§ 5. Вольтер та його концепція правової держави

Життя і творчість мислителя. Вольтер (Франсуа-Марі Аруе) (1694-1778 рр.) - філософ, письменник, правозахисник, історик.

Народився Франсуа-Марі в Парижі, у сім’ї чиновника. Освіту отри­мав в єзуїтському коледжі.

Основні праці: «Історія Карла XII» (1730 р.), «Філософські листи» (1733 р.), «Філософський словник» (1764-69 рр.), «Бог і люди» (1769 р.), «Нарешті пояснена Біблія» (1776 р.).

Думки:

• Якби Бога не було, то його потрібно було б вигадати.

• Заздрість - отрута для серця.

• Тривала дискусія означає, що обидві сторони не праві.

• Люди ніколи не відчувають докорів сумління стосовно вчинків, що стали у них звичаєм.

• Закони будь-якого роду, що призначені бути ліками душі, майже Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу всюди складені шарлатанами, які лікують нас напівзаходами; деякі ж з цих шарлатанів прописують нам отруту.

• Для того, щоб пізнати Бога, потрібно бути ним.

• Робити те, що приносить задоволення - означає бути вільним.

• На нашій нещасній планеті люди не можуть не поділятися на два класи - на багатих, які правлять, і бідних, які їм служать.

• Краще - ворог хорошого.

Філософське осмислення правової реальності. Політико-правова концепція Вольтера будувалася на філософії «деїзму». «Християнство і розум не можуть існувати одночасно» - стверджував мислитель. Осві­чені люди не мають потреби у християнських одкровеннях.

За виступи проти католицької церкви, релігійного фанатизму, мра­кобісся Вольтер змушений був залишити Францію і жити в Англії. Ос­новні політико-правові вчення він розробив у вигнанні. Після повернен­ня до Франції Вольтер написав свої «Філософські листи», у першому варіанті - «Листи про англійців». Ця праця, що зробила його відомим у Європі, містила, по суті, програму французького Просвітництва.

Про державу і владу. Погляди на державу, право і закон розпоро­шені по різних творах письменника. Гостро критичний настрій, осміян­ня і заперечення соціальних, юридичних і ідеологічних засад тодішньо­го феодального суспільства відрізняє вольтерівське вчення від здобутків інших просвітників. Ще одна характерна ознака - притаманний його творам дух свободи, гуманізму і терпимості.

Першопричину існуючих соціальних проблем Вольтер вбачав пере­дусім в засиллі неуцтва, забобонів, марновірства і придушенні розуму. Відповідальними за ці суспільні вади мислитель вважав церкву, католи­цизм. Релігійний фанатизм, однобокість мислення, насаджувані церк­вою, знищують життєтворчий початок всякої свободи - свободу совісті і слова. Проте, Вольтер не відкидає релігію і релігійність в їх вищому, духовному прояві.

Вольтера ніскільки не цікавила ідея перебудови суспільства на де­мократичних засадах. Більш того, він смертельно боявся демократії, на­родовладдя. По-справжньому близькими були йому інші проблеми, пов’язані із природним правом, свободою, рівністю. Звертаючись до концепції природного права, природного закону, Вольтер прагнув легі­тимізувати філософсько-правові цінності: свободу і рівність, що уособ-

лювали в собі розум і інтерес, дані природою.

Свобода для Вольтера, в першу чергу - це свобода індивіда, особис­та свобода, а не свобода суспільства в цілому.

Справжня свобода, за переконанням Вольтера, проявляється в тому, що люди перестають бути формально залежними один від одного; вони стають автономними суб'єктами. Проте, залежність все одно залишаєть­ся у відносинах «людина - суспільство». «Свобода, - писав Вольтер, - полягає в тому, щоб залежати тільки від законів».

Вольтер не протиставляв свободу і рівність: вони мають доповню­вати одне одного. Рівність людей трактував суто з політико-правової точки зору: надання людям однакового статусу громадянина, однакова залежність усіх громадян від закону і однаковий захист їх законом.

