Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи

З’ясування сутності соціального дозволяє нам стверджувати, що суспільство не можна зводити до співіснування великої кількості людей, адже можуть існувати і суто тваринні форми колективного виживання: зграї, табуни, популяції та ін.

Означені найперші потреби, що складають засади буття суспільства, пояснюють і виправдовують нам окреслені раніше основні підходи до розуміння соціального:

♦ оскільки суспільство не може існувати без живих людей, саме останніх можна приймати за його вирішмьну ознаку;

♦ оскільки воно повинно також створювати соціальну організацію життя, стабілізувати та підтримувати її функціонування, можна вважати інститумізацію вихідною ознакою як соцімьного, так і суспільного;

♦ оскільки все попереднє передбачає людську співпрацю, інтеракціонізм також має своє пояснення та виправдання;

♦ оскільки соціальне та суспільне передбачає свідоме продукування духовних, ціннісних, смислових та мотиваційних орієнтирів, можна вважати небезпідставним і ментмітетно-трансцендентмьний підхід.

Отже, розглянуті вище підходи можна вважати виправданими тому, що вони виділяють окремі справді

важливі характеристики реального буття суспільства, але подають їх як єдино можливі чи вирішальні.

'Суспільство - це форма спільної життєдіяльності людей, що сприяє збереженню та відновленню життя останіх (а), ця форма заснована

• на засадах соціальних норм, структур і стандартів (б) та у відповідності із вищими духовними орієнтаціям людини (в).

Інколи, задля того, щоби підкреслити принципову цілісність,невіддільність означених моментів одне від одного, вживають термін “соціум".

Соціум - це суспільство, як особливий тип процесів дійсності, що характеризується єдиною визначеністю всіх явищ і процесів, які в ньому відбуваються.

Окреслюючи зміст поняття суспільства, ми не можемо обминути і того, що суспільством називають як загальну форму організації людської життєдіяльності (в цьому сенсі суспільство протистоїть природі), так і конкретні прояви такої форми (наприклад,* ліберальне суспільство, * розвинене суспільство,* цивілізоване суспільство та ін.). В цьому останньому варіанті можна вести розмову про співіснування, взаємодії та взаємовпливи різних суспільств, існуючих в одну і ту ж історичну епоху.

Крім того, суспільством ми називаємо не лише сучасні спільності людей, а й ті, які історично відбулися, проте сьогодні вже зійшли зі сцени історії.

Тому, коли йдеться про реальне функціонування суспільства в часі, варто розрізняти такі моменти : 1) суспільство - це соціально організована спільна життєдіяльність маси людей (суспільство як форма організації життєдіяльності людей); 2) суспільство - це певний конкретний тип соціальної організації людської життєдіяльності (суспільство як тип соціальної інфраструктури); З) суспільство - це сукупність історично здійснених суспільств (суспільство як історичний процес зміни різних суспільств). Яке б суспільство ми не розглядали,

задля повноти та виправданості наших суджень про нього, ми повинні враховувати названі моменти.

Проте, перш за все, як вже було показано, суспільство функціонує в межах природи та на засадах природних процесів.

^t⅜>з'ясовувати, що є спільного між сторонами взаємодії;

що є між ними відмінного;

як кожна із сторін втиває на іншу та реагує на зворотні втиви.

• В цілому можна сказати, що в межах суспільства природні процеси значною мірою втрачають свої якості, можуть суттєво змінюватись, міняти як характер, так і напрями своїх дій. Інколи це подають інакше: природні процеси відбуваються стихійно, у прямому поєднанні причин та наслідків - без попереднього замислу, а суспільні процеси відбуваються в умовах наявності свободи вибору,тобто вірогідно та варіативно, із цільовим, ціннісним та смисловим спрямуванням.

Моменти тотожності та відмінності, що існують між суспільством та природою, стають підставами для формування різних однобічних підходів до тлумачення їх взаємодії. Наполягання на тому, що між суспільством та природою не існує якісних меж, приводить до різних натуралістичних концепцій: біологізаторських або психологізаторських (таких, наприклад, як концепція З.Фрейда). Напроти, занадто перебільшена оцінка ролі соціальних чинникі в у житті людини і суспільства, ігнорування того факту, що соціальні якості виникають лише на основі природних, приводить до появи рІзноманітних варіантів вульгарного соціологізму (він був досить розповсюдженим серед ідеологів радянської системи).

