Основні філософські підходи до розуміння цінностей

Різні філософи по-різному визначали природу цінностей та їх походження, інакше кажучи відповідали на питання: «Чому так сталося, що людина має цінності?», «Чому людина щось цінує?» та «Що покладено в основу цінностей?».

В аксіології ХІХ-ХХ ст. можна виділити наступні головні фі­лософські підходи до розуміння цінностей:

1. Неокантіанський підхід. Як ви пам’ятаєте Кант писав про «ка­тегоричний імператив», на основі якого людина оцінює власні вчин­ки і вчинки інших людей та «принцип цілевідповідності», на основі якого людина здійснює естетичні й телеологічні судження. Обидва вони, на думку філософа, дані людині апріорно, тобто до знайомства з навколишнім світом, із досвідом, - себто вони від природи вмонтовані в наш розум. Інакше кажучи, в основу цінностей по­кладено трансцендентальні, апріорні структури. Думки Канта щодо апріорної природи цінностей розвивались і його наступ­никами. Лотце фактично вважав цінності абсолютно даними, на­голошуючи на тому, що цінність стає цінністю тоді коли має «етич­ний і естетичний смисл», тобто коли наповнюється якимось зна­ченням. Йому слідував Коген, який писав про те, що цінності на­роджує «чиста воля». Аналогічні думки висловлює неокантіанець Віндельбандт, погляди якого свідчили, що цінності близькі до апріорних форм, або норм, як їх тлумачив Кант; вони притаманні людині від природи, є ні від чого не залежними («абсолютно значи­мими») і виступають як «корінний факт» філософії. Ріккерт також наголошував на абсолютності цінності, як принципу людського бут­тя, пізнання і діяльності, він тлумачив цінності як «цілком самостій­не царство, що розташоване по той бік суб’єкта і об’єкта», як «світ трансценетного смислу»^[289]. Як бачимо, дана проблема розроблялася переважно представниками Баденьскої школи неокантіанства.

2. Соціологічна теорія цінностей. Поняття «цінність» уперше запровадив у соціологію вже знайомий нам Вебер.

3. «Онтологічне» тлумачення цінностей. Цей підхід, на відмі­ну від неокантіанства, намагається розглядати цінності не як вмонтовані в наш розум, а як притаманні самим речам зовнішньо­го світу. Вперше «онтологізувати» цінності почав ще учитель Гусерля Франц Брентано (1838-1917), а продовжили розвивати ці думки вже учні й послідовники Гусерля. Такий підхід до цін­ностей пов’язується переважно із феноменологією. Гартман пише про те, що предмети мають «онтологічний статус», а, отже, не тільки людина та її свідомість виступає мірою цінності предмета, але й сам предмет. Аналогічні думки висловлює Шелер, який кри­тикує Канта за «формалізм», тобто за те, що його «категоричний імператив» є формальним, абстрактним правилом, відірваним від життя людини, її емоцій та суспільства, таким чином «цей коллос із заліза і бронзи встає на шляху філософії до конкретного... вчення про моральні цінності...»^[291]. Цінності, на його думку, залежать від людини, - її емоцій, життя, спільноти, в якій вона живе. Вони не є відносними і різними, в залежності від людини і народу, адже хоча люди і спільноти досить різні, вони, на думку Шелера, однаково емоційно реагують на цінності. Таким чином, критика неоканті- анського апріорного і «формального» розуміння цінності і намагання пов’язати цінність із самим світом, самим життям є основою цього підходу.

4. «Суб’єктивістське»розуміння цінностей. Пов’язане насам­перед із філософією екзистенціалізму. Суть цього підходу поля­гає в тому, а що цінність встановлює тільки окремий людський індивід. Тільки ми самі для себе вирішуємо, що є для нас цінним, що ні. Предмети цінністю не володіють, і цінності не є вродже­ними структурами. «Моя свобода - єдина основа для цін­ності»^[292], - писав Сартр.

5. «Волюнтаристське» розуміння цінностей. Ніцше єдиною основою цінностей вбачав волю до влади: «Цей світ є воля до вла­ди - і більше нічого! Так будьте ж і самі цією волею до влади - і більше нічим!»^[293]. На його думку слід відмовитись від старих, на­самперед християнських цінностей, що проголошують смирення і покору, і вважати цінним те, що сприяє задоволенню людського потягу до влади: «Що таке добро? Все, що примножує в людині чуття сили, жадання влади і, зрештою, саму силу. Що таке зло?

Все, що походить від слабості. Що таке щастя? Коли відчуваєш як 294

зростає сила, отже долається опір...».

6. Ціннісний релятивізм. Ця теорія заперечує існування будь- якої основи для цінностей. У житті кожної людини є те, що вона цінує і те, що не цінує. Сукупність цінностей, пов’язаних між со­бою у людській свідомості людини називають системою ціннос­тей. Людина протягом свого життя є «зануреною» у системи цін­ностей. Їх походження може бути довільним, окрім того не існує ніякої єдиної системи цінностей «для всіх людей», а лише різні системи, які творяться в залежності від людини, культури, етніч­них особливостей тощо. Як писав Дільтай, який був близьким до цього підходу, «множина рівноправних ціннісних систем»? Цін­нісний релятивізм стверджує, що річ не може бути цінною «від природи», - цінність створює людина і лише вона. Золото не є цінним саме по собі, - воно цінне для людини (тварини, наприк­лад, не звертають на нього ніякої уваги). Село чи місто, де ми на­родилися, країна, в якій ми живемо, не є цінними самі по собі, - вони лише звичайні клаптики землі, нічим не кращі за інші, куточки Всесвіту, піщинки у галактиці, однак цінні для нас, бо во­ни є нашою Батьківщиною, - тут ми народилися, до них звикли з дитинства. Аналогічні думки висловлювали і постмодерністи, які всіляко наголошували на відносності понять «добро» і «зло», «істина» і «хиба», критикуючи «бінаризм», тобто сприйняття світу через перераховані вище бінарні опозиції.

7. «Психологічно-утилітаристська» теорія цінностей. При­хильники цього підходу пов’язують цінність із корисністю, тобто, людині фактично видається цінним все те, що є корисним, що сприяє задоволенню її власних потреб. Біопсихологічні процеси, які виникають внаслідок задоволення утилітарної потреби, стають фактично «сигналом» про цінність даного предмету або дії. Такий підхід розвивався у філософії прагматизму та інструменталізму (Дьюї, Мейнонґ, Перрі, Льюіс).

294 r_r

Там само.

3.