§ 1. Сутність і призначення філософії права, її місце у системі наук

1.1. Філософія права як наука. Філософія права - це самостійна га­лузь досліджень на стику філософського й юридичного знання, що перед­бачає вивчення сутності й смислу права, його цінності й значення у житті людини та суспільства.

Філософія права у системі юридичної освіти, у її співвідношенні з іншими видами і способами розуміння та вивчення права виступає вищою духовною формою пізнання, усвідомлення й утвердження його змісту, цінності та значення в житті людини. Філософія права бере на себе синте­зуючу роль по відношенню до культурних, духовних, соціальних, полі­тичних та правових чинників розвитку суспільства, акцентуючи увагу на людиноцентриських, гуманістичних засадах усіх суспільних процесів.

Об’єктом дослідження філософії права є уся правова реальність, «світ» права у його всезагальності і цілісності й, у першу чергу, смисло­ве наповнення права. Що ж до предмету, то навряд чи його визначення буде таким однозначним. Найбільш поширеною є думка, що предметом філософії права є сутнісні позаюридичні основи права - пізнавальні, ціннісні, соціальні, антропологічні тощо. Відповідно завданням цієї га­лузі наукового знання слід вважати виявлення й обґрунтування смислу права.

На відміну від загальної теорії права, яка вивчає діючу правову сис­тему й описує її поточний стан, філософія права репрезентує його таким, яким воно має бути. Вона розглядає право з боку його розумності, спра­ведливості, істинності, цінності, але для цього потрібно вийти за його межі.

• Що являє собою право як спосіб людського буття?

• У чому цінність права і значущість його для кожної людини зок­рема і для суспільства в цілому?

Аби виявити сутнісні основи права й вирішити цілу низку проблем,

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА пов’язаних із правоустановчою діяльністю людини, необхідно також з’ясувати:

• Як співвідносяться право і мораль (питання справедливості)?

• Наскільки право поєднуване із насиллям над волею людини (пи­тання влади)?

• Що змушує людину коритися закону і де межа цієї покори?

• Що собою являє норма права і чи можна звести право лише до певних нормативно-установчих схем?

Відповіді на ці та подібні питання мають не лише теоретичний інте­рес, а й практичну спрямованість у процесі вирішення актуальних дер­жавотворчих проблем сьогодення. Сучасні процеси демократизації укра­їнського суспільства безпосередньо пов’язані із утвердженням нормати­вно-правових стандартів гарантії та захисту прав і свобод людини, із пе­реосмисленням ціннісного зв’язку «особа - право - держава».

Демократизація суспільних відносин - це тривалий процес узго­дження і гармонізації інтересів громадян через розгалужену систему су­спільно-владних відносин, через професійну діяльність органів та інсти­тутів державної влади, які виступають рушієм цієї системи. Їх ефектив­ність зароджується й формується у глибинах загальнонаціонального ме­нталітету народу, його духовно-світоглядних цінностей, історичних тра­дицій. Багато поколінь мають виборювати і плекати ідеї істини, добра, свободи, справедливості, аби вони стали життєво необхідними для кож­ного члена суспільства й визначальними для розвитку нації в цілому. Яка ж роль філософії права у цьому процесі?

Перші спроби філософського осмислення державно-правових явищ були спрямовані на виявлення співвідношення правди і неправди, добра і зла, справедливості і несправедливості, свободи та порядку тощо.

Впродовж століть філософсько-правова традиція збагачувалася іде­ями європейського Відродження та Просвітництва, які активізували та піднесли на якісно новий рівень проблему людини, збагатили її гуманіс­тичним змістом, актуалізували соціальний зміст права як необхідної складової цивілізованого людського буття. Сучасний стан розвитку фі-

Частина І. Філософія права у контексті рефлексивної філософської традиції лософії права в Україні є логічним продовженням складного процесу фі­лософсько-правового осмислення права і держави, їх змістових характе­ристик, дослідження сутності права, його призначення у суспільному житті. На сьогодні проблематика філософії права охоплює широке коло питань онтологічного, аксіологічного, гносеологічного характеру і ви­ступає своєрідною зв’язуючою ланкою для соціально-гуманітарних та юридичних наук.