Нарешті, занадто різке протиставлення суспільства природі може породжувати або трактування суспільства як чогось ворожого природі, спотвореного природного, або, навпаки, проголошення тези про тотальний наступ на природу (наприклад, російський мислитель кінця ХІХ - поч.

Із розглянутого стає також зрозумілим, що взаємовпливи суспільства і природи можуть бути доволі різноманітними. З одного боку, природні умови можуть бути настільки сприятливими, що людська свобода та ініціатива будуть майже зайвими, а, з іншого боку, вони можуть майже знищувати прояви останніх своїми бідністю та суворістю. В свою чергу, суспільство далеко не завжди будує свої стосунки із природою з належним ступенем розуміння їх засад і можливих наслідків. В оптимальному варіанті соціальні якості повинні виводити природні речі, явища та процеси на ту межу, де характеристики останніх проявляють себе із повнотою та виразністю.

Саме так, наприклад, в людській діяльності повинні проявлятися твердість метаів, прозорість скла, пластичність глини, міцність та теплова інертність деревини та ін. Проте досить часто заради використання деяких характеристик природних речей останні можуть спотворюватись, руйнуватись, використовуватись так, що шкода від та.кого використання може суттєво перевершувати користь. Але і природні процеси не варто розглядати в окресленнях дбайливої неньки людини: деякі природні катаклі зми у від ношенні до суспі льства можуть набувати характеру катастрофічного і навіть — есхатологічного. В останньому варіанті це означає винищення деяких етносів або суспільних осередків.

Наприклад, відомості про всесвітній потоп деякі вчені сприймають цілком серйозно, а зафіксовані хроніками епідемії чуми інколи знищували до третини населення деяких країн.

До того слід додати, що оптимальний варіант стосунків між суспільством та природою в деяких ситуаціях може бути неможливим, оскш ьки людина просто змушена дшити всі впливи природних чинників на себе та суспільство на сприятливі та несприятливі: скажімо, дія вірусів, суховіїв, землетрусів та ін.

Слід сказати, що ті предметні межі та визначення, які людина своєю діяльністю накладає на природні явища, постають для останніх водночас і можливими, і неможливими. Якщо би природні процеси взагалі не могли приймати нові форми, що їх їм надає людина в процесі своєї суспільної життєдіяльності, соціальні якості речей просто не відбулися б. Проте означені нові форми для самих речей не є їх природним станом, тобто вони виявляють не просто властивості речей, а лише ті властивості, які виявляються при зустрічі даних речей із внутрішніми вимогами та потребами людської діяльності. Через це в суспільних процесах розкриваються, виявляються суттєві характеристики як природи, так і людини. Тому соціальне постає і узгодженим, і неузгодженим із природним, а суспільство перебуває з ним і в гармонії, і в конфлікті. Але окрім усього іншого це значить, що той матеріальний субстрат, на якому або через який досягається ота кардинальна межа в еволюційному процесі, межа водночас сходження та розходження еволюції та еманації, постає володарем незвичайних властивостей - бути границею, "точкою" зустрічі явищ матеріального та духовного планів, природних та надприродних, часткових

та фундаментальних. А це досягається, як відомо, лише на рівні особливого роду біологічних процесів, які включають у свій зміст найважливіші характеристики попереднього еволюційного процесу.

Біологічні процеси стають вихідною основою та невід’ємною складовою соціальних процесів, а найпершим визначенням людини стає трактування її як істоти біосоціальної.

У світлі розглянутих вище особливостей соціального, спввчніюшечня природа тасус^льства, ми можемо тепер сказати, що на конкретному змісті соціального обов’язково позначаються стан та особливості того біологічного, на якому виявляються та закрінаяються соціальні якості та суспільні процеси.

і * Поставимо пряме питання: чи випливає із розглянутого висновок, : що у вихідному змісті соціальне є ідентичним собі завжди та всюди, а . його різноманітність зумовлена виключно матеріальними складниками його реального функціонування? Такий висновок можливий, проте він не зовсім виправданий, оскільки не враховує такого моменту: соціальне - це виявлення предметних та смислових типологій саме природного, тому в ситуаціях урізноманітнення природного так само різноманітною постає і соціальна предметність.

18.3.