§ 2. Філософсько-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса

Розвиток промислового капіталізму у І половині ХІХ століття спри­чинив зростання чисельності та організованості класу найманих робіт­ників. А отже, з’явилися публіцисти, науковці і громадські діячі, які прагнули захистити інтереси робітничого класу від «пригноблювачів- капіталістів».

До середини XIX століття почали складатися, а у другій половині століття остаточно оформилися основні напрямки соціалістичної ідео-

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу логії, що мала чітку програму і своєрідне теоретичне обґрунтування, а також тисячі прихильників серед робітничого класу і прогресивної інте­лігенції.

У ряді країн створюються соціалістичні партії («Загальний німець­кий робочий союз», Соціал-демократична робоча партія Німеччини, «Земля і Воля», «Народна Воля» та ін.). На основі соціалістичної про­грами в 1864 було організовано «Міжнародне Товариство Робітників» (I Інтернаціонал). У 70-80-х рр. XIX ст. соціалістичні, соціал- демократичні, робочі партії були створені в Австрії, Угорщині, Данії, Франції, Швейцарії, Швеції та інших країнах. У 1889 році соціалістичні партії утворили II Інтернаціонал.

Марксизм, як сукупність різноманітних теоретико-світоглядних си­стем, що виступали від імені робітничого класу і претендували на роль єдиної істинної методології наукового пошуку, склався у вигляді самос­тійної доктрини у другій половині 40-х рр. XIX ст. Його фундатором став Карл Маркс, який розробив основоположні принципи історичного і діалектичного матеріалізму, і разом із Ф.

2.1. Життя і творчість мислителя. Карл Маркс (1818-1883 рр.) ви­датний німецький філософ, соціолог, громадський діяч і економіст, пи­сьменник і політичний журналіст. Історія кінця ХІХ й усього ХХ століт­тя зазнала значного впливу його ідей.

Народився у Рейнській провінції (Німеччина), у сім’ї освічених, ін­телігентних людей. Його батько був євреєм, що перейшов у лоно проте­стантської релігії, за професією - адвокат. Ще у шкільні роки Карл зна­йомиться з ідеями не лише німецького, а й французького Просвітницт­ва. Великий інтерес він проявляє до історії і філософії. Зокрема, захоп­люється Гегелем, вчення якого значною мірою визначило напрямок йо­го філософських досліджень. У 1841 році екстерном закінчує Берлінсь­кий університет, захищає дисертацію і отримує ступінь доктора філосо­фії. Працює у «Рейнській газеті», спочатку журналістом, а потім - реда­ктором. З 1843 року в його статтях вже відкрито звучить заклик до по­валення монархії шляхом революції, через що зазнав переслідувань з боку влади. У Парижі знайомиться із Ф. Енгельсом, який на наступні 40 років стане його товаришем і однодумцем. Саме завдяки підтримці Ен­гельса, як моральній, так і матеріальній, стали можливі подальші гран­діозні досягнення Маркса як філософа, ученого і громадського діяча.

У 1864 році він виступив у ролі організатора міжнародного товари­ства робітників, яке в подальшому було назване Першим Інтернаціона­лом і яке мало величезний вплив на робітничий соціалістичний рух.

Основні праці: «Злидні філософії» (1847р.) і «Маніфест комуністи­чної партії» - у тандемі із Енгельсом (1847-1848 рр.). «Капітал» (1867р.), «Критика Готської програми» (1875р.) «Економічно- філософські рукописи» (вперше опубліковані 1932 року після смерті Маркса)

Думки:

• Говорити про «природну справедливість» - повна нісенітниця.

• Жорстокість характерна для законів, що продиктовані боягузт­вом, адже воно може бути життєздатним лише будучи жорстоким.

• У політиці заради важливої мети можна укласти союз навіть із самим чортом - треба тільки бути впевненим, що ти проведеш чорта, а не він тебе.

• Час - це простір для розвитку здібностей...

• Немає нічого більш жахливого, більш принизливого, ніж бути ра­бом раба.

• Покарання не повинно вселяти більше відрази, ніж сам просту­пок.

• На пласкій рівнині навіть точка здається пагорбом.

• Людська природа влаштована так, що людина може досягти дос­коналості, тільки працюючи задля вдосконалення своїх сучасників, для їх блага.

• Чим більше людина вкладає в бога, тим менше залишається у ній самій.

• Народ, що пригноблює інший народ, кує свої власні кайдани.

• Те, що можна сказати про ставлення людини до своєї праці, те саме можна сказати і про ставлення людини до людини.

• Традиції усіх мертвих поколінь тяжіють, як кошмар, над голова­ми живих.

• Біля входу в науку, як біля входу у пекло, має бути виставлено вимогу: «Тут потрібно, щоб душа була тверда; тут страх не повинен да­вати поради.

