Спроба розрізнення об'єкта і фізичних речей в аспекті семіотичних відношень
У силу суперечливості теорії Канта дана проблема розглядалася передусім у гносеологічній площині. Однак коли поставити наголос на відношенні як спонтанній передумові об'єднання уяви зі своїм предметом (річчю), то на перший план випливе аксіологічний нюанс відношення, оскільки воно здійснюється в контексті самосвідомості.
Як зауважує з приводу кантівської концепції Гіларі Патнем, „все, що ми говоримо про об'єкт, стосується лише форми: вона є такою, що впливає на нас... Хоч би що ми говорили про будь-який об'єкт, воно не буде описом об'єкта, який він є „в собі", незалежно від його впливу на нас, на істот, наділених нашою раціональною природою... Наші уявлення про об'єкти не є копіями незалежних від духу речей"[265]. За Кантом, "об'єктивна значущість" або об'єкт будь-чого є наслідком відношення, в якому активний суб'єкт виражає свою зацікавленість. Тобто поза відношенням людини існує світ речей невідомих; зацікавлене (в будь- якому сенсі) відношення позначає, скажімо, фізичну річ своєю увагою і засобом уяви перетворює її в об'єкт, надаючи певного значення. Центральна роль тут належить категоріям, у координатах значень яких складається відношення людини (суб'єкта) до світу. Звідси Кант говорить про трансцендентальну єдність аперцепції, "через яку все дане у спогляданні Різноманітне об'єднується в понятті об'єкта"[266]. Виходить, що хоча єдність (як і її означення в об'єкті) не існує в розрізнених феноменах, останні все ж можуть бути зібрані в одно (об'єкт) завдяки уяві, що здатна продукувати єдність. "...Всі явища суть самі по собі не речі, а тільки уявлення і ніяк не можуть існувати поза нашою душевністю.", - пише І. Кант і продовжує: "Отож, предмети досвіду ніколи не дані самі по собі: вони дані тільки в досвіді, а поза ним зовсім не існують..Дійсним є все те, що стоїть у контексті зі сприйняттям за законами емпіричного поступу"[267] (курсив мій - А. К.). Отже, уява простягається далі простого зовнішнього (часово-просторового) розташування речей і поєднує феноменологічні об'єкти в такому відношенні, де в контексті сприйняття можуть набувати значення прикладені поняття - знаки. Висловлюючись мовою сучасної семіотики, фізична річ (або ж ідеальний образ) перетворюється на об'єкт (стає значенням) тоді і лише тоді, коли стає знаком, позначеним відношенням (увагою) сприйняття людини. Поза таким відношенням об'єкти (і т.зв. об'єктивний світ) не існують, принаймні для людини. "Об'єктивність" є продуктом пізнавального відношення, елементом якого є знання, що існує через свідомість і свідоме (категоріально-поняттєве) мислення. Іншими словами, об'єктивність - це стан впорядкованості явищ і предметів, який виникає в контексті свідомості і мислення, що здійснюється в координатах деякої суми виокремлених, визначених і акцентованих знаків - значень. Тому, наприклад, можемо спостерігати й оглядати явища в будь-якій послідовності, сприймаючи їх безвідносно - індиферентно. Проте мислити, розуміти явища можемо лише в певному порядку, що його прийнято окреслювати об'єктивністю, створюваною участю розуму й інтелекту. Хоча уява має творчу, продуктивну здатність, вона не цілком вільна і підлягає впливові понять та категорій, базові характеристики яких визначаються необхідністю, універсальністю (всезагальністю) і, на чому хочу особливо наголосити, - відношенням або зацікавленістю, пов'язаними з "душевністю". Саме з останньою характеристикою додається аксіологічний акцент інтерпретації свободи.4.3.
Еще по теме Спроба розрізнення об'єкта і фізичних речей в аспекті семіотичних відношень:
- Діалектика суб'єкта й об'єкта пізнання. Пізнання і практика
- Свобода в аспекті універсальних принципів розуму
- 13.1. Семіотичний прагматизм Ч. Пірса
- Семіотична контекстуальність розуміння і розуму
- Толерантність як семіотично-дискурсивний чинник громадянського „спільнотворення "
- ГУМБОЛЬДТ Олександр Космос. Досвід фізичного світоописання
- Спроба подолання онтології у філософії постмодернізму
- Основні відношення між поняттями
- 7.3. Проблема суб'єкта у «філософії діяльності» Й. Г. Фіхте
- ПРОБЛЕМА СУБ’ЄКТА У «ФІЛОСОФІЇ ДІЯЛЬНОСТІ» Й. Г. ФІХТЕ
- Спроба неомарксистського ревізіонізму
- Розрізнення природного права і природного закону
- Проблемне поле філософії освіти: спроби кристалізації проблематики
- Перші спроби подолання Гегелівської філософії. Артур Шопенгауер
- Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греці
- 2.5.5. Позитивістські спроби піднести історію до рангу науки
- Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції
- ПОДОЛИНСЬКИЙ Сергій Праця людини та її відношення до розподілу енергії