Заключения

Виникнення та розвиток поняття цивілізації пов’язано із формуванням соціальності людини, її духовного світу, тому взаємозв’язок цих понять має неабияке значення для розуміння сутності особистості та її ролі у загальному процесі космосоціо генезу.

Сучасний рівень розвитку як науки, так і філософії, їх досягнення у різних галузях пізнання вимагає зміни світоглядної парадигми людини, застосування вірогіднісного стилю мислення, що, відповідно, обумовлює необхідність перегляду і загальноцивілізаційних засад її існування та перспектив розвитку.

Це стосується і філософського розуміння особистості та цивілізації як явищ планетарного масштабу. Формулювання такого визначення стає можливим за умов принципової зміни онтологічної парадигми - переходу від монізму у поясненні співвідношення матеріального та духовного як складових частин універсуму до плюралізму, що надає можливість розуміння будь-якого явища як органічного поєднання та діалектичного сполучення матеріального та ідеального, матерії та свідомості, коли за певних умов пріоритетного розвитку отримує одна з них.

Така позиція відкриває шлях для обгрунтування вірогідності превалювання в суспільстві інформації та можливості формування інформаційного типу зв’язку між людиною та суспільством, визначаючи таким чином новий тип організації соціального життя як інформаційний.

Найбільш продуктивним підходом для здійснення соціально- філософського аналізу людини як основи саморозгортання інформа­ційної форми зв’язку у соціальному світі виявився діалектичний, що дозволило дослідити процес трансформації типу зв’язку між людиною та суспільством (що розуміється як цивілізація) у процесі їх діалектичної взаємодії у напрямку переходу до інформаційної фази розвитку.

Для обгрунтування робочих гипотез дослідження процесів, що відбуваються у соціальному організмі за подібних обставин, використовувалися діалектика та синергетика, що органічно сполучаються та доповнюють один одний: діалектичний метод дозволив проаналізувати взаємодію об’єктивного та суб’єктивного у становленні нового типу цивілізації, а синергетика надала можливість пояснити яким чином і чому стають можливі подібні трансформації як такі, а також обгрунтувати природність (стохастичність) переходу людства до інформаційної фази розвитку.

Аналіз людини як інформаційної системи приводить до висновку, що перебіг фенотипової та генотипової інформації створює енерго- інформаційне поле особистості як форми існування її сутнісних сил. Умовою здійснення інформаційного обміну на рівні особистості при цьому стає розвиток здібностей суб’єкта, які обумовлюють можливість сприйняття, селекції, обробки, зберігання та продукування інформації, для реалізації чого формуються в процесі інформаційного обміну відповідні функціональні органи.

Циркулювання інформаційних потоків у структурі особистості призводить до поступового збільшення обсягів інформації, залучених до інформаційного обміну, та прискорення темпів його здійснення, що викликає зростання напруженості енерго-інформаційного поля особистості. Це відчувається нею як протиріччя між бажаним та наявним, тобто отримує вигляд потреби у підтриманні сутнісних сил на достатньому для ефективного функціонування особистості рівні (тим більше - у їх розвитку) через підключення до нових інформаційних потоків та їх використання. Духовний характер предмету потреби визначають її як духовну, актуалізація якої стає рушійною силою, що породжує соціальний світ та інформаційну форму зв’язку у ньому.

Необхідність реалізації потреби обумовлює активність людини, яка визначається мірою розвитку її сутнісних сил. Отримання активністю предметно-орієнтованого характеру визначає інтереси особистості як спрямованості на засоби задоволення потреби, у якості яких виступають, у першу чергу, відповідні засоби праці, що у випадку актуалізації духовних потреб отримують характер ідеальних.

Серед атрибутивних якостей людини, що обумовлюють перехід суспільства до інформаційної фази розвитку, особливого значення отримують сутнісні сили, що впливають на процеси здійснення інформаційного обміну. Первісною формою їх існування є задатки, розвиток яких формує відповідні здібності, серед яких треба відзначити наступні. По-перше, здібність до впорядкованого світо­сприйняття, яка виявляється у намаганні створити цілісну несуперечливу картину світу, визначити місце та роль людини та розуму у його розвитку.

Розвиток сутнісних сил людини, пов’язаних із здійсненням інформаційного обміну, та предметно-орієнтована діяльність людини, спрямована на задоволення духовних потреб особистості, визначаються загальним характером інформаційних потоків, що отримує особистість: інфлайтним (позитивним) чи інфдакним (негативним). Домінування інформації одного з цих типів зумовлює загальний характер діяльності людини - конструктивний, якщо в інформаційних потоках переважає інфлайтна енергія, або деструктивний у випадку домінування енергії інфдакної.

