§ 4. Психологічна теорія права Л. Петражицького

Життя і творчість мислителя. Лев Петражицький (1867-1931 рр.) - російський і польський учений, правознавець, соціолог, філософ. Ви­ходець із польської дворянській сім'ї. Закінчив юридичний факультет Київського Імператорського університету Св.

Після повернення до Росії викладав в імператорському Училищі правознавства. У 1898 р. йому було присвоєно вчений ступінь доктора римського права. У 1898-1918 рр. очолював кафедру енциклопедії права в Петербурзькому університеті. За спогадами сучасників, слухати його лекції було важко через сильний польський акцент і ораторську слаб­кість, водночас завдяки оригінальності змісту вони були дуже популярні серед студентів.

У 1905 р. на установчому з'їзді партії кадетів обраний до її ЦК. Від цієї ж партії був обраний до Державної Думи. Після розгону Думи Пет- ражицький підписав «Виборзьку відозву», в результаті чого був засу­джений на три місяці тюремного ув'язнення і позбавлений політичних прав. У 1921 році він емігрував до Польщі, де очолив кафедру соціології Варшавського Університету. Покінчив життя самогубством 15 травня 1931року. Рукописи останніх років життя пропали під час воєнних дій 1944 р. у Варшаві.

Основні праці: «Теорія права і держави у зв’язку з теорією мораль­ності (1907 р.)», «Вступ до вивчення права і моральності: Емоціональна психологія» (1908 р.)

Думки:

• Батьки і вихователі повинні звертати серйозну увагу на розвиток в дітях сильної і живої правової психології: їм варто прищеплювати ді­тям не лише моральність, але й навчати праву; важливим є розвиток, так би мовити, з обох сторін права: розуміння прав інших та їх святості, й водночас усвідомлення власних прав і повага до них. Виховання «без права» позбавляє міцної етичної основи і захисту від життєвих спокус, що стосується безпосередньо ставлення до людський особистості, чужої чи своєї, то природний продукт такого виховання - «рабська душа» і водночас неповага до інших особистостей, деспотизм і самодурство.

Філософське осмислення правової реальності. На зламі XIX-XX століть у країнах Західної Європи намітився перехід соціології від нату­ралізму та біологізму до психологізму, відбувалося активне становлення психології як науки. Деякі вчені робили спроби віднайти сутність права в почуттях, інстинктах, емоціях, які, на їх думку, є первинними відносно розуму і панують над ним. Відповідно право почали розглядати як похі­дне від психіки, таке, що міститься в характері людини, в її переживан­нях.

Цей напрямок у психології передбачав можливість пізнання дійсно­сті не розумом, а ірраціональною складової свідомості. З цього припу­щення Л.І. Петражицький, який сформулював концепцію психологічно­го розуміння права, вивів такі тези:

(1) право існує у свідомості людини;

(2) право проявляється у формі мотиваційного тиску на поведінку людини;

(3) правовідносини існують у формі взаємодії на рівні свідомості людей.

Особливого значення у розумінні правової реальності Петражиць- кий надавав емоціям. Він розрізняв емоції моральні і правові.

Моральні емоції є імперативними (наказовими, зобов'язуючими), що диктують певну поведінку як обов'язок, не надаючи нікому права вимагати його безумовного виконання.

Правові емоції - двосторонні, імперативно-атрибутивні. Вони ма­ють обов'язково-домагальний характер, тобто не тільки якась особа зо­бов'язана щось робити, але й інша має право вимагати від неї виконання даних обов'язків. Сам Петражицький пояснює свою ідею на прикладі того, які емоції людина відчуває, коли добровільно зобов’язується до-

Частина ІІІ. Генезис філософського осмислення права: від Середньовіччя до Нового часу помогти людині, яка того потребує (мораль), або коли вона зобов'язана сплатити певну суму за надану послугу (право).

Таким чином, право, на думку вченого, це не державні норми чи фактичні правові відносини, не етична ідея, а явище індивідуальної психіки. Петражицький вважав, що завдяки властивості об'єднувати людей роль права в суспільному житті є набагато важливішою за роль моралі.

Учений заперечував виключну роль держави у формуванні права, яка, на його думку, повинна підпорядковуватися праву. Держава слу­жить праву, забезпечує здійснення права і змінюється відповідно до по­треб його системи.

Петражицький розрізняв право офіційне, що має підтримку з боку держави, і неофіційне, «не начальницьке право», до якого він відносив правила ігор, етикету, внутрішньо-родинних стосунків, «злодійське право» і т.п. Вказував на необхідність розмежування інтуїтивного і по­зитивного права.

Позитивні правові переживання (емоції) усвідомлюються як обов’язкові через авторитетні веління з боку Бога, монарха тощо або че­рез інші зовнішні авторитетно-нормативні факти (закон, звичай), чого немає в царині інтуїтивних (автономних) моральних і правових переко­нань. На відміну від позитивного права, інтуїтивне право не ґрунтується на нормативних фактах (зовнішніх джерелах імперативно-атрибутивних емоцій). Воно рухливе, легко пристосовується до конкретної ситуації, є основою корегування права позитивного. Інтуїтивне право виступає у Петражицького синонімом справедливості.

Співвідношення інтуїтивного і позитивного права у кожній конкре­тній країні залежить від багатьох чинників: рівня розвитку культури, менталітету, переважаючого психотипу народу. Росія, на його думку, є «переважно царством інтуїтивного права».

На думку творця психологічної теорії, проблему побудови ефектив­них правовідносин у державі необхідно вирішувати за допомогою полі­тики права. Ця нова наука покликана, як гадав учений, доповнити юри­дичний догматизм, що зосереджений на «систематичній обробці діючо­го позитивного права для потреб практики».

Петражицький не залишив детальних рекомендацій щодо практич­ного здійснення політики права. Своє завдання він бачив у тому, щоб намітити відправні принципи нової юридичної науки, обґрунтувати її необхідність. Був твердо переконаний, що провідне місце у правовій політиці держави повинні займати не примусові заходи, а механізми ви­ховного та мотиваційного впливу на поведінку людей. Лише за допомо-

Марченко О. В. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА гою таких механізмів офіційне право здатне направити розвиток психі­ки народу до загального блага.

Висновок. Психологічна теорія права Петражицького привернула увагу філософів і соціологів до проблем нормативної природи і струк­тури правосвідомості, стимулювала дослідження в галузі юридичної психології. Вона викликала активну критику у наукових колах, проте мала й чимало послідовників (Ж. Гурвич, П. Сорокін, М. Тімашев). За­вдяки цій теорії очевидною стала недостатність суто позитивістського або природно-правового тлумачення права. Відповідно теоретичні об­ґрунтування Петражицького стали передумовою нових течій у правоз­навстві, як-от правовий реалізм, соціологічні школи у Франції і США.