§ 3. Постнекласичне розуміння права у юридичній системі Н. Лумана

У класичних уявленнях про право частина детермінована законами цілого. Для цього етапу цілком прийнятною є системна модель «суспі- льство-держава». Спочатку право, а потім політика мисляться як засіб консолідації системи і одночасно як спосіб її специфікації. Луман же розуміє системну детермінацію дещо по-іншому. Він веде мову про за­лежності всередині системи, а замість загальносистемних законів виво­дить на перший план притаманні кожній системі специфічні коди- залежності. Так, для юридичної системи таким кодом є «законне- незаконне».

Луман називає «середньовічною ілюзією» уявлення про те, що «по­літику можна організувати за тим же принципом, що і правовий поря­док». Розвиваючи нову соціальну методологію, він звертається і до про­блем права. Показовим, на його думку, є те, що сучасна соціологія «зво­диться до зовнішнього опису юридичної системи, а теорія права, хоч і займається самоописом, проте керується хибною установкою, «нібито право може існувати поза суспільством».

Аналізуючи стан юридичного знання, Луман трактує його в аспекті еволюції правової рефлексії: «Нові правові теорії з’являються лише то-

ді, коли суспільство починає змінюватися»^[91]. Якщо у концепції Ґаберма­са правова рефлексія може і не завершитися консенсусом, натомість «законсервуватися» у вигляді передумов для наступного дискурсу, то у системних уявленнях Лумана правова рефлексія як засіб комунікації завжди є завершеною, до того ж вона спричиняє інші комунікації. Для неї неважливі коди: «морально/неморально» або «істинно/не істинно». Юридична підсистема завжди наповнена подіями і діяннями, вона зав­жди операціональна.

Луман доводить, що створена ним теорія безпосередньо пов’язана із практичним використанням права. Під практичним використанням він розуміє «теоретичне обґрунтування рішень, що виносить суд». Луман впритул підходить до проблеми метатеоретичного рівня юридичного знання. Конкретно-емпіричну рефлексію він вважає «побічним резуль­татом пошуку конструктивних рішень», що має скоріше методичний, ніж теоретичний характер. Створені таким чином теорії слугують впо­рядкуванню величезної кількості матеріалу, напрацьованого юристами- практиками.

І хоча сам Луман вважає свою правову концепцію оновленим соціо­логічним знанням, йому все ж таки вдається досягти філософсько- правового рівня узагальнення. У постнекласичному дусі він прагне від­найти певну прийнятну з міждисциплінарної точки зору основу для за­гальної теорії права.

Луман досить скептично ставиться до психологічних та антрополо­гічних засад права. У нього суспільство постає як комунікаційна супер­система, що здатна до самовідтворення і самоопису. Всеохоплююча си­стема сама є суб’єктом і одночасно об’єктом дії, не зважаючи на свою полісутнісну природу.

Луман твердить, що правова рефлексія, яка здатна забезпечити від­творення юридичної системи, здійснюється всередині цієї системи. Тоді як для політичної системи вона виступає «неадекватним засобом». У луманівській концепції доведено до логічного кінця думку Ґабермаса стосовно розмежування політики і права. Це стало можливим завдяки зміщенню ціннісних особистісних орієнтацій на периферію правової он­тології. На думку Лумана, «інструменталістський погляд на правові ін­ститути», «силову основу закону» і акцент на «особистій взаємодії» обертаються запереченням безпосередньої функції права як такого. По­літичний підхід до права він називає «методом соціальної інженерії». Такі методи призводять лише до занепаду правових інститутів. Учений

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА обґрунтовує лише один шлях конституювання сучасного права - поси­лення комплексності юридичної системи. Джерело змінювання права він бачить всередині комунікацій, що містять «різноманіття в одномані­тності», «варіативність у монотонності».

Здійснивши кардинальний переворот у теорії права, Луман зіткнув­ся із проблемою позитивного права. Особливість його позиції у запере­ченні існування в юридичній системі самого феномену природного пра­ва. А це означає, що не може бути й протиставлення природного й по­зитивного права. Луман блискуче обходить усі «гострі кути» у розумін­ні позитивного права, що свідчить про неабиякий потенціал його конце­пції. Лише на перший погляд вона видається ідентичною юридичному позитивізму. Луман пропонує скасувати усю природну і надприродну надбудову, що стосується джерел права, на користь позитивного права як «єдиної, найнижчої сходинки в ієрархії джерел права». Чи означає це, що вихідним і кінцевим «пунктом призначення» залишається норма по­зитивного права? Відповідь буде ствердною лише за умови співвідне­сення із кодом юридичної системи. Іншими словами, позитивне право є свого роду «кордонами» правової нормативності, за якими реалізує своє буття конечна безкінечність, тобто позитивне право вбудовується у ва­ріативне поєднання комунікацій. Луман привносить у позитивне право зміну комплексності, що знімає значущість тези про конституювання права із однієї або небагатьох основних норм.

