§ 2. Значення філософії права у професійній підготовці юристів

Аби відповісти на питання, навіщо майбутнім юристам вивчати фі­лософію права, слід замислитись, а для чого взагалі людині потрібна фі­лософія? Суть філософського пізнання полягає в тому, що воно націлене на виявлення смислу і цілей існування людини у світі, тобто носить сві­тоглядний характер.

Отже, філософія як уявлення про світ і про людину у цьому світі, про те, що є цінним і важливим, а що другорядним, про сенс нашого життя, про те, як слід жити і діяти в конкретних ситуаціях, є необхідним інструментом для життєтворчості людини.

Так само й кожен юрист-практик має власне уявлення, по суті філо­софське, про те, що таке закон, правова система, права й обов’язки, зло­чин і покарання та ін. Відповідно у кожного є свої робочі гіпотези щодо завдань і функцій юриста у суспільстві, смислу його діяльності та спосо­бів покращення юридичної системи в цілому. Проте у тих, хто не вивчає філософію права, ці уявлення поверхові й несистематизовані, до того ж, як правило, суперечливі.

Філософія права навертає мислення юриста до ясності й організова­ності, вона є своєрідним світоглядним орієнтиром для розуміння конкре­тних законів та усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків між окре­мими правовими системами та закономірностями суспільного розвитку.

Філософія права є фактично єдиною навчальною дисципліною з тих, що викладаються юристам, яка може допомогти майбутнім фахів­цям у розвитку критичного і абстрактного мислення, рефлексивних зді­бностей, навичок філософсько-правового осмислення процесів, які від­буваються в суспільстві.

У своїй практичній діяльності юристи доволі часто стикаються із та­ким філософським питанням: «Що собою являє норма права і чи можна звести право лише до певних нормативно-установчих схем?». Виникає воно переважно у ситуаціях, пов’язаних з інтерпретацією понять і норм права. Розглянемо конкретний приклад із часів Другої світової війни.

У розмові із дружиною німецький солдат мав необережність висло­витися проти нацистського режиму, й зокрема засудити дії Гітлера й усі­єї верхівки Рейху. Дружина, аби позбутися остогидлого чоловіка, пере­дала його слова місцевому лідеру націонал-соціалістичної партії, заяви­вши при цьому, що її благовірний «має заплатити життям за сказане». Трибунал виніс солдату смертний вирок, який з певних причин не було виконано, й той знову опинився на фронті. По завершенні війни, у 1949 році, вже дружина цього солдата постала перед судом за те, що незакон­но позбавила його свободи. Адвокат підсудної намагався переконати су­ддів, що жінка вчинила так, як вимагали нацистські закони того часу, а тому в її діях немає складу злочину. Апеляційний суд все ж таки визнав жінку винною, заявивши при цьому: закон, у відповідності з яким вона так вчинила, «суперечить совісті й почуттю справедливості усіх поряд­них людей»^[3].

Аналогічні ситуації мали місце під час інших судових процесів у по­воєнні роки, коли судили зрадників і військових-злочинців.

Для того, аби кожен юрист міг прийняти правильне рішення у поді­бній ситуації, необхідно бути готовим до чіткої і виваженої відповіді на цілком конкретні питання. Що таке права людини? В яких випадках за­кон, що грубо порушує ці права, не може вважатися законом? Чи означає це, що можна не коритися такому закону? Які правові наслідки може ма­ти ця суперечність? А звідси постають й інші питання загального харак­теру: а чи зобов’язані люди взагалі коритися законам і які є для цього пі­дстави, чи є влада закону абсолютною, і якщо ні, то що її обмежує? У

Частина І. Філософія права у контексті рефлексивної філософської традиції звичайних повсякденних випадках суддівської практики юрист зверта­ється до певної статті кодексу, під яку підпадає справа. Але якщо рішен­ня не наскільки однозначне, якщо у тлумаченні закону існує певна варіа­тивність, неясність? Чи може в такому разі суддя спиратися на якісь по- заправові міркування, як-от, наприклад, прийняти рішення, що найбіль­ше сприятиме суспільному благу?

Усі ці питання так або інакше постають перед практикуючими юри­стами. А отже, можемо зробити висновок, що право, як сфера людської діяльності, тісно пов’язана із філософією. Фундаментальні категорії пра­ва - справедливість, свобода, рівність, провина й відповідальність - є водночас і визначальними філософськими категоріями, а проблеми пра­вового характеру своїм корінням сягають основопокладаючих положень філософії щодо онтологічної структури світу і способів його пізнання, призначення людини й суспільства, ідеалу і антиідеалу та ін.

Аби сформувати в юриста ці фундаментальні уявлення про світ і людину у цьому світі, а отже і про буття права та правову людину, необ­хідно вивчати філософію права, яка, за твердженням відомого британсь­кого філософа права Г. Харріса, «не є частиною підготовки юриста як юриста, її існування пов’язане з більш важливим завданням - підготов­кою юриста як громадянина і громадянина як критика права».

Таким чином, філософія права не лише підвищує рівень загальної ерудиції та культури майбутніх юристів, не лише систематизує профе­сійні знання та сприяє глибшому розумінню права, вона формує світо­гляд - цінності, ідеали і переконання, які є визначальними для орієнтації та позиціонування людини у правовій реальності.