Поняття світогляду, його структура і функції

Для розуміння, усвідомлення складних питань, що ставлять перед со­бою люди, розв’язання більш конкретних практичних завдань потрібен широкий кругозір, бачення перспектив розвитку світу і людства.

Отже, світогляд — це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше усвідомлення, розуміння світу, місця в ньо­му людини, а також їх ціннісні орієнтації та життєві позиції.

Світогляд як складне духовне явище поєднує в собі переконання, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, принципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо. Центральна про­блема світогляду — відношення людини до світу. Людина тільки част­ково включена в світ, вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому,

вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.

Якщо проаналізувати сукупність елементів світогляду, можна виді­лити органічно взаємопов’язані підсистеми: пізнавальну, ціннісну та підсистему поведінки.

Пізнавальна підсистема світогляду формується за допомогою знань, які поділяються на повсякденні та наукові, а також різноманітні форми суспільної свідомості — політична, правова, моральна, естетична, релі­гійна. Запас знань особи чи суспільства в цілому створює надійне під­ґрунтя для відповідного світогляду. Без узагальнених широких знань неможливо забезпечити чітке, послідовне обґрунтування своїх поглядів на світ та на місце людини в ньому.

Ціннісна підсистема світогляду крім знань про світ і людину відо­бражає також певні поняття цінностей. У свідомості людей формується конкретне ставлення до всього, що відбувається, залежно від їх цілей, потреб, інтересів, розуміння сенсу життя тощо.

Підсистема поведінки залежить від знань та ціннісних орієнтацій людини, її життєвої позиції, яка може бути як творчо-активною, так і пасивно-пристосовницькою. У зв’язку з цим слід підкреслити бажа­ність, навіть необхідність, гармонізації, узгодженості пізнавальних ас­пектів та ціннісного способу освоєння світу в людській свідомості, від цієї узгодженості залежить єдність в діях особи і суспільства таких компонентів світогляду, як почуття і розум, розуміння і дія, віра і сум­нів, теоретичний і практичний досвід, осмислення минулого і бачення майбутнього.

Структура світогляду залежить від певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та емоційного досвіду людей світо­гляд поділяється на:

• світовідчуття, як емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів;

• світорозуміння, як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

• світосприйняття, яке розуміється як досвід формування пізнаваль­них уявлень про світ за допомогою наочних образів.

За ступенем загальності розрізняють світогляд особистості, групо­вий (професійний, класовий, національний), загальнолюдський (загаль­нолюдські світоглядні настанови).

За ступенем історичного розвитку — архаїчний, античний, серед­ньовічний, ренесансний, світогляд XX ст.

За ступенем теоретичної «зрілості» — стихійно-повсякденний і тео­ретичний (філософський).

Для розуміння сутності світогляду важливо знати, як він виник, ета­пи його розвитку, чим відрізнялися його ранні етапи від наступних, більш зрілих. Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія.

Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникла в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповіс­ти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виник­нення та сутність найбільш важливих явищ природи.

У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони до­помагали усвідомити зв’язок минулого із сучасним і майбутнім, за­вдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпе­чувався духовний зв’язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки.

Основні риси міфологічного світогляду:

• уявлення про кровно-родинні зв’язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була по­яснити їх, повністю залежала від них, вона переносила людські риси на навколишній світ;

• персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, «оживлялися» з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, принести же­ртву тощо;

• міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, при­родного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація;

• міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказів, обгрун­тування та перевірки. Все сприймалося на віру, без сумнівів.

У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий сту­пінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду — про походження сві­ту, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історич­на форма світогляду — релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазій і почуттів. Але на відмі­ну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розво­дить їх на два протилежних полюси.

Основні риси релігійного світогляду:

• поділ світу на поцейбічний («земний») і потойбічний («небес­ний»);

• віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей;

• наявність культу — системи усталених ритуалів, догм;

• поклоніння Богові як вищій істоті.

Наступною формою світогляду є філософія. Вона виступає як теоре­тична форма світогляду. Носієм філософського світогляду також є осо­ба. Філософський світогляд заснований на розумі, тобто він передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. Принципова відмінність філософсько­го світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхові. Релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функцій та засобів соціального контролю.

2.