Логіка як наука. Предмет логіки

Як відомо, спочатку існувала одна наука — філософія, причому не як окрема галузь знання, а як спроба теоретичного освоєння будь-яких предметів, явищ дійсності, як любов до мудрості.

Термін «логіка» для позначення науки про мислення, про його фор­ми і закони, ввів на початку 3 століття до н.е. засновник стоїчного на­прямку у філософії — Зенон із м. Кітіона, що на Кіпрі (336—264 рр. до н.е.). Однак, першим мислителем, який спробував надати органічний синтез, енциклопедичне зведення усіх теоретичних знань про мислення, був Арістотель (384—322 рр. до н.е.). Проте Арістотель, справжній за­сновник логіки як науки, ніде і ніколи не застосовував термін «логіка» у тому значенні, яке їй було надано пізніше; він користувався для її по­значення терміном «аналітика». Основним принципом Арістотеля був принцип відповідності слова речам. Саме Арістотелем були сформу­льовані усі основні закони логіки та логічні силогізми. Зазначена стої­ками наука наближалася за предметом до граматики і риторики. Серед­ньовічна схоластика перетворила логіку у простий органон ведення словесних диспутів, у знаряддя тлумачення священих текстів, тим са­мим вихолостивши арістотелівську логіку.

Швидше за все, термін «логіка» походить від давньогрецького слова «logos», яке тоді було дуже багатозначним виразом, що стало засадничим для філософських поглядів багатьох античних філософів. Багатознач­ність логоса відобразилась і на значенні терміна «логіка». Логос — це і поняття, і слово, і думка, і розум, і принцип, і закон, і порядок тощо.

Отже слово «логіка» використовується у наступних значеннях:

а) необхідний, закономірний зв’язок предметів та подій у оточую­чому світі, зв’язок попереднього з наступним ( логіка подій, логіка ре­чей, логіка дійсності тощо);

б) будь-яке послідовне міркування ( «залізна» логіка, логіка мірку­вання N, «жіноча логіка» тощо);

в) наука про форми та закони мислення.

У своєму першому значенні слово «логіка» входить як складова до багатьох різних наук ( біологія, геологія, психологія тощо), тим самим підкреслюючи, що вони досліджують закони, необхідні, об’єктивно існуючі, причинно-наслідкові зв’язки оточуючого світу. Нас же, насамперед, цікавить логіка у останньому значенні — логіка як наука про форми і закони правильного мислення.

На відміну від інших наук, логіка вивчає особливості, властивості форм мислення, відволікаючись при цьому від конкретного змісту, яке можуть нести ці форми мислення; вона вивчає їх з боку побудови стру­ктури, тобто внутрішнього закономірного зв’язку, що складає форму мислення елементів. Наприклад, і для періоду античності, і для сього­дення, поняття є суворо визначеною, структурованою формою. Вона є незмінною не за змістом, а за конструкцією, структурою, будовою.

Таким чином, предметом логіки є структура форм мислення, мисли- тельні методи, закони зв’язку думок поміж собою, можливі при цьому по­рушення законів. Логіка вивчає форми мислення як би такими, що існують самі по собі, незалежно від тих засобів (знакових систем), у яких думка ви­ражається, і від тих предметів, які подумки відображаються. Логіка не за­перечує усіх цих зв’язків, проте вони не входять до предмету логіки.

Ця особливість форми думки є однією з найбільш суттєвих труднощів, що визначають начебто відірваність логіки від дійсності, її абстрактний характер. Найбільш розповсюдженою помилкою є ототожнення або заміна думки самим предметом, який думка відображає, або словом, у якому ду­мка виражається. Думка сама по собі, у якому б вигляді (формі) вона не виявлялась, залишається якісно різною і з предметом, і зі словом.

Чуттєві форми відображення не є предметом логіки як науки, однак їх необхідно торкнутися як підґрунтя для раціональних, логічних форм відо­браження, які і генетично й історично є необхідним їх розвитком. Перехід від уявлення до поняття є якісним стрибком, оскільки уявлення неможливе без відчуття і сприйняття, тобто без безпосереднього контакту предмету відображення й органів чуттів, а поняття за своєю природою не потребує такого контакту; воно завжди узагальнене, ідеальне відображення.

Отже, логічною формою конкретної думки є будова цієї думки. Для фіксації логічної форми міркувань, у логіці створюють штучні мови, які отримали назву формалізованих мов. У таких мовах висловлювання природної мови замінюють спеціальними символами. Дякуючи цьому, міркування перетворюється на певну послідовність знаків, яка будуєть­ся і підпорядковується певним правилам. Формалізовані мови — це схематизація природних мов, яку здійснюють з метою вираження тих специфічних властивостей, які неможливо виразити засобами природ­них мов. Побудову моделі, у якій міркуванням природної мови ставлять у відповідність їх формальні аналоги називають методом формалізації. Для визначення логічної форми того чи іншого виразу необхідно вста­новити структури логічних термінів (знаків) і абстрагуватися від зна­чень нелогічних термінів. Поняття, судження, умовиводи мають свої специфічні логічні форми, які виражаються за допомогою символів.

Логічний закон — це об’єктивно існуючий, стійкий, необхідний, такий, що повторюється, причинно-наслідковий зв’язок між думками. Основними формально-логічними законами є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави.

Сучасна логіка суттєво відрізняється від тієї, що була започаткована в античності. Поява сучасної логіки зумовлена, зокрема, необхідністю переосмислення власних основ науки. Саме тут, у пригоді стає логіка, суттєво модернізована через впровадження математичного інструмен­тарію до понять і проблематики традиційної логіки.

Предметне коло логіки значно розширилося. Логіка звернулася до ана­лізу таких типів міркувань, яким раніше відмовлялося у можливості логіч­ного аналізу. Наприклад, предметом дослідження логіки стають практичні міркування. Виникають нові розділи логічного знання, які пов’язуються з різними галузями наукового знання (математика, лінгвістика, інформатика тощо) і притаманними для них специфічними типами міркувань.

Метод формалізації, що не тотально використовувався у традицій­ній логіці, стає основним методом у сучасній логіці. Сьогодні йдеться про майже повну формалізацію логічного знання.

У результаті критики класичної логіки з’явилися новітні розділи су­часної логіки, які отримали назву некласичної логіки. До них належать атлетична логіка, тобто логіка, що досліджує поняття «необхідно», «можливо», «випадково»; темпоральна логіка, що вивчає логічні зв’язки між висловлюваннями у контексті часу, епістемічна логіка, що аналізує поняття «доведено», «спростовано», «знати», «сумніватися» тощо.

Перелічити всі розділи некласичної логіки практично неможливо, оскільки постійно відбувається їх зростання Можна лише зазначити, що усі ці розділи орієнтовані на раніше невизначені певні контексти люд­ського буття, що здавалося б пізнати неможливо.

2.