§ 3. «Воля до влади» у вченні Ф. Ніцше

Життя і творчість мислителя. Фрідріх Ніцше (1844-1900 рр.) - видатний німецький філософ і поет. Рано залишився без батька, освіту отримував у старовинній школі-пансіоні. Пізніше вивчав філологічні дисципліни у Боннському та Лейпцизькому університетах.

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу наукових статей і літературних творів) мала філософська спадщина А. Шопенгауера. У 1869 році Ніцше запрошують очолити кафедру кла­сичної філології у Базельському університеті (Швейцарія), хоча він на той час ще не мав докторського ступеня. Ставши професором, Ніцше отримав і швейцарське підданство.

З початком франко-прусської війни добровольцем пішов на фронт, служив рядовим санітаром у прусській армії (1870-1871 рр.). Участь у воєнних діях виявилася непосильним випробуванням для психіки Ніц- ше. Саме у цей період вперше проявилися симптоми захворювання епі­лепсією, що в 1889 році призвело до остаточної втрати розуму: останніх одинадцять років свого життя Ніцше був абсолютно безпорадний і пе­ребував під наглядом лікарів та близьких людей.

Проте хворобливий стан не завадив німецькому мислителю написа­ти філософські праці, які прославили його на весь світ. В них Ніцше об­ґрунтував теорію надлюдини, що стала фундаментом для реакційних тенденцій у сфері політики і моралі.

Основні праці: «Народження трагедії із духу музики» (1872 р.), «Людське, надто людське» (1876-1877 рр.), «Так говорив Заратустра» (1883-1891 рр.), «По той бік добра і зла» (1886 р.), «До генеалогії мора­лі» (1887 р.).

Думки:

• Коли держава не може досягнути своєї вищої мети - вона розро­стається неймовірно. Сила, яка повинна належати винятково квітам, стає набутком надто великих стебел і листків.

• Рабство потрібне для розвитку культури.

• З людиною відбувається те саме, що і з деревом: що більше вона прагне вгору, до світла, тим глибше простягається коріння її углиб, у темряву, до зла.

• Існує право, за яким ми можемо забрати в людини життя, але не існує права, за яким ми б могли забрати у неї смерть.

• Що є добрим? Все, що плекає почуття влади, волю до влади, вла­ду в людині. А що погано? Все, що відбувається через слабкість.

• Тільки там, де закінчується держава, починається людина - не зайва, а бажана: там звучить пісня того, хто потрібен - єдина і неповто­рна.

• У стадах немає нічого доброго, навіть якщо вони мчать за тобою.

• Більш за все ненавидять тих, хто здатен літати.

Філософське осмислення правової реальності. Свої міркування щодо права, держави і політики Ніцше виклав у низці праць - «Воля до влади», «Так говорив Заратустра», «Походження моралі», «Грецька

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА держава» у властивій йому манері написання - у вигляді роздумів і тез- висновків. Осмислення цих проблем нерозривно зв'язане у нього з ро­зумінням сутності людини і соціального буття.

За основу соціального буття Ніцше бере не Волю як таку, в шопен- гауерівському розумінні, а «волю до влади». На його думку, використа­ні Шопенгауером поняття «світова Воля» і «воля до життя» - порожні слова. «Волі до життя» не існує, бо саме життя - це лише окремий ви­падок «волі до влади». Як першооснова і сутність буття, «воля до вла­ди» не може ні виникнути, ні знищитися: вона існує вічно і здатна до саморозгортання.

«Воля до влади», за Ніцше, являє собою невгамовне прагнення лю­дини до панування. Це «згусток енергії», діяльна сила, яка проявляє се­бе у всіх сферах життя. Оскільки сутністю буття виступає «воля до вла­ди», то світ і людина в цьому світі являють собою незліченну кількість свобод і сил, кожна з яких прагне поширити свою владу на весь простір. Боротьба за владу йде як всередині людини, так і всередині суспільства.

Людина, вважав Ніцше, - це «зарозуміла комаха», «вища помилка природи», в якій найяскравіше проявляється «воля до влади». Але лю­дина одночасно і найбільш страждаюча істота, адже вона прагне виділи­тися, відійти від тваринного начала в собі і керуватися розумом.

Відмінність людей Ніцше пояснює неоднаковим кількістю «волі до влади»: одні (обрані, аристократія, еліта) - обдаровані натури - мають багато влади, інші - низького походження - мало. Про цінність людини можна судити за кількістю притаманної їй «волі до влади».

Обрані є, на думку Ніцше, творцями культури, творцями вищих ду­ховних цінностей. Водночас він припускав створення цінностей і завдя­ки рабській праці мас, натовпу. Тому підпорядкування і рабство випра­вдані. Нерівність людей виражає суть суспільного життя, вічну бороть­бу за існування і панування сильних над слабкими. Ніцше нещадно кри­тикує усі концепції, в яких обґрунтовуються як ідея природної рівності людей, так і необхідність встановлення рівності людей та їх прав. Із йо­го точки зору, «немає більш отруйної отрути», ніж вчення про рівність, «бо здається, що його проповідує сама справедливість, тоді як воно кі­нець справедливості». Істинна ж справедливість закладена у первісному визнанні нерівних прав людей. А право осмислюється Ніцше як щось похідне, вторинне від «волі до влади», рефлекс останньої.

