§ 3. Функції філософії права та її структура

3.1. Функції філософії права. У сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідженнях пропонуються різні варіанти класифікації функцій філо­софії права. Деякі автори виділяють в якості основопокладаючих такі функції, як світоглядна, аксіологічна, методологічна, теоретико- пізнавальна та праксеологічна.

Методологічна функція знаходить своє відображення у формуванні

певних моделей пізнання права, які сприяють розвитку юридичних дос­ліджень. На думку Д. Керімова, саме завдяки реалізації цієї функції фі­лософії права «створюються засади для усього правознавства, для усіх галузевих юридичних наук, виробляються загальні принципи, напрями і методи пізнання та перетворення правової дійсності»^[4].

Слід зауважити, що в даному випадку методологія філософії права, як вихідний і водночас ключовий момент, розглядається не лише у тради­ційному і широко вживаному розумінні її як системи методів, принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної дійсності, а й як вчення про цю систему. Мається на увазі, що цим вченням охоплю­ються не якісь окремі знаннєві блоки, а весь спектр засобів пізнання пра­ва, включаючи і загальнофілософські (діалектика, метафізика), загально- наукові (аналіз, синтез, спостереження, порівняння тощо) і соціально- філософські (системні, структурні, функціональні тощо). Розробка і за­стосування цих найрізноманітніших засобів пізнання правової матерії є важливою складовою змісту методологічної функції філософії права, але далеко не останньою.

Світоглядна функція філософії права полягає у виробленні загально­го погляду на світ права, правову реальність, тобто на існування і розви­ток права як одного зі способів людського буття або, іншими словами, ця функція забезпечує формування в людини правового світогляду.

Пізнавальна (гносеологічна) функція філософії права дозволяє суб’єктам пізнання направляти свої інтелектуальні зусилля у бік найза- гальніших проблем буття правової реальності, її сутнісних протиріч. За­нурюючись у проблемні сфери цієї реальності і спираючись при цьому на певні світоглядні принципи, вона вибудовує філософські моделі пра­вових феноменів, пояснює їх і інтерпретує їхні смисли відповідно до ви­хідних філософських положень.

Аксіологічна функція філософії права забезпечує формування систе­ми оціночних суджень щодо сутності і необхідності, правомірного і не­правомірного, законного і незаконного, які віддзеркалюють уявлення про цінності права (справедливість, рівність, свобода). У такому кон­тексті філософія права виступає і як світогляд, і як методологія, і як тех­нологія.

Освітньо-виховна функція філософії права дозволяє перекладати фу-

Частина І. Філософія права у контексті рефлексивної філософської традиції ндаментальні філософські проблеми на мову морально-правових понять. З її допомогою утверджується взаємозв’язок універсальних істин буття з існуванням конкретної особистості у соціальному просторі правової реа­льності. Завдяки реалізації цієї функції в індивіда формується повага до права, він приходить до розуміння того, що все неправове, злочинне є принизливим для людини, суперечить її високому призначенню.

3.2. Структура філософії права. За своєю структурою філософія права близька до структури загальної філософії. У ній можуть бути ви­ділені такі основні розділи.

(1) Онтологія права, у якій досліджуються проблеми природи права і його онтологічних засад, буття права і форм його існування, структури права, зв’язку права із соціальним буттям і його місця в суспільстві.

(2) Антропологія права, в якій розглядаються антропологічні осно­ви права, поняття «правова людина», права людини як вираження осо- бистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав лю­дини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості й права.

Право - це людський феномен, що прямо або опосередковано тво­риться людиною, має відповідно до цього мету і завдання. Правові нор­ми відображають зміст певної концепції людини. Зокрема правом може захищатися свобода людини, людська гідність, людське прагнення до самовдосконалення та щастя. На тлі протистояння особи та держави ак­туалізується тема захисту та реалізації прав та свобод людини («право прав людини» - сукупність національних та міжнародних правових норм у сфері прав людини).

Право існує для людини, що дозволяє нам вести мову про відповід­ний характер права, його гуманізм. Твердження «право має слугувати людині» хоча й означає, що воно повинно слугувати конкретному інди­віду, не обов’язково передбачає пріоритет даного індивіда на задово­лення правом його потреб - у порівнянні з іншими індивідами. Тут пра­во нейтральне й рівне для всіх. Узурпація прав призводить до запере­чення рівноправності. У «боротьбі за право» люди можуть проявити свої не найкращі якості. Звідси і завдання права - бути стабілізатором, сприяти вирішенню конфліктів та стимулювати прояв кращих людських якостей.

