§ 4. Правова концепція Ш.-Л. Монтеск’є

Життя і творчість мислителя. Шарль-Луї Монтеск’є (1689­1755 рр.) французький мислитель, філософ епохи Просвітництва, право­знавець. Походив зі старовинного дворянського роду. Рано став сиро­тою.

Майже все життя Монтеск’є присвятив читанню, роздумам і пові­льній, але ретельній роботі над своїми творами. День у день він сидів у величезній бібліотеці в Лабреде перед каміном, читаючи або повільно диктуючи секретареві. Був замкненим і небалакучим, дозволяв собі від­критися лише у вузькому колі друзів. Іноді з’являвся на світських рау­тах у паризьких салонах, але завжди стояв осторонь, спостерігаючи за поведінкою людей, вивчаючи їх характери.

Виснажений багаторічними дослідженнями та письменництвом, майже сліпий від катаракти, він вже на порозі смерті закінчив головну працю свого життя і був визнаний великим мислителем свого часу.

Основні праці: «Перські листи» (1721 р.), «Роздуми про причини величі та падіння римлян» (1734 р.) і нарешті головна його праця - «Про дух законів» (1748 р.).

Думки:

• Закони повинні мати для всіх однакове значення.

• Мовчання іноді буває виразніше будь-яких промов.

• Яке задоволення відчуває людина, коли, зазирнувши у власне се­рце, переконується, що воно у неї справедливе.

• Коли людина з усіх сил намагається змусити інших боятись її... вона насамперед досягає того, що її починають ненавидіти.

• Найкращий спосіб прищепити дітям любов до батьківщини поля­гає в тому, щоб ця любов була у їх батьків.

• Є засіб перешкодити злочинам - це покарання, є засоби змінюва­ти устої - це благі приклади.

• Жорстокість законів перешкоджає їх дотриманню.

• Мені здається, що найбільш досконале те починання, яке досягає своїх цілей з найменшими витратами.

• Мені здається, що ненависть сповнена страждань для того, хто її відчуває.

• Чарівність найчастіше полягає в розумі, аніж в обличчі, оскільки

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу краса обличчя виявляється відразу і не приховує нічого несподіваного; а ось розум розкривається поступово, коли цього бажає сама людина, і в тій мірі, в якій вона цього бажає.

Філософське осмислення правової реальності. Монтеск’є - син свого часу, великий просвітник, а не реакціонер чи ідеолог аристокра­тичного лібералізму, як вважають деякі західні дослідники, які наголо­шують на його відданості історичним традиціям. Новаторство Мон­теск’є якраз і полягало у тому, що він обґрунтував новий, буржуазний устрій суспільства за допомогою аргументів, понять, положень з арсе­налу створених раніше філософсько-правових вчень, спираючись при цьому на історичний і соціологічний підхід до розуміння правових явищ.

Про державу і владу. Монтеск’є був переконаний, що хід історії ви­значається не божественною волею і не випадковим збігом обставин, а дією відповідних закономірностей. Стверджував, що розвиток безпосе­редньо залежить від цих закономірностей і ґрунтується на принципах, виведених «не із забобонів, а із самої природи речей».

Емпіричні методи дослідження у працях Монтеск’є використову­ються поряд із методологією раціоналізму, і подекуди вступають із нею у протиріччя. Так, досліджуючи первісне суспільство, він не погоджу­ється із договірною теорією походження державної влади. Використо­вуючи ідею природного (догромадського) стану, він в той же час відки­дає раціоналістичні конструкції, в яких утворення держави виводилось власне з вимог природного права. Не прийняв він і саме поняття суспі­льного договору.

Монтеск’є досліджує зв'язок між формою державного устрою і ре­лігією, звичаями, способом життя, характером основної діяльності на­роду, географічними факторами тощо. Серед чинників, що впливають на встановлення тієї чи іншої форми правління, Монтеск’є називав зем­лю, ландшафт, величину країн.

Він стверджував, що у південних країнах клімат сприяє встанов­ленню деспотичної форми правління. Пояснював це особливостями життя людей на півдні, яким не загрожують холод і нестача їжі. Через це вони втрачають мужність, витривалість, жагу до життя, а отже, не чинять опору деспотичним правителям, змиряються із рабством. В умо­вах теплого і вологого клімату деспотичній владі сприяє і родючий ґрунт. Землеробство паралізує волю громадян, бо вони занурюються в особисті справи і не прагнуть до свободи.

Народи ж, які мешкають у суворих північних умовах, як правило, загартовані. Вони войовничі, сміливі, рішучі, працьовиті, не схильні до

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА рабства, наполегливо відстоюють свою державну незалежність, особисті права і свободи. У країнах з таким кліматом частіше встановлюються республіки. Помірний же клімат Європи сприяє встановленню монар­хій.

Окрім географічного середовища, на «дух законів», вважав мисли­тель, впливають густота населення, економічний рівень розвитку краї­ни, віросповідання. Таким чином, мусульманство тяжіє до деспотії, хри­стиянство - до монархізму, католицтво - до необмеженої монархії, про­тестантство - до демократії. Однак більшою мірою визначає «дух зако­нів» форма політичного правління держави, тобто «природа уряду».

