Проблема походження свідомості

Особливість філософського аналізу свідомості полягає у роз­критті її буттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці проблеми досить часто ставляться в залежність від історичного аналізу свідомості, а останній передбачає виз­нання того, що свщомість колись виникає та зазнає певних змін в процесі розвитку суспільства.

Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсумнівного розв'язання цієї проблеми, але наявні на сьогодні авторитетні концепції походження свідомості допомагають цю проблему висвітлити і багато чого зрозуміти в її розв'язанні. До таких концепцій можна віднести: теологічну(релігійну), дуалі­стичну, еволюційну, трудову, теорію єдиного інформаційного поля та субстанційну. Розглянемо їх основні тези, зазначаю­чи водночас переваги та недоліки кожної концепції.

Релігійна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог “вдихнув у неїдухживий”, наділивши, таким чи­ном, людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти доб­ро та зло а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фраг­ментарно. Проте наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину і т. ін.

• Безумовним позитивним моментом теологічної концепції постає те,■ що вона зводить людську свідомість до трансцендентного, абсо­лютного, вищого, не обмежує ії аспектами існування людини та її виживання.

Проте вона залишає поза розглядом зв’язок свідомості із людським орга­нізмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона, фактично, пояс­нює не походження свідомості, а лише те, чому вона притаманна людині.

Дуалістична концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, що відкрита людині, і робить звідси висновок про існування в світі двох родів явищ (або двох субстанцій) - матеріальних та ідеальних. Вони існують у тісному переплетінні між собою, а всі явища дійсності постають лише різними мірами їх єдності.

• Дуалістична концепція може бути виправдана внаслідок того, що між свідомістю та буттям справді пролягають настількирізкімежі, що звести їх одне до одного або до якогось спільного кореня майже неможливо. І. Кант із цього приводу колись писав: "Існують два основні стовбури людського пізнання, що зростають, можливо, з єдиного, за­гального, але нам не відомого кореня... ".

Концепція єдиного інформаційного поля наголошує на тезі, яка не вик­ликає серйозних заперечень: усі процеси світу супроводжуються обміном інформацією. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, що існує єдине поле інформації в усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість —один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показано далі, людську свідомість не можна звести до інформації, але, без­перечно, вона має до неї пряме відношення.

• Зазначена концепція фіксує факт існування такого відношення, до того ж вона по-своєму переконливо, із посиланнями на новітні дані науки, пояснює зв ’язок свідомості ізмозкомлюдини. Вона стверджує, що людський мозок можна уподібнити до складного приймача: його деталі необхідні для прийому радіохвиль, але вони не мають нічого спільного із їх змістом. Соціальне середовище та соціальна діяльність виконують функції "настроювання "мозку на необхідні параметри дії, тому поза ними свідомість не виникає (сучасні вчені Я.Прибрам та Дж.Екклз).

Ця концепція безумовно виправдана, але навряд чи здатна пояснити складності та нюанси реального функціонування людської свідомості, у тому числі, наприклад, єдність свідомості та людських почуттів, переживань, прагнень до вищого та кращого.

Концепцію еволюцїїможна представити в різних варіантах. Наприклад, так звана "теорія панспермії" стверджує, що насіння життя (“сперма”) розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов воно дає результат: розквіт форм життя і його свідомих проявів.

У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з’являються психіка та людська свідомість. Але сучасна ге.: нетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні й не інакше.

- Концепція пристосування не підходить до людини, адже людина не стільки пристосовується до зовнішніх природних умов, скільки змінює їх, засоби діяльності, свої знання та навички.

Нарешті, дослідження еволюціонування живих організмів не пояснює інформаційних можливостей людського мозку і спрямованості самої еволюції до людини, мислення, знання. Хоча, з іншого боку, було б невиправданим за­перечувати зв’язок людського організму із процесами жіжитл у ширшому плані, а людської свідомості - із певними особливостями будови людського організ­му, наприклад, існування людини у двох статях, із особливостями вікового розвитку людини та ін.

Трудову концепцію або концепцію походження свідомості внаслідок розвит­ку праці враховують археологія та антропологія, і вона нібито має з їх боку численні підтвердження. Але багато чого при цьому все одно залишається незрозумілим. Наприклад, найдавніші кам'яні знаряддя праці відстоять від нас у часі на 2,5 млн років. Але справді помітні прояви людської свідомості, по­в'язані із спеціальними похованнями людей, наскельними малюнками та ін., з’являються в інтервалі 100—35 тис. років тому.

- Отже, "трудова теорія" не пояснює, чому при наявності "праці із знаряддями" історичний процес формування свідомості був фактич­но або взагалі відсутній, або загальмований на дуже тривалий час.

Справедливі також зауваження, згідно з якими саме виготовлення знарядь праці потребувало досить розвиненого інтелекту.

високо розвинений інтелект, або, хоча б, зародки свідомості. Виходить, що свідомість повинна ніби передувати своїй власній появі. Тому трудова концеп­ція навіть у логічному плані залишається не коректною.