Про право і закон. Будучи проявом «волі до влади», перше право Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу виникає випадково, на основі звичаю, традиції; глибинною сутністю цього права є сила. Право формується на основі насильницького прив­ласнення матеріальних благ як результат війни і перемоги». Нерівність же є необхідною умовою для існування права, тому право є не що інше, як перевага сильних над слабкими.

Ніцше проповідує ідею привілеїв для аристократії. Чим більшою «волею до влади» обдарований індивід, тим яскравіше виражений в ньому інстинкт до панування, тим вище його соціальна значимість, а отже, тим більші прав він має в суспільстві. Найвищі права мають арис­тократи і генії, яких він називає «аристократами духу».

У свою аристократичну концепцію права Ніцше вносить елементи теорії природного права, стверджуючи: «без договору немає права», бо договір необхідний для закріплення права як результат перемоги. В цьому сенсі право характеризується як визнана і зафіксована влада.

Про державу і владу. Визнавши договірну теорію права, він запере­чує договірну концепцію держави, згідно з якою остання виникає у ре­зультаті вільного волевиявлення незалежних індивідів з метою забезпе­чення дотримання їх прав та захисту їх власності. У зв’язку із тим, що люди споконвічно не рівні: є сильні, наділені більшою владою, які під- корюють слабких, - то не може бути ніякої мови про договір як основу виникнення держави. Крім того, за Ніцше, держава не може виникнути і в результаті волевиявлення Бога, а тільки шляхом насильницького під­порядкування людьми «вищої раси» людей «нижчої раси». Держава - це «найхолодніше з усіх холодних чудовиськ, де повільне самогубство усіх називається життям»^[53] []. Саме через державу, її політичні організації виражається «воля до влади» людей, що посідають у цій державі панів­не становище.

Ідеал державного устрою, на думку Ніцше, знаходиться в минуло­му, в античній культурі, де найбільш яскраво виражена аристократична «воля до влади», де на основі рабської праці натовпу створена висока культура, великі шедеври мистецтва, до яких не може піднятися культу­ра сучасного, ніцшеанського століття.

Культура ж XIX століття, твердив мислитель, хвора: необхідно здійснити переоцінку цінностей в усіх сферах життя і відродити ідеали колишньої культури. Причину занепаду сучасної йому культури Ніцше вбачав у політичній нестабільності в Європі, у поширенні такої форми

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА правління, як демократія, яку він називав «історичною формою падіння держави», оскільки панувати намагається більшість, натовп, який не здатен ні до керівництва, ні до створення високої культури.

Ніцше закликав відродити державу, засновану на кастовому прин­ципі. Пропонував створити майбутнє суспільство на основі ієрархічного розподілу його членів у три групи із суворою регламентацією функцій і обов'язків у кожній із груп:

(1) генії, які покликані правити;

(2) воїни, вартові права, охоронці закону;

(3) прості люди, які виконують важку фізичну працю.

Зауважимо, що ідентична теорія держави була обґрунтована більше двох тисяч років тому у трактаті Платона «Держава».

Оцінюючи тогочасне політичне становище Європи, Ніцше ствер­джував, що відбувається процес занепаду життєвих сил, ослаблення «волі до влади», знецінення людини, яка опустилася «на рівень посере­дності».

Демократія, як ворог держави, веде її до руйнації. Таким чином, держава на певному етапі розвитку має знищити себе. Але станеться це не швидко, на місце держави прийде нова форма підпорядкування, «більш доцільна», вона забезпечить можливості для розвитку людини майбутнього. Це буде «надлюдина», яка відродить високу культуру.

Слід зазначити, що ніцшеанська концепція знищення держави бли­зька до марксистської. Але якщо К. Маркс, кажучи про відмирання дер­жави, розмірковує про безкласове суспільство, то Ніцше пророкує тор­жество надлюдини, аристократичної форми правління і кастовий лад як основу високої культури майбутнього.

Майбутнє людства і здійснення «Великої політики» Ніцше віддає в руки надлюдині, яка виступає як узурпатор людської сутності, як зне­особлена істота. Суть концепції «Великої політики» полягає в створенні міжнародного союзу сильних людей, здатних відтворити світову куль­туру, керувати нею та охороняти її. Процес формування такого союзу, на думку Ніцше, буде складним. Він пройде через очисні війни, де голо­вними суперниками будуть Німеччина і Росія.

Таким чином, на місце держави прийде союз сильних, політичних геніїв. Право в умовах нового устрою не зникне, воно служитиме фор­мою примусу для слабких і знаряддям для панування сильних.

Що ж до моралі, то Ніцше вважав, що вона створена рабами і необ­хідна тільки їм.

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу

Ще один важливий момент у філософії Ніцше пов'язаний з осмис­ленням проблеми співвідношення духовної культури і держави. Дотри­муючись концепції аристократичного естетизму, в якій віддається пере­вага духовному розвитку людини в порівнянні з іншими видами діяль­ності, Ніцше відзначає, що духовна культура і держава - антагоністи. «Одне досягається за рахунок іншого», і «великі епохи культури - це епохи політичного занепаду», тобто держави, які зазнавали злету в сенсі культури, втрачали у політичній сфері.

Висновок. Ніцше зовсім не вітає грубу силу і жорстокість, як вва­жають ті, хто не достатньо знайомий із його творчістю. Він швидше ви­ступає за свободу духу, за ту великодушність, яка воістину вище за оз­лоблення і образу; за вищий інтелект у фізично розвиненому тілі; за безмежне прийняття цього світу, при якому вічне повернення до перво­начал в осмисленні сущого несе людині радість пізнання і усвідомлення своєї величі.