ПОППЕР Карл Відкрите суспільство та його вороги

[.] «Марксизм - це лише епізод, одна з багатьох наших помилок у безперервній і небезпечній боротьбі за побудову кращого й вільнішого світу. [.] упродовж багатьох років мене турбував почасти незадовільний стан окремих суспільних наук, а надто соціальної філософії.

Але кожна зміна, хоч би якою незначною вона була, повинна зробити річ іншою, а отже не такою досконалою, зменшивши її подібність до “форми”. У такий спосіб з кожною зміною річ стає більш схильною до змін і більш тлінною, оскільки вона чимдалі відходить від своєї “форми”, що є її “причиною непорушності і стану спокою”, за словами Арістотеля. Отож, можливо... що дуже добра душа здатна уникнути змін і розпаду, а дуже погану річ, приміром, дуже зле місто, можна поліпшити, змінивши її. (Для того, щоб таке поліпшення мало хоч яку-небудь цінність, ми повинні були б закріпити його, тобто зупинити всі дальші зміни). [.] всі зміни є злом, крім “зміни злої речі”».

«.Платонова велич як суспільствознавця криється не в його загальних і абстрактних міркуваннях про закон соціального розпаду. Вона схована радше у багатстві й вичерпності його спостережень, і в його навдивовижу точній соціологічній інтуїції. Він побачив речі, які ніхто до нього не помічав і які були знову відкриті лише в наш час. Як приклад, я можу навести його теорію примітивного початку суспільства, племінного патріархату і, в цілому, його спробу окреслити типові етапи в розвиткові суспільного життя.

«Закони природи незмінні, і тут немає винятків. А що закони природи незмінні, то їх не можна порушити, ані провести в життя. Вони не підвладні людині, хоча й можемо використовувати їх з технічною метою, і можемо завдавати собі клопоту через незнання чи нехтування ними. [.] Зовсім інша картина буде, якщо звернемося до законів типу (б), тобто до нормативних законів. Нормативний закон, чи то у формі юридичного декрету, або ж моральної заповіді, може бути запроваджений у життя людиною. Він також може змінюватися»...

«Суспільна природа людини коріниться у недосконалості людського індивіда. [.] державу слід ставити вище за індивіда, оскільки лише держава може бути самодостатньою, “незалежною”, досконалою і здатною обертати на добро неминучу недосконалість індивіда. Отож, індивід і суспільство взаємозалежні. [.] Та всередині цих стосунків взаємозалежності верховенство держави над індивідом проголошує себе у різні способи. Хоча б у тому факті, що зерно розпаду і розбрату в досконалій державі не проростає в самій державі, а радше в індивідах, воно коріниться у недовершеності людської душі. Ми бачимо, що Платон визнає лише одне найвище мірило - державний інтерес. Все, що сприяє їй - добро, благочестиве і справедливе. Мірило моральності є інтерес держави. [.] Держава має право не лише бути жорстокою по відношенню до своїх громадян, якщо це веде до її зміцнення, а й нападати на інші держави, якщо це не послаблює її. [.] Гадаю, ми повинні щиро визнати, що за ідеєю верховної влади філософа-царя “криється жадоба влади”.

«Сократ був одним із найвидатніших духовних поборників відкритого суспільства, він не був людиною партії. [.] Яким би не був блискучим Платонів соціологічний діагноз, його власний досвід показує, що запропонована ним терапія це ще гірше зло, ніж лихо, проти якого він намагався боротися. Зупинення політичних змін не дасть ліків для зцілення хворого і не принесе щастя. Нашу мрію про небо не можна втілити на землі. [.] якщо ми хочемо залишитися людьми, тоді є лише один шлях - це шлях до відкритого суспільства. [.] Терміни “відкрите суспільство” та “закрите суспільство”, наскільки мені відомо, вперше використав Анрі Бергсон.. Гроші - це один із символів, а також одна із проблем відкритого суспільства. Найбільше зло полягає в тому, що за гроші можна здобути політичну владу. [.] в “законах” Платон не заперечував проти політичного впливу багатства.»

[.] «Геґелівський історицизм оптимістичний. [.] Загальний закон розвитку. є законом проґресу, але. не простого і прямого, а “діалектичного прогресу”. Сучасний тоталітаризм - це лише один епізод у вічному бутті проти свободи й розуму. [.] його вожді успішно втілили одну із найзухваліших мрій своїх попередників, вони зробили бунт проти свободи народним рухом.

