Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії

Поняття про метод як шлях оптимізації філософських пошуків виникло ще у філософії стародавнього світу, оскільки вже там відбулося усвідомлення необхідності підкріплення філософських міркувань та висновків виправданими способами вибудовування та перевірки знання.

Геракліт Ефесъкий вважав, що результати пізнання залежать не лише від того, що ми пізнаємо, а ще більшою мірою - від того, як ми мислимо.

Надалі в історії філософії інтерес до методології, як філософського обгрунтування найбільш виправданих методів пізнання, то спалахував, то час від часу вщухав.

Найближча до нас за способами міркування філософія Нового часу (в деяких західних країнах - модернова філософія) була методологічно акцентована, тобто вона саме цю проблему -проблему філософського опрацювання ефективних методів пізнання - вважала своєю найпершою та найважливішою. На початку епохи Нового часу найбільш гостро питання про метод пізнання було поставлене РДекартом.

За Р. Декартом, ніж діяти у пізнанні сліпо та безпорадно, краще зовсім не робити нічого, і лише виправданий метод може перевести пізнання на якісно новий рівень.

Р .Декарт ставив перед собою завдання розробити такий метод, яким могла би скористатися будь-яка людина (за його словами, навіть вкрай нерозсудлива), тобто це повинен був бути метод чіткий, однозначний, максимально позбавлений суб'єктивних уподобань.

Пафос декартівського оспівування методу, як універсальної відмички для проникнення у глибини та таємниці пізнання був сприйнятий його послідовниками.

На думку Б. Спінози, метод філософського пізнання, тобто пізнання найперших та найважливіших проблем буття, можна збудувати з такою ж точністю та ступенем достовірності, як і методи математики.

Саме завдяки філософським пошукам методу ново­європейською філософією методологію досить часто ототожнюють із філософією або максимально наближають до неї.

Перш за все, надзвичайно активне наполягання на всемогутності винайдених у філософії методологічних рішень розглядається як одна із передумов формування так званої

тоталітарної ідеології - ідеології типу більшовицької. В радянські часи дуже сильно пропагувалися тези “Марксизм-не догма, а керівництво до дії” та "Марксистське вчення всесильне тому, що воно вірне”. І в перший, і в другій тезі йшлося про те, що саме винайдений марксизмом метод дозволяє йому бути непереможним. Цей метод іменувався матеріалістичною діалектикою, і він оцінювався в якості "революційної душі марксизму ”, оскільки розглядався як ідейне обгрунтування правомірності _і необхідності в історії суспільства соціальних революцій. Проте навіть за умови переносу наголосу з питань соціального життя на питання пізнання врешті було визнано, що претензія на володінняякимсь привілейованим, єдино правімьюш .методом так чи інакше приводить до невиправданого категоризму у судженнях та до нетерпимості.

Відчутним мотивом у протестах проти єдиного та тим більше автоматично діючого методу була думка про неприпустимість зведенняяк пізнання, так і людини (як носія пізнавальної діяльності) до агентів якогось всезагального механізму. Такий мотив проглядається у працях С.Кіркегора, Ф.Ніцше, М.Бердяєва та інших відомих філософів. Здавалося б, доля методологічних пошуків та акцентів у філософії була вирішена одного разу і назавжди. Проте реальна ситуація виявилась значно складнішою. Справа у тім, що відхід від класичної філософії відбувався за кількома напрямами, в результаті діяльності яких врешті була проведена досить різка межа між науками природничими та науками гуманітарними або науками про культуру.

· Майже всі течії, які так чи інакше пов’язували філософію із обслуговуванням науки, залишились на позиціях методологізму, розтлума чивши останній дещо інакше, ніж церобиламасична філософія.

Сцієнтистськінапрями філософії так чи інакше, тою чи іншою мірою почали, по-перше, розглядати методологію виключно як методологію наукового пізнання, по-друге, почали поступово переходити на позиції методологічного плюралізму (відмови від якогось окремого або окремих методів у якості вирішальних та визнання можливості застосування багатьох, пізнавально рівноцінних методів) і, по-третє, відмовились від того, щоби трактувати метод як універсальний ключ до всіх проблем пізнання. Тому постало досить складне та серйозне питання про методи гуманітарного пізнання.

Зусиллями багатьох дослідників, починаючи від неокантіанців баденської школи, врешті були окреслені найважливіші особливості гуманітарних наук.

В аспекті означеного поділу наук та пізнання постало і питання про методи філософії, оскільки ще на початку епохи Нового часу вважалося, що методи філософії - це методи універсальні, тобто придатні до використання в усіх видах пізнавальної діяльності. Яким чи якими ж повинні бути методи філософії? - Це питання для філософії ХХ ст. в цілому та для певних її напрямів зокрема постало як одне із важливіших та симптоматичних. Можна без перебільшень стверджувати, що проблематичність як постановки, так і вирішення питання про метод постало в якості однієї із особливостей філософії ХХ ст., і ця особливість супроводжує й перші кроки філософії ХХІ ст.

16.2.