ГЕҐЕЛЬ Ґеорґ Лекції з філософії історії

[.] «Всесвітня історія є проґресом в усвідомленні свободи, - проґрес, який ми повинні пізнати в його необхідності. [.] нічого не відбувається і ніщо не виробляється без того, щоб діяльні індивідуми не отримували задоволення; це - приватні особи, тобто в них є особливі, притаманні їм потреби, прагнення, взагалі інтереси; адже індивідуум виявляється таким, що конкретно існує, а не людиною загалом, бо такої людини нема, а є визначена людина» [.]

«Але всесвітня історія не починається з якоїсь свідомої мети, як це буває в окремих груп людей.

.припущення, за яким тільки народові притаманні розум, розуміння й знання того, що є справедливим, виявляється небезпечним і неправильним, тому що всяка частина народу може оголосити себе народом; а питання, що стосуються держави, є предметом культивованого пізнання, а не народу»...

«Те загальне, що проявляється і пізнається в державі, та форма, під яку підводиться все, що існує, є взагалі тим, що становить утворення нації. А певний зміст, якому надається форма спільності і який полягає в тій конкретній дійсності, якою виявляється держава, є саме дух народу. Дійсна держава одухотворена цим духом в усіх окремих справах, війнах, установах. Але людина повинна знати про цей свій дух і про саму свою сутність і усвідомлювати свою єдність з ним, що виявляється першопочатковим» [...]

«При всьому нескінченному багатоманітті змін, що здійснюються в природі, виявляється коловорот, що вічно повторюється. Тільки в змінах, що відбуваються в духовній сфері, з’являється нове. [...] Але розвиток притаманний також і організмам. [...] Отже, всесвітня історія - це хід розвитку принципу, зміст якого є усвідомлення свободи. [...] розвиток є рухом вперед від недосконалого до досконалішого.»

«Європа перекидала надлишок свого населення в Америку; це переселення зв’язане з багатьма перевагами, тому що переселенці, відкинувши багато того, що могло виявитись обтяжливим для них на батьківщині, приносять з собою такі блага, як європейське почуття власної гідності і багато навичок мистецтва. Америка є країною майбутнього, в якій згодом, можливо, у боротьбі між Північною і Південною Америкою виявиться всесвітньо-історичне значення.»

Про війну

[...] «Із війни народи виходять не тільки зміцненими, але й нації, всередині яких є непримиренні антагонізми, набувають внутрішнього заспокоєння завдяки зовнішнім війнам. Війна, правда, приносить з собою незабезпеченість, є нічим іншим, як потрібним рухом».

Філософія права

[...] «Закони природи абсолютні і мають силу так, як вони є. щоб знати, в чому полягає закон природи, ми повинні осягнути природу, бо ці закони правильні, хибними можуть бути лише наші уявлення про них. [.] глибшим може стати тільки наше пізнання цих законів» [.]

«Правові закони - це закони, що йдуть від людей. [.] У природі велика істина полягає в тому, що закон взагалі існує.

[.] «В особистості є. знання себе як предмета, виведеного мисленням у просту нескінченність і завдяки цьому існуючого в чистій тотожності з собою. [.] тільки особистість має право на речі, і тому особисте право є за суттю речовим правом».

[.] «Духовні здібності, науки, мистецтва, власне релігійне (проповіді, молитви, благословення освяченими предметами), винаходи і т. д. стають предметом договору, прирівнюються до визнаних речей за способом купівлі, продажу.

.Володіння власністю є засобом стосовно потреби. істинне ж положення полягає в тому, що з погляду свободи власність як її первинне наявне буття є істотною метою для себе. [.] У власності кількісна визначеність, що виходить з якісної визначеності, є цінністю. Коли розглядаємо поняття цінності, бачимо в самій речі лише знак, й вона має значення не сама собою, а лише те, чого варта. Цінність речі може бути різна щодо потреби, але якщо хочемо виразити не специфічний, а абстрактний бік цінності, то це будуть гроші. Гроші служать представником всіх речей.» [.]

«Сім'я як особа має свою зовнішню реальність у власності, в якій вона володіє наявним буттям своєї субстанційної особистості лише як у майні... Сім'я має не тільки власність, для неї як для загальної і особи, що безперервно існує, з'являється потреба в постійному забезпечуваному володінні, у майні та його визначенні. [...] Громадянське суспільство є диференціацією, що виступає між сім'єю і державою, хоч розвиток громадянського суспільства наступає пізніше, ніж розвиток держави. Громадянське суспільство утворилось, між іншим, лише в сучасному світі. [.] принципом громадянського суспільства є конкретна особистість, яка служить для себе метою як особлива, як цілокупність потреб і суміш природної необхідності і самоволі.

«Як живу істоту людину можна приневолити, тобто можна підпорядкувати владі інших її фізичний і взагалі зовнішній бік, але вільна воля сама собою не може бути примушена. Можна до чогось присилувати тільки того, хто хоче дати себе примусити. людина в собі і для себе не визначена для рабства. [.] людина. вільна. Але те, що дехто є рабом, коріниться у його власній волі, так само як у волі народу коріниться те, що він піддається пригніченню. Отже, це неправе діяння не тільки тих, хто віддає людей у рабство, або тих, хто пригноблює народ, але й самих рабів і пригноблених. [...] насправді ставлення держави до індивіда зовсім інше; оскільки вона є об’єктивний дух, сам індивід володіє об’єктивністю, істиною і реальністю лише остільки, оскільки він є членом держави».

Філософська пропедевтика

[.] «Різні стани в державі - це. ті конкретні відмінності, за якими індивіди діляться на класи. Класи ґрунтуються переважно на нерівності багатства, доходів і освіти, що у свою чергу базуються частково на нерівності за походженням, тому індивіди й мають до одного виду корисної для держави діяльності більшу здібність, ніж до другого. [. ] Індивідуальність повинна управляти як аристократ, як незалежна особистість. Я можу відчужити свою власність, а саме те, що дійсно є власністю, тобто, з одного боку, є моїм, а з другого - є моментом зовнішнього наявного буття. Невідчужувані, відповідно, мій розум, моя свобода, моя особистість і взагалі все те, що становить потрібний зміст моєї свободи».