ГАВРИЛИШИН Богдан До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє

[.] «Суспільства, держави мають значні відмінності щодо ефективності залежно від часу та країни. [.] Суспільне здоров'я також може змінюватися з плином часу: від близьких стосунків між людьми на роботі й під час відпочинку з можливостями для творчих, корисних занять, згуртованості та почуття обов'язку - до чвар, напруженості, руйнації соціальних структур, відчуженості й високої злочинності.

«Будь-який суспільний лад містить три компоненти: цінності, політичне правління, економічну систему.. Кожен індивідуум - унікальний. Об'єктивним для кожного є те, що його турбують власні потреби і прагнення; кожен шукає шляхи самоутвердження та самовираження»... «Нації- держави створювали неоднакові форми суспільної організації з різних причин. Деякі суспільні устрої виникли в історії випадково. Суспільний лад утворився для задоволення усвідомлених потреб людей. Це походить від внутрішньої природи людини в різних формах прояву, яка, зрештою, була у неї частково закладена в процесі творіння. Згідно з найсучаснішою теорією, сформульованою Жаком Моно, людина - це результат випадкової біологічної мутації. Можливо, з деякими недостатньо науковими обґрунтуваннями він твердить, що сучасна наука, зокрема молекулярна біологія, остаточно спростувала уявлення про те, що людина - результат втручання Бога або природної еволюції. Моно вважав, що не існує ні кінцевої мети, ні усталеної єдності людини і решти світобудови. [.] Унікальність людини, що вирізняє її у тваринному світі, визначається тим фактом, що її кодекс поведінки передбачається переважно культурним, а не генетичним шляхом. Ось чому людина має історію».

«Хоча б якими людині уявлялися жадані становище або умови, досягнення їх можливе лише у взаєминах з іншими людьми.

...В усі періоди історії спостерігалися спроби застосувати на практиці егалітарно-колективістські цінності. Раннім суспільствам, зокрема острівним громадам, були притаманні форми примітивного комунізму. Наприклад, морське риболовство потребувало певних організованих групових зусиль, співробітництва і розподілу вилову для виживання громад. Інший цікавий приклад втілення егалітарно- колективістської філософії - кібуци в Ізраїлі. Кібуци - одна з крайніх форм колективізму. У них немає приватної власності, усе належить колективу, і його члени мають рівні права на участь в ухваленні рішень.

Окремі країни, типу Китаю, вважали, що вони були близькі до ідеалу, оскільки досягли відносно високого ступеня рівності у розподілі багатства та у рівні життя, навіть якщо вони перебували на досить низькому рівні економічного розвитку. [.] окремі країни мали визначні індустріальні й воєнні досягнення». [...]

«На відміну від автократії, демократія як концепція, ідеал, бажана форма політичного правління стала у недавній історії надзвичайно привабливою, вона здобула майже загальне визнання в сучасному світі. [...] Форма політичного правління типу противаги ґрунтується на індивідуалістсько- конкуренційних цінностях та існує у країнах, де переважають такі цінності, а саме в англо-саксонських, англомовних. За такої форми політичного правління існують правляча група та опозиція; влада звичайно ділиться на законодавчу, виконавчу і судову, а інституції, особливо в американському варіанті, побудовані так, щоб функціонувати як система контролю і рівноваги. [.] Концепція поділу базується на припущенні, що людина може помилятися і бути схильною до зла. Інституції слід створювати таким чином, щоб вони застерігали людей від помилок, які неодмінно є складовою людської сутності. Такий спосіб мислення забезпечує виправдання появи опозиції. [...] Люди самі створюють інституції, їхня форма впливає на поведінку людей. [...] Тож система створює умови для періодичних виборів. Періодичні вибори покликані також діяти як протиотрута щодо “корупції влади”, різновид політичних циклів очищення, спосіб дезінфекції системи. Проте це викликає переривчастість, час від часу зміни політичного курсу, а як наслідок - зайві витрати енергії і уповільнення суспільного проґресу».

«Швейцарський тип прямої демократії має історичні корені. [...] розпорошення і децентралізація влади не послаблюють здатність суспільства до дій, звершень, мобілізації сил, а, навпаки, породжують більші обов'язки громадян перед суспільством, а тим самим суспільну мобілізуючу здатність.

.Ефективним можна вважати правління, здатне зберігати й увічнювати себе, сприяти технологічному та економічному проґресові, задовольняти усвідомлені потреби більшості населення».

«Максимізація прибутку - важлива спонука приватного підприємництва та основний критерій оцінки його ефективності. [.] в усіх країнах вільного підприємництва. що досягли високого рівня економічного розвитку, більшість людей стала багатшою, а бідність в основному було ліквідовано».

