8.4. Апологія «надлюдини» у філософії Ф. Ніцше

• Філософом парадоксів, логіка думки якого заворожує, називають Фрідріха Ніцше (1844-1900 pp.). Вчився в Бонні та Лейпцигу, в 1868-1869 pp. одержав професуру в Базельському університеті, який невдовзі змушений був залишити через хворобу.

Центральним поняттям ніцшеанства є «воля до влади» як найбільш значний критерій кожного типу поведінки, кожного суспільного явища. «Життя, — стверджує Ніцше, — прагне до максимуму почуття влади». Якщо у Шопенгауера Воля є основою буття, то Ніцше надає цьому поняттю соціально-морального відтінку. «Що добре? - запитує в «Антихристиянині» Ніцше. - Все, що зміцнює свідомість влади, бажання влади і саму владу людини. - Що зле? - Все, що є наслідком слабкості. - Чи сприяє пізнання, як раціональна діяльність, підвищенню «волі до влади»? — Ні, оскільки перевага інтелекту паралізує волю до влади, замінюючи актив­ність, діяльність розмовами, судженнями. Загальноприйнята мораль також підриває «волю до влади», проповідуючи любов до ближнього.

«Воля до влади» - основа права сильного. Це вище за всі моральні, ре­лігійні та інші нормативні настанови.

З «волі до влади» Ніцше виводить усі основи моралі. Він стверджує, що мораль, в якій визначальними є поняття добра і зла, виникає як наслі­док почуття зверхності одних людей над іншими: аристократів (кращих) над рабами (гіршими). Упродовж усієї історії у вигляді духовної помсти раби намагалися нав'язати свою мораль тим, хто панував. Тлумачення цього процесу він проводить через християнство, своєрідно критикуючи його. В Нагірній проповіді Ісуса Христа, за словами Ніцше, аристократичне зрівняння цінностей (хороший = знатний = могутній -\- прекрасний = щасливий = улюблений Богом) євреї (а початок цього вони поклали у Старому Заповіті) змогли зі страхітливою послідовністю вивернути навиво­ріт і трималися за це зубами безмежної ненависті, ненависті безсилля. Згідно з їхньою логікою, тільки самі стражденні, хворі, потворні, каліки -благочестиві, блаженні, тільки для них визначено вічне блаженство; а знатні, могутні - злі, жорстокі та знехтувані Богом, їх назавжди проклято.

Ніцше вважає, що іудео-християнська мораль перешкоджає повному самовираженню людини, і тому необхідно провести переоцінку цінностей з метою відродження «моралі па­нуючих», яка має ґрунтуватися на таких принципах:

• єдиною безумовною цінніс­тю є «цінність життя»;

• існує природна нерівність людей, пов'язана з життєвими си­лами та «волею до влади»;

• сильна людина вільна від мо­ральних обов'язків і не зв'язана ніякими моральними обіцянками.

• Усім цим вимогам, згідно з Ніцше, відповідає суб'єкт мора­лі пануючих - «надлюдина». Це найсуперечливіше поняття в етиці Ніцше. Поряд з генетичною характе­ристикою людини арійської раси Ніцше пропагує подвійну мораль «над­людини». З одного боку, ці люди у ставленні одні до одних стримані, гор­ді, привабливі. З другого боку, у ставленні до «чужих» вони не відрізня­ються від звірів, бо вільні від моральних обов'язків і керуються у своїх діях інстинктами. Зовнішня особливість «надлюдини» полягає у «вро­дженому благородстві», «аристократичності». Маси готові підкоряти­ся, якщо володар доведе насамперед своєю зовнішністю, манерою трима­тися своє право керувати. Володарем влади «надлюдина» стає не через вроджену приналежність до певного класу чи стану, а як обранець самої природи.

Відомо, що концепцію «над­людини», «білявої бестії» з її антисемітськими та антихристиянськими ідеями використали ідеологи фашизму. Але Ніцше був категоричним противником будь-яких форм панування ма­сової свідомості, яка найвищою мірою проявилась у фашистській Німеччині. Його «надлюдина» — це гармонійна людина, в якій органічно поєднуються фізична доскона­лість, високі моральні та інтелектуальні якості. «Надлюдина» — це «нова людина», «вільний дух», носій нової «інтелектуальної совісті», для якої немає авторитетів, Бога, це «людина майбутнього», яка піднес­лася над сучасною культурою з її обманом. Пошуки релігії та Бога є характерними для «посередньої» людини, якій потрібен абсолют для того, щоб йому підкоритися. «Посередня» людина шукає, де б позичити світорозуміння і саморозуміння, щоб не думати самій.

• У теорії Ніцше багато суперечностей і випадів проти демократії, і це не могло не відіграти своєї ролі. Але Ніцше не випадково остерігався і зневажав ницу людину, яка живе догматами, традиціями та жадобою влади, людину, маленьку та сіру, слабку та боягузливу, бо добре розумів, що за­гибель і зруйнування суспільства може спричинити саме така людина, яка здобула владу та можливість керувати людськими долями.