Українська філософія як органічна складова української духовної культури. Загальні особливості української філософії

Філософія -явище загальнолюдське. Вона досліджує те, що становило в минулому і становить у наші дні ядро загально­людських цінностей, самоусвідомлень, духовних надбань.

Українська філософія в реальному своєму існуванні постає складовою частиною загальносвітового філософського процесу, більш точно - проце­су розвитку європейської філософії: українська філософія не зароджується в поступовому русі власної культури (як, наприклад, у Греції чи Китаї), а запозичується із Візантії вже в досить розвиненому стані.

Ще один із перших дослідників української філософії, колишній ректор Вільного українського університету у Празі Д'Чижевський казав про те, що українській філософії ще тільки належить проявити себе і що, можли­во, писати її історію ще зарано. Він вважав, що підставами для такої оці­нки реального стану української філософської думки слугує те, що не існує таких філософських ідей, систем чи теорій' створених українськими філо­софами, які б набули визнання, прийняття та поширення як явища світової культури. І хоча тут існують деякі винятки (наприклад, філософія Г. Ско­вороди, деякі ідеї О.Потебні та В. Вернадського), в цілому із цим тверджен­ням не можна не погодитись'

Але, з іншого боку, не можна не звернути увагу й на те, що в цивілізованій історії України (ознаки цивілізації див. у темі 19) не існує таких періодів, на яких би не була присутня філо­софія чи філософська думка. Тобто, в цілому філософія супро­воджує всю цивілізовану історію України. Звідси можна зро­бити виправданий висновок про те, що

українська філософія - це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що вона ви­ражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення де­які важливі риси національного характеру та світосприй­няття українців.

У наш час питання національної самоідентифікації, національ­ного самоусвідомлення набули особливої значущості тому, що йдеться про свідомий вибір подальшої історичної долі народу.

Тому питання про український національний характер має своє виправдання як у плані усвідомлення особливостей української філософії, так і в плані їх сучаснї актуальності. На основі числен­них дослщжень та осмислень, можна стверджувати про існуван­ня таких основних особливостей українського національного ха­рактеру: •емоційність, •естетизм, •сентиментальність, •психі­чна рухливість, •шанування індивідуальної свободи, •релігійність та •своєрідний культ Землі, а також •відчуття близькості із при­родою. Згадуваний вищеД . Чижевський вважає, що означені риси мають як позитивні, так і негативні прояви.

• Емоційність та чутливість в позитивному виявленні ^пос- тають в якості співчуття, зацікавленого ставлення до лю­дей та справ, проте в негативному прояві вони ^приводять до певного нехтування докладних раціональних обгрунту­вань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продуку­вання розлогих та деталізованих програм дії.

• Сентиментальність та естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання при­красити життя, але, в той же час, вони приводять до пев­ної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму; останній момент Д.Чижевський характеризує як “схильність більше здаватися, ніж бути насправді".

• Психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватись до різних ситуацій життя, але може також проявлятися у певній психічній нестабільності, схильності до психічного панікування.

• Шанування індивідуальної свободи, як відомо, історично проявлялося у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню, проте саме ця риса проявляє себе і негативно - у вигляді розбрату, неузгодженості дій, не­вміння об’єднувати сили для вирішення складних проблем.

• Українська релігійність була відзначена навіть спостере­женнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянсь­ких часів.

• Ставлення до Землі та природи із любов Ю також далеко не завжди набуває характеру свідомо запровадженого у жит­тя принципу, тому поруч із ретельним догляданням Землі та природи можна зустрітися на Україні також із фактами зни­щення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.

Слід сказати, що реальність явища національного харак­теру визнається далеко не всіма культурологами та соціоло­гами: дехто вважає, що можна знайти факти наявності більших відмінностей між окремими людьми в межах того ж самого народу (чи етносу), ніж між представниками різних етносів. Проте навряд чи варто відкидати (не брати до ува­ги) провідні тенденції у типах поведінки, уподобаннях, звича­ях та ціннісних орієнтирах представників різних націй, на­родів, етносів, культур. Просто слід враховувати, що це є саме провідні тенденції, а не реальні властивості, що обов’язково повинні бути притаманними кожному окремому представни­ку даного народу.

Як правило, умовно виділяють ядро нації (чи етносу) - так звану національну еліту, а також “шари”, що розташовані на­вколо даного ядра:

перший шар - ті представники нацїї, що в основному "вписуються” у провідні тенденції національних проявів;

другий шар - ті люди, що мають скоріше такі риси характеру, якими вони протистоять загальним чи провідним національним тенденціям.

• Проте варто зрозуміти, що це є цілком нормальне явище, яке спостерігається в реальному житті будь-яких людських спільнот: народне, національне життя - це різнобарвне, а не монотонне та одноманітне явище, а тому нормальним та­кож слід вважати, що люди, які належать до тої самої нації, є різні. Треба не відлучати когось від народу чи то держа­ви, а вміти вести діалог, розмову із урахуванням вщмінних позицій між людьми. Як свідчить наша сучасність, на шля­ху до національного державотворення це дається багать­ом людям досить тяжко; значно легше вимірювати всіх "під

і себе" або вимагати, щоби люди були такими, "як всі".

Означені риси національного характеру та особливості світосприйняття українців позначились і на певних особли­востях української філософії.

Таким чином, окреслена своєрідність української філософії приводить до того, що замість терміну "українська філософія" досить часто вживається термін "українська філософська думка" - саме тому, що вона часто поставала органічною складовою ширшого культурно-історичного процесу.

10.2.