Нарешті, концепція активно-діяльного самопородження свідомості люди­ни або субстанційна намагається подати свідомість як конкретне, на рівні лю­дини виявлення вихідної зас^щ світу-духу, або ідеї, або світового розуму (інте­лекту). Ця концепція пояснює, наприклад, спрямованість еволю^^^к процесів як рух до найповнішого виявлення якостей субстанції світу; певною мірою вона пояснює і динамізм процесів буття (оскільки дух - це є рух, енергія), і деякі ха­рактеристики свідомості (саморефлексія, трансцендентність). Проте і вона на­городжує нас серією складних питань; наприклад, субстанційні характеристи­ки за самою своєю якістю повинні бути найпершими, а, значить, нанцо^^^^^нц, проте, ж ми знаємо, свідоміш тримається на п^^нцому внут­рішньому зусиллі; якщо свідомість початково є ідеальною, навіщо для її про­явів потрібна недосконала матеріальна реальність? Яку роль у субстанційному процесі відведено людському стражданню та надіям на безсмертя?

• Отже, перегляд основних концепцій походження свідомості дозво­ляє зробити висновок про те, що жодна з них не може пояснити усіх складностей свідомості як явища людського буття, проте кожна з них виділяє та акцентує справді дуже важливі риси свідомості, а тому ми повинні брати до уваги їх всі, розуміючи та оцінюючи їх як своєрідні елементи (фрагменти) єдиної мозаїчної картини: хоча вся картина і не складається, проте наявні її фрагменти дають мож­ливість уявити її собі досить повно та виразно.

Звідси випливає вихідна суперечність людської свідомості: вона, звичайно, постає свідомістю кожної конкретної людини, але водночас виходить далеко за межі обслугову­вання суто індивідуального людського життя, сягаючи, наприклад, рівня таких питань, як початок світу взагалі, сенс життя та ін. У реальному людському житті це проявляється у тому, що людська свідомість вбирає у себе суспільно-історичні досягнення, знання, по­няття, ідеї, а не лише індивідуальний життєвий досвід. Так само, як людина не є суто біо­логічною істотою, так і її свідомість не може бути зведена до її природних передумов — психіки тварин. У формуванні свідомості визначальну роль відіграла не стільки біологіч­на еволюція, скільки життєва діяльність людини як суспільної істоти. Тому свідомість не можна розглядати як дуже досконалий інстинкт. Можна сказати, що лише тоді, коли до­лається інстинктивна дія, починається свідомість. Бо з появою свідомості з’являється прин­ципово нове мотивування та регулювання діяльності. А це означає, що свідомість пов’я­зана з принциповою зупинкою довільної течії психічних актів, із появою у психіці нових систем оцінок реальності, від яких вибудовується і нова система орієнтацій у дійсності. Бо, наприклад, поняття, як форму знання та мислення, можна застосовувати не лише до тих речей, що їх ми знаємо та бачили, а й до тих, яких і не бачили і не знаємо, і котрі ще, може, і не існують. Це пов’язано з тим, що поняття фіксує не лише суттєві характеристики речей, а й спосіб вибудовування ідейного змісту образів цих речей у людському інте­лекті, адже речі існують самі по собі, а в людській свідомості треба способом, відомим свідомості (інакше це не буде знання), вибудувати інтелектуальну конструкцію, я!\а дасть змогу певні речі ідентифікувати, розуміти, використовувати, створювати та прогнозува­ти.

· Отже, свідомість як предметна, змістовна свідомість — це оперу­вання поняттями, а останні потребують інтелектуального конструю­вання від певного початкового пункту. Тому і в індивідуальному роз­витку особи відлік ії життєвої історії, як звичайно, розпочинається з того моменту, коли людина усвідомила себе, тобто зафіксувала щось як початкове (як звичайно, у формі "Я”), а потім стала при­єднувати до того початку подію за подією, але не механічно, а вибі­рково, з певними оцінками та значеннями.

Свідомість — це самодіяльний, самостворювальний процес вписування окремих подій, явищ, вражень, відчуттів у тотальне (єдине, всеохоплююче) поле інтелектуального предметного кон­струювання. Так функціонує індивідуальна свідомість, так функ­ціонує історична самосвідомість людства, так функціонує науко­ве пізнання.

В міркуваннях про свідомість ми повинні вести розмову про мані- фестування в її функціонуванні водночас і глибинних потенцій бут­'тя, Космосу, і неповторних миттєвостей людської індивідуальної історії, а не лише про вітальні процеси пристосування або виживання.

У цьому сенсі окремі люди мислять загальнолюдським спосо­бом, хоча мислять при тому про обставини унікального життя. Звідси й виникає логіка — наука про єдині норми, правила та форми мислення. На цій основі здійснюється також і людське спшкування як перехрещення процесів ототожнень та розрізнянь.

Отже, хоча на сьогоднішній день не існує остаточної відповіді на питання про походження свідомості, це питання не є зайвим. Його продумування та вивчення допомагає осмислити як за­гальні передумови та чинники існування свідомості, так і її суттєві внутрішні характеристики. Окрім того, спроби його вирішення стимулюють як людське самопізнання, так і розвиток науки.

12.3.