Загальний напрямок суспільного розвитку на сучасному етапі історичного процесу визначається як шлях до інформаційної цивілізації, яка являє собою такий тип зв’язку між людиною та суспільством, при якому пріоритетними цінностями стають інтелект і духовний розвиток людини, а визначаючими факторами суспільного розвитку - інформація або знання. При цьому соціальний метаболізм, який відбувається у межах соціального організму, отримує характер інформаційних взаємодій.

Морфологію інформаційного суспільства, що являє собою початковий етап становлення інформаційної цивілізації, визначає підвищення ролі знання та мови як каналу інформаційного обміну, що закріплюється принципово новим поділом праці. Він здійснюється на підставі володіння функціонально необхідними для ефективної життєдіяльності та розвитку особистості обсягами інформації, перетворюючи її таким чином на стратегічний ресурс суспільного розвитку.

Перетворення інформації на стратегічний ресурс обумовлює зростання ролі соціального інтелекту у процесах розвитку суспільства. Важливого значення при цьому отримує обсяг наявного у членів суспільства знання у поєднанні із розвиненим механізмом їх (знань) залучення до процесів функціонування суспільства. При цьому ефективність інформаційного обміну залежить великою мірою від впорядкованості інформаційних взаємодій, які визначають ефективність дії соціального інтелекту як здібності суспільства до конструктивного використання наявного знання для досягнення поставлених цілей, а також від ступеня інтелектуалізації суспільства, процес якої пов’язаний із підвищенням кваліфікації та освітнього рівня його членів та зниженням рівня внутрішньої невпорядкованості дії соціальних підсистем.

При цьому відбувається зростання інтенсивності інформаційних потоків, а також збільшення їх семантичної навантаженості, обсяги яких спричиняють якісні зміни у структурі та принципах функціо­нування суспільства у напрямку його інформаційного типу, змінюючи пріоритети у його сферах: на перше місце виходить духовне виробництво та сфера надання послуг.

Соціально-філософське дослідження взаємодії людини та сус­пільства дозволяє визначити, що поступовий розвиток сутнісних сил людини обумовлює виникнення протиріччя між потребами особистості (матеріальними чи духовними) та існуючою системою суспільних відносин, яка не відповідає вимогам здійснення нагальних потреб людини. Зняття цього протиріччя відбувається у процесі діалектичної взаємодії людини та суспільства як трансформація існуючої форми зв’язку у соціальному світі, що стає джерелом розвитку цивілізації нового типу. У свою чергу, формування нового способу організації соціального життя створює умови для розвитку та реалізації сутнісних сил людини на новому рівні.

Взаємодія об’єктивного та суб’єктивного у становленні форм організації соціального життя відбувається у вигляді зв’язків, що формуються між людиною та суспільством і мають при переході до інформаційної фази розвитку свої особливості.

В першу чергу, виникнення інформаційної цивілізації відбувається завдяки генетичним зв’язкам між людиною та суспільством, у яких ведуча роль належить особистості. Розвиток її сутнісних сил, пов’язаних із здійсненням інформаційного обміну, обумовлюючи ін­терес до засобів задоволення потреби в інформації, призводить до зростання інформаційних потоків, що циркулюють у межах соціаль­ного організму, а згодом - до якісного перетворення способу організації соціального життя.

По-друге, зв’язки взаємодії на етапі виникнення інформаційної цивілізації досліджуються у двох напрямках: взаємодії людини із навколишнім середовищем, а також її взаємодії із людськими колективами. Перший напрямок взаємодій пов’язаний з усвідомленням людиною необхідності її коеволюційного розвитку з навколишнім середовищем (першою та другою природою), а також людини та виявленням її розуму у вигляді штучного інтелекту. Другий напрямок обумовлений взаємодіями людини та людських колективів, спільнот, які можуть бути кооперативними, якщо мета людини та колективу має односпрямований смисловий вектор (у нашому випадку - це всебічно розвинена особистість), а також конфліктними, якщо виникає протиріччя між використанням інформації як стратегічного ресурсу суспільного розвитку та інтелектуальною власністю як структуроутворюючою його цінністю.

