Філософія і освіта: контекст взаємодії

Реалії сьогодення висувають нові вимоги до структури та якості освіти. Процеси трансформації освітнього простору істотно впливають на зміст і темпи формування нових типів відносин у сфері освіти.

«Філософія», «освіта», «філософія освіти» — це ключові поняття, які окреслюють проблематику, пов’язану зі змінами в сучасному освіт­ньому просторі і потребою формування нового типу особистості, здат­ної пристосуватися до мінливих умов соціального середовища. Цілком виправданим є з’ясування взаємозв’язку понять: «філософія — освіта», «філософія — філософія освіти», «освіта — філософія освіти».

Філософія — фундаментальна складова культури, саме у філософії культура представлена у всій повноті. Найсуттєвіші проблеми людства набувають у філософії остаточних інтерпретацій. Немає іншої сфери культури, яка б перевершувала філософію своїми інтерпретаційними можливостями. У сучасному розмаїтті знань, цінностей, життєвих оріє­нтирів створення цілісного образу світу під силу лише філософії. Філо­софія створює особливий понятійний світ на основі раціональних та емоційно-чуттєвих складових. Вона є однією з найдавніших форм раці-

оналізації людського знання. Виникнення філософії засвідчило новий етап розвитку людства.

Філософія як форма знання має власну розгалужену структуру. Фу­ндаментом філософії є онтологія (вчення про буття, природу і структу­ру світу), гносеологія (вчення про пізнання і шляхи досягнення істини) та етика (вчення про моральну природу людини і норми її поведінки).

XXI століття називають століттям освіти і науки. Згідно даним ЮНЕСКО за останні 30 років університети світу підготують більше ви­пускників ніж за всю історію людства. Причиною тому є декілька фак­торів, серед яких — значний приріст населення та вплив технологій на професійну діяльність сучасної людини. Там, де зовсім недавно можна було працювати, маючи середню професійну або спеціальну осві­ту,тепер необхідно мати освіту вищу. В Україні існує тенденція появи такого соціального феномену як масова вища освіта, що певною мірою сприяє девальвації самої освіти.

Освіта розглядається як реалізація невід’ємних прав людини на освоєння цінностей культури. Інколи, освіту розуміють вузько, поза культурою та моральністю, лише як оволодіння систематизованими знаннями, вміннями, та навичкам, а з культурою і практикою пов’язують виховання.

Освіта — це необхідна сходинка соціалізації особистості. Це процес сходження індивіда в образ особистості, універсального суб’єкта, що успадковує переданий йому потенціал попереднього розвитку поколінь. Процес освіти не є спонтанним, він має свою ло­гіку, стандарти, форму, установки і принципи, готує покоління, яко­му буде передана естафета розвитку людської цивілізації. Освіта обумовлює формування смислової сфери, яка сприяє вибору життє­вої позиції та соціальному вибору особистості. Цілісний образ освіти служить інтересам і суспільства, і особистості. Формування сучасно­го типу особистості представляє собою не просту передачу тих чи інших знань, але й комплексний процес окультурювання, обробки особистості. В освіті присутня складова навчання, складова збере­ження і передачі традицій, складова евристичної та пошукової дія­льності. Процес освіти передбачає залучення до базових цінностей культури та поєднує в собі навчання і виховання.

Між філософією та освітою існує тісний взаємозв’язок, про що свідчить історія філософської думки та процеси динаміки освітніх форм і взаємодій. Філософія завжди впливала на розвиток систем освіти і виховання, стимулюючи розвиток освіти. Цілком закономірно освіта стає предметом філософської рефлексії, при цьому акцентуєть­ся увага на можливостях конструктивного підходу до вивчення про­блем освіти саме з філософських позицій. В свою чергу, поширення освіти завжди супроводжувалося зростанням інтересу до філософії. Отже, філософія сприяла розвитку освітніх ідей, а освіта пробуджува­ла філософські роздуми, сприяла форуванню та поширенню філософ­ської культури.