На думку дослідника, у природі права закладені консервативна і ре­гулятивна сторони правового смислу. Точніше кажучи, юридична сис­тема функціонує таким чином, що зберігає можливості репродукції та зміни правового смислу. А отже, значення права залежить тепер від по­слідовно реалізованого, соціально контрольованого процесу прийняття рішення. В юридичній системі є лише один вид асиметрії в існуючих комунікаціях і він стосується бінарності коду «законне-незаконне». Право суспільства слід вважати позитивним, якщо набуває визнання за­конність очевидної легальності, якщо дотримується право так, як воно було встановлено.

Викликає інтерес змістове наповнення поняття коду у Лумана. Із класичних позицій до цієї абстракції близькими є поняття сутності, причини, цілі. У некласичній ієрархії понять співзвучними коду висту­пають поняття смислу, значимості, цінності. У концепції Лумана це по­няття набуває полісемантичного звучання, його онтологічний аналог знаходиться у точці перетину внутрішньосистемних взаємозв’язків. При цьому симетричними є усі лінії впливу, а випадковість співвідносна із необхідністю, реалізація рішення - із постановкою цілі. Луману вдаєть-

ся здолати однолінійність детермінації, що притаманна класичній онто­логії. Водночас він усуває плюралізм некласичної онтології, яка так і не стала системною в силу своєї автономності. Критичне заперечення здій­снюється оригінальним способом - наявність коду системи забезпечує онтологічну і ціннісну однолінійність подій у плюралістичному, полісу- тнісному, багатофакторному, але системному світі.

Досліджуючи проблему позитивного права у сучасному світі, Лу- ман робить значний внесок у теорію й філософію права. Він приділяє особливу увагу питанню онтології правової випадковості й розкриває суперечливий характер її буття в юридичній системі. Код юридичної системи у ході її відтворення обмежує «безмежні можливості будь- якого вибору», а випадковості не зводяться до особистих забаганок. Вже обрана можливість реалізується у контексті існуючого правопорядку, а зміни можуть відбутися лише шляхом перебудови цього порядку. Вод­ночас Луман не мислить позитивного права поза випадковим. Без жод­них вагань він заявляє, що «право повинно бути постульоване в якості контингентного і змінюваного»^[92].

У чому ж синтезуючий ефект концепції Лумана? Ціннісний аспект права став наріжним каменем для багатьох його теоретичних опонентів, у тому числі й Апеля і Ґабермаса. І якщо Апель перебільшує ціннісні посилки права, зводячи їх у кінцевому підсумку до етики відповідаль­ності, то Ґабермас занадто захоплений раціональними засадами безкі­нечного дискурсу. В юридичній системі Лумана немає однопорядкових залежностей, йому вдається відобразити онтологічну амбівалентність правових цінностей. Вони постають і як певне наповнення правових дій, і як стан свідомості.

Луман згадує про так званий фільтраційний процес, через який ма­ють пройти усі правові ідеї, аби стати обов’язковими. Межі буття права визначаються його значущістю. Право обумовлене множинністю нор­мативних очікувань, і суддя, застосовуючи закон, повинен враховувати існуючі суспільні нормативно-ціннісні уявлення. Луман включає цінні­сний аспект права у низку різноманітних рефлексій, що відбуваються на інституціональному та особистісному рівнях. Обґрунтування ним усіх рівнів рефлексії також є свідченням синтезуючого характеру його кон­цепції.

Висновок. Луманівська концепція права викликає інтерес і може бути використана для розбудови вітчизняної філософії права щонайме­нше в чотирьох її аспектах.

По-перше, очевидно, що без усталеної теорії суспільства досить складно визначити сутнісні параметри права. На думку Лумана, «теза щодо істинної соціальної природи людини скоріше відкладає, ніж вирі­шує це питання».

По-друге, варто замислитися над методологічною роллю особистіс- ного в обґрунтуванні природно-правової раціональності: Луман ствер­джував, що далеко не всі індивідуальні риси людини належать суспільс­тву». Той же, хто дотримуючись некласичної традиції намагається виве­сти поняття суб’єкта права на регіональний рівень або рівень певної соціальної групи ризикує за цією регіональною своєрідністю не побачи­ти комплексності комунікативних зв’язків.

По-третє, слід звернути увагу на міркування Лумана щодо дифере­нційованості нормативних очікувань. У сучасному високорозвиненому суспільстві право виступає як «програма рішень», для якої політичні ін­тереси є лише факторами зовнішнього середовища. А тому вчення про державу і політику не повинні жорстко прив’язуватися до комплексу юридичних дисциплін. І нарешті четверте: конструктивним кроком ста­ло б звернення до міждисциплінарного розуміння права. Луман орієнтує нас на нові тенденції в теорії права, що передбачають залучення ідей кі­бернетики, когнітивних наук, теорії комунікації, теорії еволюції, теорії систем.