Філософія права як специфічна людинознавча галузь знання, що має понад двохтисячолітню історію і виражає гуманістичну традицію, пок­ликана в нинішніх умовах формувати сучасне правове мислення, що ґрунтується на юридичному (а не законницькому) праворозумінні, су­часній філософії людини, давати майбутньому юристу адекватні сучас­ності знання про право, плекати цілісний образ цього багатогранного суб’єктивно-об’єктивного, ідеально-матеріального соціокультурного фе­номену, на відміну від часткового, усіченого трактування його теорети­ко-правовою наукою^[2]. Саме філософія права дозволяє побачити право як багатогранний феномен, що ґрунтується на антропологічних засадах і сповнений гуманістичним змістом.

Філософське осмислення права покликане реалізувати на практиці найкращі здобутки мислителів різних епох, які пов’язували право із та­кими цінностями, як свобода, рівність, справедливість.

1.2. Дисциплінарна приналежність філософії права. Обґрунту­вання дисциплінарної приналежності філософії права, тобто утверджен­ня її як філософської або як юридичної науки, неминуче пов’язане із по­шуком відповіді на питання: «Що є спільним для філософії і права, а що їх відрізняє»?

Насамперед, філософія і право є формами суспільної свідомості. Філософія і право підпорядковані загальним закономірностям розвитку суспільної свідомості, виступаючи як специфічне відображення еконо­мічних, політичних та інших відносин даного суспільства. Філософія і право належать до духовної сфери суспільства, мають спільну виховну функцію.

Окрім спільного, філософія і право мають суттєві відмінності:

(1) різні предмети осмислення дійсності. Предметом філософії є найбільш загальні проблеми буття, відношення «людина - світ». Пред­метом права, як форми суспільної свідомості, є оцінка конкретних норм, приписів, юридичних законів і т. ін., що регулюють поведінку людей у суспільстві;

(2) філософія зорієнтована на дослідження об’єктивних (не залеж­них від людини) законів розвитку світу, а у праві знаходять відображен­ня юридичні закони, які встановлюються людьми в інтересах певних соціальних груп, класів тощо;

(3) різний рівень узагальнення. Філософії притаманні, як правило, широкі абстракції - філософські поняття, закони і принципи. Викорис­тання ж конкретних норм права, юридичних законів і юридичних по­нять (які є предметом вивчення в юриспруденції), у філософії не при­йняте;

4) філософія відображає економічну структуру суспільства, його матеріальні відносини не прямо, а опосередковано - через політику, по­літичну діяльність людей.

Попри таку полярність у змістовому і функціональному наповненні філософія і право гармонійно поєдналися у системі інтегрального знання - філософії права, у якій цілком природним є використання як загально- філософської, так і власне юридичної методології.

Таким чином, філософія права як знання інтегральне, цілісне є від­носно автономною у межах як філософії, так і правознавства. Не існує об’єктивних і безсумнівних критеріїв, на основі яких можна було б зро­бити висновок про те, чи є філософія права юридичною, чи філософсь­кою дисципліною. Твердження на зразок «у філософії права більше фі­лософського наповнення, ніж юридичного» або заклики до жорсткого розмежування філософської і юридичної проблематики мають швидше умоглядний характер і належать до розряду припущень і здогадок. Не існує такого пристрою, який би дозволив заміряти, чого у філософії пра­ва більше - власне філософського або юридичного змісту. Філософія права за своєю природою і внутрішньою спрямованістю є одночасно і філософською, і юридичною дисципліною, яка об’єднує в єдине ціле зу­силля філософії, юриспруденції, соціології, психології та інших соціаль­но-гуманітарних дисциплін в єдиному прагненні - пізнати феномен права у всій його цілісності і багатогранності. Будучи «спільною терито­рією» для філософів і юристів, філософія права все ж має свою специфі­ку і притаманні лише їй проблеми та засоби їх вирішення, що необхідно враховувати, а не переносити механічно з іншої суміжної сфери знання.