(3) Аксіологія права, де досліджується цінність як визначальна хара­ктеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізуються осно­вні правові цінності (справедливість, свобода, рівність, права людини тощо), їх «ієрархія» і способи реалізації в умовах сучасної правової реа­льності. До правової аксіології також відносять питання співвідношення

права з іншими формами ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релі­гією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд.

Право має ціннісний характер тому, що утверджує певні цінності («цінності в праві»).

Між нормами права і цінностями є суттєві відмінності. «Якщо нор­ми - це тільки належне, обов’язкове, то цінності - це не тільки належне, а ще й бажане. Якщо нормам людина підпорядковується із усвідомлен­ня необхідності, почуття страху чи обов’язку, то до цінностей вона при­ваблюється вільно, в силу внутрішніх потреб свого духу»^[5] (). Така влас­тивість цінностей в праві бути цілями свідомих зусиль соціальних суб’єктів дозволяє говорити про телеологічність (аксіології) права. А також про конструктивний потенціал норми права за умови правильнос­ті їхнього змісту.

Низка питань залишаються науково складними: чи має право абсо­лютну цінність? Чи є цінності абсолютними? Чи наявні універсальні цінності? Яка характеристика конфліктів (правових) цінностей у транс­формаційних процесах (наприклад, інтеграції правових систем)? В ці­лому ж аксіологія права засвідчує утвердження певних цінностей, таких як свобода, рівність, справедливість, демократія, порядок, безпека, мир та ін. Вона слугує науковою основою підвищення правової культури і правової освіти населення, професійної відповідальності юристів, здійс­нення правових ідеалів. В Україні вона сприяє з’ясуванню і втіленню ціннісно-правових засад сучасного українського суспільства, правовим фундаментом якого є Конституція України.

(4) Гносеологія (епістемологія) права - розділ, у якому досліджу­ються епістемологічні підстави права: особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи такого пізнання, проблема істини в праві та його критерію, методи пошуку права.

Ключове гносеологічне питання при перенесенні його у сферу юриспруденції має звучати наступним чином: чи піддається право пі­знанню?

Можливими видаються три відповіді, у відповідності з якими логіч­но формулюються й певні позиції:

а) оптимістична - право, як і світ в цілому, піддається абсолютному осмисленню, оскільки жодних кордонів для останнього не існує, необ­хідно лише правильно підібрати відповідні засоби інтерпретації;

б) агностична - оскільки людина не здатна пізнати існуюче буття, тому право, будучи його частиною, також жодною мірою не піддається гносеологічному аналізу; єдине, на що ми спроможні у своїх безперспе­ктивних намаганнях добути інформацію про це явище та інші об’єкти, що нас оточують, - лише сформувати у своїй уяві за допомогою власних чуттєвих переживань певну віртуальність, яка мало схожа на реальну картину правого буття;

в) скептична - реальність права можливо пізнати, але в силу недос­коналості наявного у нас гносеологічного апарату ми постійно знаходи­мося у полоні численних упереджень і стереотипів, що часто спотво­рюють його сутність.

Проте, незалежно від обраної позиції, незмінним залишається той факт, що процес пізнання права не є сталим, незмінюваним і статич­ним, а розглядається як динамічний рух осмислення права. Це складна творча діяльність, під час якої суб’єкту часто доводиться вирішувати світоглядні проблеми з метою утворення із загального Невідомого цілі­сного юридичного Знання.

(5) Історія філософії права, в якій досліджуються проблеми вини­кнення і розвитку правових ідей, здійснюється аналіз філософсько- правових концепцій та досліджується їх значення для сьогодення.

(6) Прикладний розділ, у якому розглядаються філософські пробле­ми окремих галузей позитивного права: конституційного права (правова державність та верховенство права, поділ влади, засади конституційної юрисдикції), цивільного права (власність, договір, врівноваження збит­ків та вигод), процесуального права (правова істина, аргументація), кримінального права (відповідальність та обґрунтування покарання) та інших галузей. У прикладному розділі виокремлюються такі підрозділи, як філософія законодавства, філософія правосуддя та ін.