Проте, навряд чи можна назвати Вольтера прибічником майнової рівності (егалітаристом) і спільності майна. Володіння якоюсь власніс­тю (або відсутність такої) повинне, на думку Вольтера, позначатися на становищі людини в суспільстві. Так, право голосу в питаннях, що сто­суються громадського блага, можуть мати лише власники.

Ці уявлення про свободу і рівність Вольтер використав у своїх про­позиціях щодо реформування феодального суспільства. Він виступав за знищення станових привілеїв і за скасування церковних судів. Аристок­ратію, на його думку, слід було замінити бюрократією. Мислитель на­полягав на необхідності усунути партикуляризм чинного законодавства, добитися справедливого судочинства з широкою участю адвокатів у процесі, заборонити тортури. Надію на проведення цих реформ Вольтер позв'язував із сильною, освіченою державною владою.

У різних ситуаціях і у різні періоди держава може, на думку Вольтера, виступати в різних організаційних формах. Він віддає перевагу абсолют­ній монархії, що склалася в його країні. Найменше йому до душі револю­ційні потрясіння, але Вольтер хоче, щоб абсолютизм став «освіченим».

Вольтер належав до тих мислителів, які першочергове значення на­дають не формам управління у державі або ж конкретним інститутам і

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу процедурам влади, а принципам, що реалізуються за допомогою цих ін­ститутів і процедур. Для нього такими соціально-політичними і право­вими принципами були свобода, власність, законність, гуманність.

Критику феодальних порядків Вольтер здійснював з позицій раціо­налізму. Так, він був переконаний, що на зміну деспотичному правлін­ню прийде царство розуму і свободи, в якому кожній людині будуть на­дані природні права: право на особисту недоторканність, право приват­ної власності, право вільно розповсюджувати свої твори (свобода дру­ку), свобода совісті та ін. Під свободою Вольтер розумів усунення фео­дальних пережитків, що сковували творчу ініціативу людини, її приват­нопідприємницьку діяльність. Пов'язуючи благополуччя націй з розвит­ком торгівлі і накопиченням багатств, Вольтер, як представник лібера­льної буржуазії, підкреслював значення розкоші у забезпеченні соціаль­ного прогресу.

Інша важлива сторона його діяльності стосується боротьби з релігі­єю. На той час єзуїти, що фактично керували Францією, були ще в силі, інквізиція охоплювала всю країну. Вольтер прославився своєю участю у судових процесах як захисник мучеників віри - Каласа, Сірвена, Ла Ба­рра. Його заклик «розчавити гадину» звучав по всій Франції, а критика релігійних книг і дій церковників підривала не тільки авторитет церкви, а й весь абсолютистський режим.

Блискучий сатиричний розум, глибина знань, широта ерудиції до­зволили Вольтеру створити яскраві памфлети проти церкви. Критичний аналіз, здійснений у цих творах, справляв величезне враження не тільки на інтелектуалів, а й на простих читачів, оскільки Франція була в той час найбільш читаючою країною в Європі.

Невеликі книжечки Вольтера, які доставлялися в Париж з Ферне (де він довгі роки жив у вигнанні) і продавалися біля підніжжя парламенту, моментально розкуповувалися усіма, хто збирався подивитися, як спа­люють засуджені парламентом книги, в тому числі і книги Вольтера. Боротьба Вольтера з церквою по суті стала боротьбою проти авторитар­ного мислення: він заперечував не лише церковний авторитет, але і всі авторитети, що не заслужили схвалення здорового глузду.

Висновок. Заслуга Вольтера полягає в тому, що він: (1) системати­зував положення програми французького Просвітництва; (2) заклав ос­нови просвітительської критики релігії; (3) послідовно відстоював інте­реси ліберальної буржуазії; (4) активно виступав проти феодальних по­рядків; (5) пропагував «освічений абсолютизм»; (6) підготував теорети­чне підґрунтя для подальшого розвитку політико-правових вчень у за­хідноєвропейській філософії права.