.«Маркс розвинув певні погляди Геґеля щодо зверхності суспільства над індивідом. Маркс не згоджувався з психологізмом Мілля, що відповідав геґелівському ідеалізмові. Марксів різновид історицизму можна схарактеризувати як економізм... [...] за певних умов ідеї можуть революціонізувати економічні умови країни, а не бути самі сформовані цими умовами. [...] “У суспільному виробництві свого життя,— писав Маркс,— люди вступають у певні, необхідні, від їх волі не залежні відносини - виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства”, тобто соціальну систему. [.] згідно з Марксом, соціальна система детермінує діяльність індивіда, як правителя, так і підданого, як капіталіста чи буржуа, так і пролетаря. [.] соціальна система визначає також і думки своїх членів, адже думки або ідеї - це, почасти, інструменти діяльності, а почасти, якщо вони суспільно виражені, важливий різновид соціальної діяльності, бо в цьому випадку вони мають пряму мету - впливати на діяльність інших членів суспільства. Через детермінацію людських думок соціальна система і, зокрема, “об’єктивний інтерес” класу усвідомлюється суб’єктивним розумом її членів. [...] капіталісти, як і робітники, змушені сприяти її перетворенню і нашому остаточному звільненню від її кайданів. [...] Одна із небезпечних рис формули Маркса полягає в тому, що, сприймаючи її надто серйозно, марксисти приходять до хибних висновків в інтерпретації всіх політичних конфліктів, розуміючи їх як боротьбу між експлуататорами й експлуатованими.

«У нашому аналізі ми дійшли абсолютно протилежних висновків і вважаємо фундаментальнішою саме політичну владу. [.] політична влада може контролювати економічну. [.] З цього погляду, політична влада - це ключ до економічної безпеки. [.] Без демократичного контролю уряд не матиме жодної причини відмовитися від використання своєї політичної й економічної влади для досягнення намірів, надто далеких від захисту свободи своїх громадян.

.Маркс відкрив значення економічної влади і, очевидно, що він його перебільшив. [.] Слід відкинути догму про те, що коренем усього зла є економічна влада. Натомість слід наголосити на розумінні небезпеки будь-якої форми безконтрольної влади. [.] Слід усвідомити, що контроль над фізичною владою і фізичною експлуатацією лишається основною політичною проблемою. [.] ми переконалися, що існує не лише парадокс свободи, а й парадокс державного планування. Запланувавши надто багато, надавши державі надмірної влади, можна втратити свободу і тим самим покласти край плануванню».

.« Ми мусимо захищатися від зростаючої влади правителів, від особистостей та їх свавільства. [.] проблема контролю над правителями і перевірки їхньої влади є переважно проблемою інституціональною, проблемою планування інститутів контролю для запобігання тій значній шкоді, що її може заподіяти недобрий правитель. [.] Послідовники Платона, Геґеля і Маркса. ніколи не зрозуміють того, що одвічне запитання “Хто буде правителем?” давно слід замінити на більш реальне - “Як ми можемо його приборкати?”».

«Маркс показав, що існують закони, які діють виключно в суспільстві, а саме - закони суспільного розвитку. [.] матеріальні умови виробництва, а заразом і спосіб людського життя, ніколи ще не змінювалися так швидко, як за капіталізму.

«Демократію не можна схарактеризувати лише як закон більшості, хоч інститут загальних виборів є в ній найважливішим. Адже більшість може правити і в тиранічний спосіб. За демократії влада правителів мусить бути обмеженою. [...] якщо люди, наділені владою, не охороняють ті інститути, що забезпечують меншості можливість проводити мирні зміни, то їхнє правління є тиранією. [.] За демократії цілковитий захист меншостей не поширюється на тих, хто зневажає закон, і, особливо, на тих, хто підбурює інших на насильствене повалення демократії».

[...] «Не викликає сумніву, що геґелівська і Марксова філософії історії є характерними продуктами свого часу - часу соціальних змін. [...] Платон реагував на таке становище спробою зупинити всі зміни. Сучасні соціальні філософи, схоже, реагують зовсім по-іншому, оскільки приймають і навіть вітають зміни. [...] схоже, що історики й досі не позбулися цілковито жаху перед змінами.

... Любов неспроможна припинити конфлікт. [...] я наполягаю на тому, що ніякі почуття, навіть любов, не можуть замінити інститути, контрольовані розумом, створені для управління суспільством. [...] Любити людину - це значить бажати зробити її щасливою. (Таке визначення любові належить, між іншим, Фомі Аквінському.) Однак з усіх людських ідеалів найнебезпечнішими є саме ті, що ними надихаються, аби зробити людей щасливими. Такі ідеали неминуче призводять до спроб нав'язати іншим шкалу “вищих” цінностей, щоб вони усвідомили, що саме, на нашу думку, є найзначущим для їхнього щастя. Зрозуміло, що якби ми могли любити одне одного, то небо опустилося б на землю. Проте. спроби створити рай на землі приводили до створення пекла. І я впевнений, що такі спроби базуються на повному нерозумінні наших моральних обов'язків, які полягають у тому, аби допомагати людям, яким наша допомога потрібна, а не в тому, щоб робити щасливими всіх інших. [.] Людство можна любити лише в конкретних людях».