Філософія освіти — відносно нова дослідницька галузь філософії. Філософія завжди прагнула осмислити сутність освіти, її роль у фо­рмуванні особистості та у створенні ідеального суспільства, філосо­фія прагнула сформулювати цінності та окреслити можливості осві­ти, адже від природи людина не є тим, ким вона має бути, тому потребує освіти. У зв’язку з цим доцільно згадати імена софістів, Сократа, Платона, Аристотеля, Августина, Вольтера, Локка, Гельве- ція, Руссо, Канта, Бубера, Дільтея, Ясперса, Уайтхеда, Шеллера, Ка­ссирера та багатьох інших. Американський філософ, систематизатор прагматизму Д. Дьюї на межі XIX—ХХст. наполегливо доводив не­обхідність освітньої практики, заснованої на філософських принци­пах, обґрунтовував ідею, згідно з якою педагоги-практики повинні мати освітню філософію як методологічне підґрунтя всієї освітньої діяльності, а філософія освіти має стати обов’язковим виміром ком­петентної, відповідальної практики в освіті.

Філософія освіти посідає важливе місце в процесі викладання філо­софії у всіх західноєвропейських країнах, в той час як в Україні належ­на увага цій галузі знань почала приділятися лише з проголошенням не­залежності. В українській культурі розвивалися освітні ідеї з давніх часів, але філософські традиції дослідження освіти не склалися, до останніх часів вона не була предметом спеціального філософського аналізу. Наразі ситуація принципово міняється.

У продовж останніх двох десятків років у нашій державі були ство­рені наукові координаційні та організаційні центри розробки проблем філософії освіти, активно захищаються дисертації з означеної пробле­матики, з’явилися монографії та статті, стали проводитися міжнародні та всеукраїнські конференцій, присвячені проблемам філософії освіти, почали викладатися курси з філософії освіти у вищих навчальних за­кладах, створюються асоціації філософів, які спеціалізуються на дослі­дженні проблем освіти.

Одні дослідники (Лутай В. C., Базалук О. O., Юхименко Н. Ф.) вва­жають відокремлення філософії освіти в самостійну дослідницьку га­лузь виправданою відповіддю на виклики часу, інші — (Андрущенко В., Михайлов М.) називають цей процес невиправданим множенням фі­лософського знання, оскільки освітня проблематика вивчається у межах соціальної філософії та філософської антропології. Існує третя точка зору, згідно з якою доцільним визнається створення педагогічної філо­софії, — знання дотичного як до педагогіки, так і до філософії з акцен­том на педагогічній складовій (Коротяєв Б.). Перша з вищеназваних по­зицій, яку ми також, до речі, поділяємо, є домінуючою у сучасному філософському дискурсі.

Коли ж виокремлюється філософія освіти у межах філософського знання як самостійна сфера досліджень? На це питання існують такі відповіді:

• середина XlX століття, оскільки саме тоді склалася в основних рисах сучасна система освіти під впливом певних філософських і педа­гогічних ідей, які сприяли антропологічному повороту в системі філо­софських знань;

• 40 роки XX століття, оскільки в Колумбійському університеті (США) була вперше створена спілка з метою дослідження філософсь­ких проблем освіти та здійснення філософської експертизи освітніх програм, налагодження співпраці між філософами і теоретиками педа­гогіки, підготовки навчальних курсів з філософії освіти в коледжах та університетах (в цей час мало місце обособления філософії освіти від загальної філософії);

• останні 20-30 роки, оскільки в цей час починають викладатися курси в університетах з означеної дисципліни, готуватися навчальні програми, видаватися підручники, відбувається підготовка кадрів з цієї спеціальності.

Не дивлячись на різноманітність точок зору, варто констатувати, що філософія освіти є не просто новою, а новітньою сферою філософських знань, що, в свою чергу, породжує низку проблем, пов’язаних з інсти- туціалізацією філософії освіти, а саме:

• по-перше, недостатність джерелознавчої бази, що значно усклад­нює процес становлення та вивчення курсу (зараз відбувається кількіс­не накопичення дослідного матеріалу, яке має забезпечити якісні здо­бутки);

• по-друге, відсутність необхідної дисциплінарної строгості і сис­темності обумовлює відсутність чіткого окреслення дослідницької про­блематики та визначеності категоріального апарату.