2.2. Життя і творчість мислителя. Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.) - відомий німецький суспільно-політичний діяч, філософ, соратник К. Маркса. Народився у м. Бармен (Пруссія) в забезпеченій родині фаб­риканта. У 1842 році переїжджає до Манчестеру (Великобританія), де працював у конторі батьківської фабрики. Зустріч із К. Марксом у Па­рижі поклала початок їх багаторічній дружбі. Енгельс брав активну участь у діяльності «Союзу комуністів», написав разом із Марксом «Маніфест комуністичної партії» і видавав з ним же у Кельні «Нову Рейнську газету».

Основні праці: «Становище робітничого класа в Англії» (1845 р.), «Німецька ідеологія» (1845-46 рр.) - обидві роботи написані спільно із К. Марксом, «Анти-Дюрінг» (1878 р.), «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884 р.) та інші.

Думки:

• Де немає спільності інтересів, там не може бути єдності цілей, не кажучи вже про єдність дій.

• Хто бореться за якусь справу, той не може не нажити собі воро­гів.

• В історії нічого не робиться без свідомого наміру, без бажаної мети.

• Ніяку спільну дію неможливо здійснити без нав'язування певно­му числу людей чужої волі, тобто без авторитету.

• Більш почесно здобути перемогу над хоробрим ворогом, ніж над боягузливим.

• Не можна оминути від своєї долі; іншими словами, не можна уникнути неминучих наслідків своїх власних дій.

• Не може бути вільним народ, що пригнічує інші народи. Сила, потрібна йому для придушення іншого народу, зрештою завжди оберта­ється проти нього самого.

Філософське осмислення правової реальності. До основних поло­жень марксизму відноситься вчення про базис і надбудову. Базис - еко­номічна структура суспільства, що формується на основі виробничих відносин, в основі яких лежить та чи інша форма власності; ці відноси­ни відповідають певному етапу розвитку продуктивних сил. На базисі вже розвивається юридична і політична надбудова - держава і право. Як частини надбудови, вони завжди виражають волю і інтереси класу, який економічно панує при даній системі виробництва.

В основі філософії К. Маркса і Ф. Енгельса - прагнення побудувати онтологію (й теорію пізнання) на засадах світу товарного виробництва, а тому центром теорії стає економічний розум. Вони були переконані, що засоби праці є не лише мірилом розвитку людської робочої сили, але й показником сформованості суспільних відносин. Отже, через економі­чне осмислення виробництва подавалася онтологічна, соціальна, полі­тична й історична реальність.

Обґрунтовуючи необхідність і близькість насильницької комуністи­чної революції, Маркс і Енгельс доводили, що в 40-і рр. XIX століття капіталізм став гальмом суспільного розвитку. Силою, здатною виріши­ти протиріччя між зростаючими продуктивними силами і капіталістич­ними виробничими відносинами, що заважають розвитку цих продукти- вних сил, є пролетаріат. Пролетаріат, здійснивши всесвітню комуністи­чну революцію, побудує нове, прогресивне суспільство без класів і по­літичної влади.

Маркс і Енгельс надавали великого значення дослідженню класової сутності держави і права. «Сучасна державна влада, - писали вони, - це тільки комітет, який керує загальними справами всього класу буржуа­зії». У праці «Походження сім'ї, приватної власності і держави» Енгельс доводив, що держава виникла в результаті розколу суспільства на класи з протилежними економічними інтересами, і саме вона є «державою ви­ключно панівного класу і в усіх випадках залишається, по суті, маши­ною для придушення пригнобленого, експлуатованого класу». У тій же роботі Енгельс виклав типізацію держав за їх класовою суністю: рабо­власницька, феодальна, капіталістична держави^[50].

За вченням Маркса і Енгельса, право теж носить класовий характер. В «Маніфесті комуністичної партії», звертаючись до буржуазії, вони писали: «Ваше право є лише зведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу»^[51].

Тезу про єдність держави і права, права і закону, про особливий взаємозв’язок політичної і юридичної надбудов конкретизовано у Мар­кса і Енгельса рядом важливих теоретичних положень:

(1) держава і право разом з’являються на історичній арені і разом зійдуть з неї;

(2) кожному історичному типу держави відповідає свій, адекватний йому тип права;

(3) право не може розвиватися і функціонувати без держави, тому що держава є той політичний організм, що переводить соціальне в пра­вове і стежить за тим, щоб розвиток суспільних відносин відповідав праву;

(4) держава, в свою чергу, немислима без права. По-перше, тому що «сама організація державного механізму повинна одержати своє оформ­лення в праві». По-друге, веління державної влади повинні бути обов’язковими для населення всієї країни, а це неможливо, говориться в «Німецькій ідеології», якщо не виражати державні веління у вигляді за­гальнообов’язкових правил поведінки, в нормах права. Саме державна охорона, можливість державного примусу, які стоять за правовою нор­мою, і є основною специфічною рисою, що відрізняє правові норми від

Частина ІІІ.

