КІСТЯКІВСЬКИЙ Богдан Держава і особистість

[...] «Насправді все культурне людство живе в державних спілках. Культурна людина і держава - то два поняття, що навзамін доповнюють одно одне. [...] Загальне добро - ось та формула та цілі держави.

«Законність передбачає суворий контроль і цілковиту свободу критики всіх діянь влади, а для цього треба визнання за особистістю і суспільством їх невід’ємних прав. [.] правовій державі відповідає цілком певна організація влади. [...] в ній як поодинока особа, так і сукупність осіб - народ - мають бути не тільки об’єктом влади, а й суб’єктом її.

«Свого повного розвою правова держава доступає за високого рівня правосвідомості і за сильно розвиненого в ньому почуття відповідальності. У правовій державі відповідальність за нормальне функціонування правового порядку і державних установ лежить на самому народі. [...] Справді, соціально-справедлива держава мусить бути передусім достатньо демократичною і народною. [...] правова держава може служити прообразом того, як соціально- справедлива держава викине анархію з господарського життя. Для того, щоб здійснити цю мету, соціально- справедливій державі доводиться провести реформи, які зачеплять не самі лише державно-правові, але й приватно­правові відносини. [...] при такій організації виробництва кожному мусить бути надане право на працю, тобто право користуватися землею та іншими знаряддями виробництва нарівні з іншими. Звідсіля природно випливатиме також право кожного на розвій усіх своїх здатностей і на те, аби докладати своєї праці до тієї ділянки, яка найбільше відповідає талантам кожного, і зрештою право кожного на участь в усіх матеріальних і духовних благах, створюваних сучасною культурою. Всі ці права спрягаються в одному загальному публічному праві, а саме в праві на гідне людське існування. [...] правова держава є найдосконалішим типом державного буття. Вона створює ті умови, за яких можлива гармонія поміж суспільним цілим і особистістю».

Проблема і завдання соціально-наукового пізнання

[...] «Прихильники органічної теорії суспільства вважали, що коли б пощастило довести, що суспільство є організм, то соціальні науки доводили б до таких же точних і вірогідних результатів, як природознавство. [...] Щоправда, від незграбного перенесення природничо-пошукових понять у соціальні науки поважні вчені відмовилися. Що ж до залежності соціальної науки від соціальної філософії, то соціальна наука перебуває нині приблизно в такому ж становищі, в якому перебувало природознавство на початку ХХ сторіччя, коли над ним панувала натурфілософія.

«Соціальні науки потрібно вивести на широку дорогу суто наукового знання, якою давно вже прямують науки природничі. Для цього треба насамперед відмежувати їх від соціальної філософії, отак, як природничі науки відмежовані від натурфілософії. [...] належить критично проаналізувати насамперед найголовніші суспільно-наукові поняття. Такими є поняття суспільства, держави, права, господарства тощо. [...] Певні наукові запити подвигають нас пізнати, в чому полягають закономірності соціальних явищ. [...] Отже, встановлюючи причинові співвідношення, ми достосовуємо до соціальних явищ категорію необхідності. Зрештою, нарівні зі стихійними елементами в соціальному процесі маємо визначити і роль свідомого впливу на нього людей».