Семіотична контекстуальність розуміння і розуму

Споглядаючи соціальні суперечності довкола життя людей і бе­ручи безпосередню участь у політичних дебатах, Дж. Лок усвідомив, що питання згоди і незгоди в суспільстві пов'язане значною мірою з природою людського розуміння та функцією продукування знань.

Подібна лінія аргументації пов'язана з необхідністю врахувати роль чуттєвості особи в поширенні її на розуміння світу та його досвід­ного походження. По-перше, це пояснювало відмінності і розбіжності в розумінні природи речей, оскільки досвід кожної людини чи спільноти є різним.

Джон Лок, подібно як і Т. Гоббс, пов'язує потребу соціальної єд­ності з розумінням, яке складається і розвивається завдяки мові і мов­ленню. Дарунок мови надає здатності "перетворювати звуки в знаки ідей", суть цього в тому, щоб звуки, слова ставали спільними знаками загальних ідей. Джерелом непорозуміння часто є те, що люди "спря­мовують свої думки більше на слова, аніж на речі"^[109]. Звідси висновок, який матиме важливе значення для пояснення суті соціальної єдності. Лок вважає, що "загальне і всезагальне - це продукт розуму [розумін­ня]... Загальне і всезагальне не відноситься до дійсного існування ре­чей, а винайдені і створені розумом для його власного вжитку і стосу­ються лише знаків - слів чи ідей"^{[110] [111].}

Звернімо увагу, з книжки "Есе про людське розуміння" Дж. Лок усю спеціальну третю частину присвячує аналізові природи мови. Мо­ва, як властиво людське утворення, стає умовою інтерпретації функцій розуму і, відповідно, явищ соціальності. Останні набувають у Лока пе­вного семіотичного відтінку, пов'язуючись водночас з можливостями прирощення і значень, і розуміння через суто людські відношення, а також відношення між знаками, які мережаться в процесах комунікації. "Коли ми відкидаємо одиничне, то загальне, яке залишається, є лише тим, що ми самі утворили, бо його загальна природа є нічим іншим, як дана йому розумінням здатність позначати чи репрезентувати багато предметів; значення його є лише додане до нього людським розумом відношення"¹¹'¹ [курсив мій - А.К.].

З мовними особливостями розуміння пов'язані ідеї. Залежно від міри загального відношення та особливостей комунікації, ідеї та їх мо­вна визначеність позначається на функціонуванні і сприйнятті людьми сутностей, які Лок розрізняє як номінальні і реальні. "Я схильний ду­мати, - пише він, - що якби недосконалості мови як знаряддя пізнання були зважені ґрунтовніше, то більша частина суперечок, що створю­ють так багато галасу, припинилася б сама собою, а шлях до знання, а можливо, й до миру, став би значно вільнішим, аніж за теперішніх //112

умов.

Річ у тім, що Лок критично сприйняв поширені на ту пору ідеї Декарта про те, що раціонально виведені знання є незалежними від чуттєвого досвіду. Проте, з іншого боку, під певним впливом картезі­анства й неприйняттям радикального детермінізму Гоббса Лок розгля­дає досвід під призмою чуттєвої мінливості сприйняття і надає йому змісту в сенсі "прядива його структури". Тобто, структура досвіду пов'язується зі структурою сприйняття і маніфестується в розумінні. Головна роль, однак, відводиться розуму, якому підкоряється, на ду­мку Лока, навіть воля. Сила ж розуму полягає в його здатності бути ві­льним, без чого "розум перестає бути самим собою"^{[112] [113]. Якщо ж розум - це здатність, то контекстом виявлення знання є розуміння (understanding).}

У заключному 21 розділі - "Есе про людське розуміння" - Лок визначає три розряди "природного розмежування предметів нашого знання", називаючи їх "трьома великими областями інтелектуального світу". Перша з них стосується пізнання речей, або фізики, друга на­зивається практикою, найвагомішими в якій є проблеми етики. Нареш­ті третя область розуміння, чи інтелектуального світу, визначається Локом несподівано для емпіричного підходу - „вченням про знаки". Оскільки "найпоширеніші знаки - це слова, то семіотику, - стверджує Лок, - досить вдало називають також логікою"^[114].

Додам від себе, що, незважаючи на невдачу Лока самостійно здійснити семіотичний підхід, слід його задуму повсякчас виходить на поверхню там, де він має справу з виясненням сенсу свободи, підри­ваючи чисто емпіричну парадигму її пояснення.

Важливість третьої книжки "Есе про людське розуміння" стає особливо вражаючою, коли взяти до уваги, що Лок з цілком нових по­зицій підійшов до природи самого розуму як найважливішого автори­тета й законодавця в соціальних справах. Він фактично протиставився логіцистам та картезіанцям, зокрема їхнім крайнє раціоналістичним об­ґрунтуванням природи достовірних знань, які набуваються не на осно­ві чуттів і досвіду, а завдяки лише мисленню^[117]. Лок зумів пов'язати внутрішні засоби пізнання, такі як образи та ідеї, із зовнішнім їх по­значенням через слова, жести і мову та підвести природу під семіотич­ну перспективу "людського розуміння".

2.2.2.