Класовий підхід до держави і права в марксистській теорії пов'яза­ний з ідеєю пролетарської комуністичної революції: «Пролетаріат запо­чатковує своє панування за допомогою насильницького повалення бур­жуазії». У «Маніфесті комуністичної партії» викладено програму про­летарської революції: «Першим кроком у робочій революції є перетво­рення пролетаріату в панівний клас... Пролетаріат використовує своє політичне панування для того, щоб вирвати у буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках держави, тобто пролетаріату, організованого як панівний клас, і якомога швидше збільшити суму продуктивних сил. Це може, звичайно, відбутися спо­чатку лише за допомогою деспотичного втручання в право власності і в буржуазні виробничі відносини». Там же перераховані конкретні захо­ди, необхідні для перевороту в усьому способі виробництва: скасування права успадкування, високий прогресивний податок, конфіскація майна емігрантів і бунтівників, монополізація державного банку, підпорядку­вання виробництва плану тощо^[52].

На початку 50-х рр. Маркс назвав політичну владу робітничого класу диктатурою пролетаріату. «Цей соціалізм, - писав Маркс, - є оголошен­ня безперервної революції, класової диктатури пролетаріату як необхід­ний перехідний щабель до знищення класових відмінностей взагалі».

Про ідею диктатури пролетаріату Маркс і Енгельс потім писали не­одноразово. Істотні нововведення, що були внесені ними в обґрунту­вання цієї ідеї, полягали в наступному. У роботі «Критика Готської про­грами» Маркс обґрунтовував дві фази комуністичного суспільства, на першій з яких збережеться «вузький горизонт буржуазного права», у зв'язку з розподілом матеріальних благ відповідно до праці. На другій, вищій фазі комунізму, коли буде реалізовано принцип розподілу цих благ «за потребами», відпаде потреба у праві і державі. Згадка в цій ро­боті і про диктатуру пролетаріату, і про «майбутню державність комуні­стичного суспільства» згодом спричинила низку теоретичних неяснос­тей стосовно історичних рамок диктатури пролетаріату і навіть породи­ла ідею «загальнонародної держави», яку Маркс енергійно заперечував у тій же самій роботі.

Інші доповнення та уточнення стосуються темпів і форм розвитку революції. У 70-і рр. Маркс говорив про можливість мирного, ненаси­льницького розвитку пролетарської революції в Англії та США, де не було розвиненого військово-бюрократичного апарату виконавчої влади.

Енгельс в 90-і рр. писав, що можна «уявити собі» (лише теоретично) мирне здійснення вимог соціалістичної партії в демократичних респуб­ліках (Франція, Америка) або в таких монархіях, як Англія.

В цілому ж політико-правове вчення марксизму містить ідею відми­рання політичної влади (держави) в комуністичному суспільстві, коли не буде класів з протилежними інтересами. Ця ідея особливо різко захища­лася Енгельсом, що називав державу злом, яке у спадок передається про­летаріату. У майбутньому суспільстві держава і право будуть відправлені «в музей старожитностей, поруч з прядкою і бронзовою сокирою».

Маркс і Енгельс розробляли і поширювали свою теорію в безкомп­ромісній і жорсткій боротьбі з іншими соціалістичними вченнями. Усі соціалістичні теорії тієї епохи відкидаються ними як реакційні, буржуа­зні, дрібнобуржуазні, феодальні, утопічні і т.п. Активне неприйняття і упереджене ставлення до всіх інших ідей і теорій спиралося на непору­шну впевненість у науковості власної доктрини. Автори «Маніфесту комуністичної партії» відкрито заявляли, що тільки у них в теоретично­му відношенні є «перед рештою маси пролетаріату перевага в розумінні умов, ходу і загальних результатів пролетарського руху».

Висновок. Марксизм, незважаючи на усі розбіжності і розколи у колі його прихильників, уникнув долі доктрин і догматичних теорій першої половини XIX ст., що стали надбанням вузьких гуртків одноду­мців. Поширенню марксизму і становленню його як впливового напря­мку політико-правової ідеології сприяла організація Міжнародного То­вариства Робітників (Інтернаціонал). Через цю організацію Маркс і Ен­гельс отримали можливість широкого для того часу ідейного впливу на робітничий рух. Тим більше, що ще з «Маніфесту комуністичної партії» марксизм був твердо орієнтований не на якусь певну країну, а на всесві­тню пролетарську революцію.

У боротьбі за вплив на робітничий рух чимале значення мала тео­ретична і публіцистична діяльність Маркса і Енгельса, особливо вихід у світ першого тому «Капіталу», який по праву було названо останнім словом політичної економії.