уже Арістотель: «Суще-Буття виходить до світла багатьма шляхами».

Як слід розуміти формулювання М. Гайдеґґера: «Філософія шукає, що є суще, бо воно є. Філософія перебуває на шляху до буття сущого»?

«Філософія є різновидом спроможності, яка дозволяє побачити дещо, а те, що вона побачила, ухопити поглядом і втримати у погляді», - стверджуєМ. Гайдеґґер. Що є те, що філософія схоплює поглядом?

Прокоментуйте тези «мова перебуває на службі у мислення» та «мислення, як відповідність, перебуває на службі у мови», про які йшлося у М. Гайдеґґера. Чим вони докорінно відрізняються?

Чи обов'язково діалог є якоюсь діалектикою? Якою є думка автора з цього приводу?

Як ви розумієте вислів автора «Буття Сущого та Суще Буття»?

Філософ Жиль Дельоз (1925-1995) і психоаналітик Фелікс Гваттарі (1930-1992) - видатні французькі мислителі, автори спільної книги «Що таке філософія?», яка перекладена багатьма мовами і отримала широку світову популярність. Книга присвячена одній з найбільш актуальних і часто обговорюваних у філософії тем, що стосується природи філософсьго знання, філософської творчості, аналітичного мислення.

1.3.3