«Адам Сміт стверджував, що вільний ринок діє подібно до невидимої руки, яка керує індивідуумами з метою забезпечення їхніх економічних потреб, таким чином задовольняє інтереси переважної більшості. Проте механізм вільного ринку має певні слабкі місця і помітні перебої у функціонуванні. [.] складається враження, що у вільний ринок ніби вмонтовані саморуйнівні сили. [...] структурною ознакою системи вільного підприємництва стала обмежена роль уряду в економічному житті. [...] Невтручання як ознака капіталізму нині перестала бути реальністю. Досвід свідчить, що невтручання уряду могло б спричиняти надмірне безробіття, значну матеріальну і соціальну нерівність, вищість особистих цілей над громадсько- державними. [...] Тоді як економічно найприйнятніша логіка виживання є жорстокою, вона не прийнятна соціально і політично в будь-якому сучасному суспільстві, що визнає право кожної людини на задоволення принаймні основних життєвих потреб. Отже, спостерігається поступове зростання ролі урядів у виправленні несправедливостей ринкового розподілу шляхом розвитку соціального законодавства. загальної допомоги всім нужденним».

«У минулому головною рисою американського народу був прагматизм. Американське суспільство має плюралістичну природу. [.] легко сприймає нові ідеї, воно може змінювати свої поширені переконання, не вдаючись до руйнівних дій. Однією з характерних рис американців як нації є здатність започатковувати нову тенденцію і надавати їй великого імпульсу, як тільки визначено й усвідомлено мету.

«Хоча японська економіка - це система ліберального вільного підприємництва, однак складається враження, що їй притаманне централізоване планування у зв'язку з високим ступенем узгодженості приватної ініціативи, для якої основним критерієм є благо Японії. [...] Німеччина посідає центральне місце в європейській будові у зв'язку з її значним економічним розвитком, політичною стабільністю і передбачуваністю. [.] Швейцарія може стати взірцем для країн, що досягають високого рівня політичної зрілості й можуть розпочати перехід від поляризованої двопартійної системи, яка викликає чвари, до системи колегіального правління. Модель Швейцарії цінна також і з огляду на можливість передбачення розвитку нових наднаціональних утворень типу Об’єднаної Європи».

[.] «Під загрозою, що нависає над усім людством, неможливе нормальне життя протягом тривалого часу. [.] Релігії також належать до факторів, що стримують проґрес світового єднання».

«.суспільство ніколи не розглядалося з позиції сукупної ефективності суспільства, а поняття ефективності застосовувалося лише до конкретних процесів, корпорацій, організацій, програм або, у кращому разі, економіки в цілому. [.] Все ще немає можливості виміряти ефективність нації- держави з її економічними, соціальними і політичними інституціями, які разом визначають функціонування країни. [.] Країни класифікувалися та оцінювалися відповідно до їхнього ВНП як основного критерію діяльності. Незважаючи на те, що цей показник має майже прогностичне значення, склалася думка, що валовий національний продукт - це показник обсягів економічної (особливо ринкової) діяльності, а не показник добробуту людей і навіть не показник матеріального достатку.

.Умови існування людини переважно не піддаються точному кількісному визначенню, вони суттєво різняться за значенням, якого надають їм індивідууми, громади в межах будь-якого суспільства, або навіть різні суспільства. [.] На якість умов життя індивідуума впливає велика кількість факторів».

«Валовий національний продукт на душу населення все ще залишається прийнятним показником багатства нації, але, звичайно, не його розподілу, не стає показником раціонального використання багатства, пов’язаного з ним рівня добробуту. [.] Соціальні показники покликані визначати основні потреби людини та міру їх задоволення. [. ] задоволення потреб більшості людей залежить від функціонування економічної системи, політичного правління і взаємодії між ними, причому й економічна система, і політичне правління визначаються моральними цінностями суспільства. Отже, комплексними, хоча й важко вимірюваними, показниками сукупної суспільної ефективності виступають відповідності між економічним потенціалом (природним і людським) і економічними здобутками, соціальними прагненнями й соціальними відносинами, політичними ідеалами і прагненнями та втіленням їх, тобто узгодженість між цінностями, потребами і їх задоволенням. [...] Економічне зростання не обов’язково веде до політичних свобод, так само, як демократія не є автоматичною гарантією соціальної справедливості». [...]

«ООН фактично є асоціацією урядів: це не об’єднання людей світу».

Залишаюсь українцем

[...] «Вузькі спеціалісти необхідні, але люди, які усвідомлюють межі якої-небудь діяльності, які можуть подивитися на ситуацію, проблему, виклики з двох, а ще краще - з кількох сторін знання, багато мудріші й можуть приймати кращі рішення. Наприклад, вузькоспеціалізовані економісти спричинили шкоду для людства, звузивши мірило всього проґресу до зростання ВВП, який нечасто поліпшує життя населення, зводить вартість всього до грошей».

«Кожен вчиться по-різному, і кожному з нас потрібно робити це протягом усього життя. [...] Ми можемо будувати, лише базуючись на позитивних речах. [...] Дайте людям розуміти, що вони мають можливість і право шукати свої шляхи у співпраці з вами. Довіряйте людям і, добре думаючи про них, ви самоутверджуватиметесь. [...] Треба вивчати релігійну, філософську, політичну та соціальне спадщину інших, яка визначає поведінку етнічних груп, націй і цивілізацій».