Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії

Вступаючи в Європу Нового часу ми можемо сприймати її як добре знайому і майже сучасну нам, бо й справді у цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європейського цивілізованого життя, які діють і до сьогодні, а деякі з них за­лишились майже без змін.

За часом ця епоха охоплює період із XVII ст. до кінця ХІХ ст.; після цього починається період так званої "новітньої історії", що триває і по наш час. Проте філософія цього періоду завер­шується першою третиною ХІХ ст., що є прикладом випере­джаючого розвитку духовних процесів порівняно із політич-

ними та соціально-економічними. А це, у свою чергу, свідчить про творчий характер людського мислення.

• За соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Зараз термін "буржуазний " не дуже вживаний, проте у даному випадку йдеться про фіксацію того факту, що у самих засадах суспільного життя відбулися сут- . тєві зміни: центр життя - виробничої, культурної, соціально-полі­тичної діяльності змістився у міста, де почали бурхливо розвивати­ся різноманітні форми промислової діяльності (слово "буржуа " в пе­рекладі з французької означає "мешканець міста’’). Врешті це при­вело до появи машинного виробництва, яке революціонізувало всю людську діяльність взагалі.

Паралельно зі змінами у діяльності відбувались і зміни у суспіль­них стосунках: *розриваються колишні зв 'язки особистої залежності людини від людини, *зникає “велика сім 'я’’, а натомість *з 'являється вільний, автономний індивід (що є засадою явища під назвою "бур­жуазний індивідуалізм”). Все це спричиняє шалене прискорення темпів життя, зростання масштабів соціальної динаміки.

В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів (Ф.Бекон ка­зав: “Принаймні в нашу епоху земна куля якимсь дивним чином стала відкри­тою і доступною для вивчення"), але породжений нею тип активної самодіяль­ної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери застосування своєї активності.

Розвиток мореплавства, виробництва, зростання місттасоціальноїдина- міки привели до швидкого розвитку наукового знання: наука в цю епоху стає провідним чинником життя та життєвих зрушень. З’являється перша заверше­на та експериментально підтверджена наукова теорія - механіка І. Ньютона. Вплив її на всі аспекти життя був колосальний, адже це вперше людина спро- дукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки по­ширились, що врешті виник так званий “механістичний" світогляд.

Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:

⅜ з ’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистец­тво світське, автономне у своєму розвитку;

^l⅛ народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;

^l⅛ виникають національні А кадеміїнаук, з 'являються перші газети та часописи, у тому числі - і наукові, з 'являється міський транспорт.

Все це приводить до того, що один окремо взятий індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності, тобто він може сам, на свій розсуд організувати власне життя. Тому показо­вою для епохи стає фігура Робінзона - відомого персонажа літературного твору Д.Дефо, бо ця людина на ділі продемон­струвала, як це можна зробити, опинившись у ситуації повної відсутності соціальних умов людської життєдіяльності.

На що ж спирається тепер індивід у своїй здатності на­одинці вибудовувати власне життя? Перш за все, на свою діяль­ну активність; гаслом епохи стає теза "За будь-яких обставин завжди краще діяти, аніж нічого не робити”.

Нарешті, все це знайшло своє виявлення у новому світогляді:

♦ світ тепер розглядається людиною як об ’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина-як суб 'єкт, тобто вихідний авто­номний пункт такої активності;

♦ світ постає в якості надскладного .механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник;

♦ людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло "Знання є сила” стає показовим у цьому плані);

♦ природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності;

♦ нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його опти­мальним.

У духовний світ людини XVII-XVIII ст. проникають ідеї прогресу, енергійного прагнення до майбутнього. Діяльність людей починають розглядати не як кругообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до доскона­

ліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували італійський філософ Д.Віко(1668-1744), французький учений Ж. Тюрго(1727-1781), німецький філософ Й.Г.Гердер(1744-1803).

Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як кругообіг трьох епох - божественної, героїчної, людської (Д. Віко) - до тлумачення її як нескінчен­ного прогресу буржуазного суспільства (Ж.А.Кондорсе). Мож­на сюди також додати таю епохальні відкриття у науці, як ви- нахщ компаса, пороху, книгодрукування, парового двигуна та ш. Свобода людини, її більша цінність порівняно з природою і соці­альними інститутами - це те гасло, з яким людина Нового часу йде в майбутнє.

Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії: філософія починає розвиватися у діалозі із різними науками, які актив­но формуються та розвиваються в цю епоху. У зв 'язку з цим чільне місце у філософських пошуках посідає розроблення правильного методу осяг­нення істини;

❖ філософія Нового часу зазнає суттєвих внутрішніх диференціацій (роз­поділів): виникають національні та регіональні філософії, які тепер пи­шуться не єдиною церковною мовою, а національними мовами; форму­ються деякі нові філософські дисципліни, такі як гносеологія, антропо­логія, історія філософії, методологія та ін.;

розгалуження філософського знання логічно вимагає нового рівня його систематизації -утворюються так звані "філософські системи”, до­сить типові для даної епохи.

• Отже, нарис тих змін, яких зазнало життя в Європі в епоху Нового часу, засвідчує, що це справді була епоха новацій, якісних змін та зрушень в усіх сферах життя; цікаво зазначити й те, що новою себе відчувала та виз­начала сама ця епоха, тобто це вона сама назвала себе Новим часом.

6.2.