«Маркс був правий, коли стверджував, що єдиною надією на гуманізацію праці і подальше скорочення робочого дня є зростання продуктивності праці. [.] цілком зрозуміло, що саме ірраціоналізм, а не раціоналізм несе відповідальність за національний розбрат та агресії. [.] я не знаю жодної війни з “науковою” метою або інспірованої вченими.

. з нашої точки зору не може бути ніяких історичних законів. [.] не може бути історії такого “минулого, яким воно насправді мало місце”, а можливі лише історичні інтерпретації, жодна з яких не є остаточною, і кожне покоління має право на створення власних інтерпретацій. [.] Нема історії людства, а є лише безмежна кількість історій усіх аспектів людського життя. І одна з цих історій - це історія політичної влади. Її піднято до рівня світової історії. Проте це, я вважаю, образливо для будь-якої порядної концепції людства. [.] Оскільки історія політичної влади є нічим іншим, як історією міжнародних злочинів і масових убивств (включаючи, щоправда, й окремі спроби покласти їм край). Цю історію викладають у школах, і деякі найбільші лиходії вихваляються як її герої.

...Я стверджую, що історія позбавлена сенсу. [...] Ми можемо інтерпретувати історію влади з точки зору нашої боротьби за відкрите суспільство, за владу розуму, свободу, рівність і за контроль над міжнародною злочинністю. [...] і хоча історія позбавлена сенсу, ми можемо надати їй сенс. Ми можемо зробити її нашою боротьбою за відкрите суспільство і проти його ворогів. і можемо відповідно її інтерпретувати». «Адже проґресувати - значить рухатися до певної мети, що існує для нас як для людських істот. Історія неспроможна цього зробити, тільки ми, людські індивіди, здатні на це. Ми можемо проґресувати шляхом захисту і зміцнення тих демократичних інститутів, від яких залежить свобода, а з нею й проґрес. [.] ми повинні стати творцями своєї долі. Ми повинні навчитися чинити так добре, як можемо, і знаходити свої помилки».

Злиденність історицизму

[...] «Але чи можливий якийсь закон еволюції? Я переконаний, що на це запитання треба відповісти “ні” й що пошук закону “незмінного порядку” в еволюції не вкладається в рамки наукового методу ні в біології, ні в соціології. Мої докази дуже прості. Еволюція життя на Землі, або еволюція людського суспільства, є унікальним історичним процесом».

Логіка соціальних наук

[...] «Діють не ті інститути, а лише індивіди в межах інститутів або від їхнього імені. Як основну проблему суто теоретичної соціології можна б попередньо прийняти загальну ситуаційну логіку і теорію інститутів і традицій. Доцільно б створити теорію бажаних і небажаних інституціональних наслідків цілеспрямованих дій».

РАССЕЛ Бертран

Людство в небезпеці

[...] «Широка громадськість і навіть багато людей при владі не розуміють, що таке війна з використанням водневих бомб, і все ще мислять в термінах бомбування міст. [...] якщо буде пущено багато водневих бомб, загине все: щаслива меншість - відразу, а для більшості смерть виявиться повільним катуванням. [...] Люди ніяк не можуть зрозуміти, що небезпека загрожує їм самим, їхнім дітям, внукам, а не якомусь туманному “людству”.

.Нейтральні країни мають повне право, навіть зі своїх вузько егоїстичних інтересів, зробити все, що в їхніх силах, для запобігання світовій війні, бо якщо така війна почнеться, то з високою ймовірністю разом з усім людством загине й населення нейтральних країн».

Шляхи до миру

[.] «Людство стоїть перед альтернативою, що раніше ніколи не виникала в історії, або від війни треба відмовитися, або треба очікувати знищення всього людського роду. [.] єдині можливості людства - це або мир, досягнутий за допомогою угод, або царство смерті. [...] друзі миру кажуть, що нам потрібна угода між великими державами про певне невикористання ядерної зброї. По-друге, варто обговорити питання про скорочення національних озброєнь. Поки вони залишаються на теперішньому рівні, відмова від війни буде нещирою. [...] У війні з використанням водневої бомби не може бути переможця. Ми можемо жити разом - або разом загинути».