Головна тема філософсько-правового вчення Монтеск’є і основна цінність, що відстоюється ним - політична свобода. До необхідних умов забезпечення свободи він відносив справедливі закони і належну органі­зацію державності. Мислитель був переконаний, що утвердженню сво­боди сприяють і добре захищені природою кордони держави, тобто гори і водні простори, які перекривають шляхи завойовникам.

Ідеал свободи він пов'язував із існуючими формами правління: рес­публікою (демократією і аристократією), монархією і деспотією.

У республіці влада належить або всьому народові (демократія), або його частині (аристократія). Рушійний принцип республіки - «любов до батьківщини», виявляється у двох формах: демократія прагне до рівнос­ті, аристократія - до помірності.

Монархія - одноосібне правління, що спирається на закон і честь. Носій монархічного принципу - дворянство. Деспотія - одноосібне правління, засноване на беззаконні і сваволі. Тримається на страху і є неефективним державним устроєм. Запобігти переродженню монархії в деспотію здатна лише правильна організація верховної влади.

Монтеск'є вважав, що республіка характерна для невеликих держав, на зразок полісів. Монархія - для держав середньої величини. Деспотія - для великих імперій. Проте республіка, стверджував мислитель, може бути і на великій території. Це може відбутися лише в тому випадку, коли республіканське правління буде поєднане із феодальним устроєм держави.

Встановлення республіканського ладу не означає досягнення сво­боди членами суспільства. Для забезпечення законності і волі необхід­но, як у республіці, так і в монархії, здійснити поділ влади. Монтеск'є виділив у державі законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Прин­цип поділу влади полягав, насамперед, у тому, щоб влада належала різ­ним державним органам. Зосередження всієї повноти влади в руках од­нієї особи чи установи або стану завжди призводить до зловживання і Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу сваволі. Кожна з трьох влад повинна обмежувати і стримувати одна од­ну. Необхідний такий порядок, попереджав Монтеск'є, коли «одна влада зупиняє іншу».

Про закон і право. У пошуках «духу законів», тобто закономірнос­тей в їх розвитку, він спирався на раціоналістичні уявлення про розумну природу людини, природу речей і прагнув осягнути логіку позитивних законів, причини їх виникнення та змін у ході історії.

Загальним поняттям «закон» у Монтеск’є охоплюються усі закони - як незмінювані і непорушні, що діють у світі фізичному, так і зміню­вані, що притаманні спільноті людей. Як істота фізична, людина підвла­дна незмінним природним законам, але як істота розумна, що діє на ос­нові своїх власних бажань, вона постійно порушує і вічні закони приро­ди, і змінювані людські закони.

До природних законів, які діяли у первісному суспільстві, мисли­тель відносить наступні властивості людської природи:

(1) прагнення до миру;

(2) уміння добувати собі їжу;

(3) побудова стосунків з іншими людьми на основі взаємодопомоги;

(4) бажання жити в суспільстві.

Але щойно люди об’єднуються в суспільство, вони забувають про притаманну їм слабкість. Зникає рівність між людьми, починаються конфлікти як між окремими особами, так і між народами. А отже, вини­кають закони, що регламентують відносини між народами (міжнародне право), між правителем і підлеглими (політичне право), а також закони, які вказують людям, як їм взаємодіяти з іншими (цивільне право).

Позитивний закон припускає об’єктивний характер справедливості і справедливих стосунків. Справедливість передує позитивному закону, а не створюється ним. Закон у загальному його розумінні - це людський розум, що управляє всіма людьми. Тому політичні і цивільні закони кож­ного народу - це окремі випадки застосування цього розуму на практиці.

Багато уваги Монтеск’є приділяє співвідношенню закону і свободи. Він розрізняє два види законів, що мають безпосереднє відношення до політичної свободи:

(1) закони, що встановлюють політичну свободу в її відношенні до державного устрою;

(2) закони, що встановлюють політичну свободу в її відношенні до громадянина.

Отже, мова йде про інституційний і особистісний аспекти політич­ної свободи, що підлягають законодавчому закріпленню. Без поєднання цих двох аспектів політична свобода залишається неповною, нереаль-

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ною і незабезпеченою. Монтеск’є підкреслює, що політична свобода можлива лише при помірних правліннях, але не в умовах демократії або аристократії, а тим більше деспотії.

Розділення і взаємне стимулювання влади є, на думку Монтеск’є, головною умовою для забезпечення політичної свободи. Особистісний аспект свободи - політична свобода в її відношенні до окремого грома­дянина - виявляється у безпеці громадянина. Життю громадян нічого не загрожуватиме за наявності у державі якісних кримінальних законів і справедливого судочинства.

Висновок. Політико-правове вчення Шарля Луї де Монтеск'є вва­жається класичною школою конституціоналізму. Обґрунтування ним сутності свободи, громадянських прав, поділу влади було закріплене в конституційних актах Франції, покладене в основу Конституції США, конституцій інших держав і Декларації прав людини і громадянина 1789 року.