Відсутність загальновизнаних підходів до вивчення філософських аспектів освітньої практики з, одного боку, ускладнює процес станов­лення концепту філософії освіти, а з іншого, — відкриває нові концеп­туальні можливості для наукової творчості, пошуку нетрадиційних і, можливо, парадоксальних теоретичних підходів.

На формування філософії освіти як нової дослідницької сфери у ме­жах філософії вплинуло багато чинників серед яких основними є:

• активне виокремлення освіти у відносно автономну складову громадянського суспільства;

• необхідність осмислення сутності та цінностей освітніх знань, нової діалогічної форми їх взаємодії з філософією;

• інтеграція сучасного освітнього знання з сучасними філософсь­кими системами, його трансформація та координація відповідно до цих систем;

• корегування системи цінностей, обумовлене потребою в новій світоглядній орієнтації сучасної людини — суб’єкта глобалізацій них процесів;

• потреба в толерантності та діалогічності між основними культу­рними, релігійними, політичними течіями у сучасному різнополюсному мультикультурному світі.

Формування філософії освіти відбувалося не з «чистого аркуша», її появу обумовили надбання філософської і педагогічної думки, потреби суспільної практики. Таким чином, джерелами філософії освіти є:

1. Загальна філософія.

2. Досвід педагогічної практики, його філософсько-світоглядне осмислення та узагальнення.

3. Спеціальні науки, які вивчають освіту та пов’язані з нею філо­софські проблеми (педагогіка, культурологія, соціологія, психологія та ін.)

Існують певні складнощі при з’ясуванні статусу філософії освіти, її співвідношення із загальною філософією, з одного боку, та з педагогі­кою, педагогічною теорією і практикою — з іншого. Відбувається по­шук дисципліною власного предметного поля, обособления її від вихі­дних знань — філософії, педагогіки, логіки, історії, культурології. Це дозволяє говорити про філософію освіти як про синтетичну, інтеграти­вну і комплексну міждисциплінарну галузь, яка має власну нішу в сис­темі гуманітарного знання. В даний час актуальною є проблема більш чіткого визначення кола проблем власне філософії освіти у відмінності від загальної філософії та від більш конкретної проблематики спеціалі­зованих наук про освіту.

Довгі роки в межах педагогіки інтерпретувалися загально- філософські положення з освітньо-педагогічним забарвленням, філо­софське знання вважалося імпліцитно притаманним педагогіці. Прак­тично у всіх публікаціях з методологічної освітньо-педогогічної про­блематики традиційно віддається данина загально філософським положенням, інколи — адаптовано до специфіки освіти, інколи — ме­ханічно, формально поширеним на сферу педагогічних досліджень. Фі­лософські знання мають етико-нормативний, світоглядний характер. Філософія освіти, інтегруючи та конкретизуючи теоретико- методологічний апарат загальної філософії, асимілюючи та використо­вуючи знання, накопичені спеціалізованими науками, виробляє відно­шення до педагогічної дійсності з її проблемами і протиріччями, вису­ваючи можливі концептуальні варіанти її удосконалення. Філософська рефлексія спрямована на осмислення процесів освіти, доповнюється те­оретичним та емпіричним досвідом педагогіки, а педагогічні дослі­дження стали охоплювати не лише конкретні проблеми освітньої прак­тики, але й найважливіші соціокультурні виклики часу. На основі зазначеного можна зробити висновок про те, що філософія освіти по­ступово набуває статусу раціонально оформленого дискурсу, демон­струючи сходження освітнього знання до систем загальної філософії, трансформацію та координацію останніх відповідно до цих знань. При цьому філософія і освіта постають як фундаментальні складові духов­ної культури людства, філософія і філософія освіти співвідносяться як ціле і частина, освіта і філософія освіти як особливий вид духовної практики і світоглядно-методологічне її обґрунтування.

2.