По-третє, структурні взаємодії, які забезпечують процес формування інфраструктури інформаційного суспільства та його функціонування. Вони відзначаються швидким розвитком каналів і засобів взаємодії суб’єктів діяльності, зокрема, комунікацій, комунікаційних мереж, логічних знакових систем, інформаційних технологій, що значно підвищує швидкість інформаційного обміну, а також збільшує його смислову навантаженість.

По-четверте, функціональні зв’язки відображають взаємодію людини та суспільства у процесі виконання спільного завдання - забезпечення життєздатності соціального організму та його складових (систем, що самоорганізуються, підсистем і каналів взаємодії) на етапі інформаційної цивілізації.

По-п’яте, зв’язки управління забезпечують процеси саморегуляції соціального організму у відповідності з двоспрямованими інформа­ційними потоками (директивного та виконавчого змісту), що обумов­лює збереження існуючої системи суспільних відносин. При цьому регулятором управлінських взаємодій між людиною та суспільством стають духовні чинники, які забезпечують впорядкування інформа­ційних взаємодій у межах соціального організму країни.

По-шосте, зв’язки перетворень, які забезпечують коректування управлінських взаємодій у відповідності з новими потоками інформа­ції, а також їх смисловою парадигмою, сприяючи у той же час не якісним змінам у способі функціонування суспільства, а динамічній стабільності соціального організму, його модернізації, вдосконаленню домінуючого способу організації соціального життя.

По-сьоме, зв’язки розвитку, що за умов переходу до інформаційної фази можуть здійснюватися у двох напрямках. Перший з них передбачає поєднання природних здібностей людини та можливостей штучного інтелекту, що створить нові можливості існування та розвитку особистості та людства в цілому, отримуючи при цьому конструктивного характеру. Другий пов’язаний із виникненням протиріччя між людиною, її потребами та цінностями - з одного боку, та раціональною діяльністю штучного інтелекту - з другого, що може підсилити дію деструктуризуючих факторів та призвести до конфронтації людського розуму та штучного інтелекту.

Оцінюючи перспективи розвитку України, можна припустити, що особливості сучасного стану українського суспільства, який визначає його перехідний характер, у поєднанні із вповільненим інформаційним обміном у структурі суспільства (через дистресові архетипи, відсутність розвиненого соціального інтелекту), наявність фрустрації свідомості особистості, синтетичність українського світосприйняття, а також невпорядкованість інформаційних взаємодій з боку системи управління держави у перехідний період, будуть утворювати певні труднощі у становленні інформаційного способу організації соціального життя в країні. У той же час порівняно високий інтелектуальний потенціал українців у сполученні із високими адаптаційними можливостями і системою цінностей, зорієнтованою на особистість, складатиме сприятливі умови для соціальних перетворень у напрямку переходу до інформаційної фази розвитку.

Серед заходів, яких необхідно вжити для оптимізації процесів формування інформаційного суспільства в Україні треба визначити наступні: переорієнтація державної стратегії на розвиток науки та розширення можливостей отримання освіти будь-якого рівня разом із впровадженням заходів з підвищення соціального статусу працівників розумової та висококваліфікованої праці; створення умов для підвищення рівня інформаційних зв’язків та їх розвитку; сприяння розвитку соціального інтелекту в Україні; розробка механізмів заохочення молоді до отримання вищої освіти та інтелектуальної діяльності, а також створення умов для реалізації її творчих здібностей і інтелектуального потенціалу; нейтралізація дії дистресових архетипів шляхом активного наукового дослідження та аналізу історичної спадщини України; підвищення ролі теоретичного знання; розробка оптимальної політики з питань мови як логічної форми функціонування смислів у суспільстві; теоретичне обгрунтування та культивування нового поділу праці за інтелектуальними показниками; розвиток і реалізація соціальних програм захисту прав і свобод громадян України, їх життя та здоров’я; формування засад демократичного суспільства, яке створює необхідні флуктуації, що розширюють можливості для реалізації потенціалу особистості; переорієнтація сфери виробництва на науковоємкі та високотехнологічні його види; створення сприятливих умов для розвитку нових базових галузей суспільства - телекомунікацій, електроніки, біотехнології, інформатики та інших; теоретичне обгрунтування стратегії та методів впровадження нових засад інформаційного способу організації соціального життя.

Лише здійснення цих завдань дозволить створити інтелектуальну базу для подолання кризи, у якій опинилася Україна, сформувати інфраструктуру інформаційного суспільства та створити умови як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру для переходу до інформаційного типу розвитку, у напрямку якого рухається світове співтовариство, де, власне, і здійснюється зв’язок між людиною та суспільством на основі семантичного обміну.