Проблема самозародження

Еволюціоністи сформулювали основні засади виникнення першого живого:

1. Існування в геологічному минулому Землі придатної пер­вісної атмосфери.

2. Концентрація у водоймищах т.

3. Утворення складних органічних молекул, т.зв. коацерватів (лат. зібраних), появи в них енергетичного та інформаційного центрів і формування клітини з повним генетичним кодом і здатністю до обміну й відтворення.

Однак наведені постулати експериментально не відтворені й не підтверджені, а деякі з них, напр., існування особливої первісної атмосфери чи «органічного бульйону» є просто здогадками і при­пущеннями. Відомі біохіміки Хітчінг, Дікерсон, Уолд відкидали можливість появи упорядкованих біологічних структур у таких вихідних умовах, якщо б вони й насправді існували колись на Землі.

Не розкритим у концепції самозародження залишається і явище симетрії органічних молекул, що беруть участь в побудові білків клітини - нуклеїнової кислоти, жирів, вуглеводів, води. їм властива дзеркальна ізомерія (гр. однаковість), тобто вони мо­жуть існувати в двох структурних формах, подібних і разом з тим відмінних, як права і ліва долоні. Однак всі 20 амінокислот, які беруть участь у будові білків живих організмів, мають тільки ліву асиметрію. Саме такий набір амінокислот, як свідчать експери­менти, виявився ефективнішим для побудови білків клітини, бо здатний утворювати спіральні структури. Але як до того дійшло, чому саме в «органічному бульйоні» були надані переваги лівій формі асиметрії амінокислот - відомий фізик Бернал доходить висновку, що «... нам ніколи не вдасться пояснити асиметрію».

Рис. 4.2. Схема переходу від неживого до живого за гіпотезою самозародження.

Внаслідок теоретичних викладок-припущень російського біохіміка Опаріна (1922), а відтак лабораторних експериментів американських біологів Юри і Міллера (1955) була опрацьована т.

He зупиняючись на особливостях цієї гіпотетичної схеми слід відзначити, що критичним моментом у концепції самозароджен­ня є саме перехід від неживої матерії до живого, тобто поява інфор­маційного й енергетичного елементів у складних органічних спо­луках - коацерватах, які врешті змогли б розвинутися в упоряд­ковані біохімічні системи, здатні до відтворення. Відомо, що усі намагання експериментально підтвердити такий перехід вияви­лися безуспішними, оскільки змоделювати реальні процеси, що протікали в далекому геологічному минулому на нашій планеті, взагалі неможливо. Вирішення цієї задачі можна прирівняти хіба що до розв’язки системи рівнянь з усіма невідомими.

Наївними і тривіальними видаються докази еволюціоністів, що, мовляв, складні органічні сполуки, як вони їх називають «уль- трамолекулярні системи», або «пробіонти» (лат. попередники жи­вого) могли випадково перетворитися в клітини. Таке припущен­ня міфологізує саму ідею спонтанного (лат. довільного) виникнен­ня й розвитку життя на Землі та суперечить науковим принци­пам передачі інформації з нижчих форм у вищі без втручання інте­лекту. Адже розумні наслідки зумовлені розумнішою причиною, і тому нежива матерія не спроможна тільки внаслідок саморуху витворити вищу якість - упорядковані біологічні структури від клітинних молекул до живої істоти.

4.1.5.