Концепції появи життя на Землі

У Всесвіті панує ідеальна упорядкованість. Достатньо відмітити, що всі філософські системи і світові релігії виділяють цю особливість як основоположну. В науковому відношенні феномен живого роз­кривається в будові та законах існування макро- і мікросвіту, міне­ральної та органічної речовини.

Сучасна біологічна наука ще не розкрила таємниць життя й, зокрема, споконвічної проблеми, як воно виникло на Землі. Про­відною ідеєю в цій царині науки й надалі залишається самоза­родження - випадкова поява першого живого й подальший роз­виток з нього всього органічного світу. Цю концепцію підтриму­вали в свій час визначні вчені Ф. Бекон, У. Гарвей (17 ст.), однак Л. Пастер (19 ст.) похитнув ідею самозародження. Він експери­ментально довів, що всяке життя походить від уже існуючого.

Однак вчені-біологи не насмілюються визнавати пріоритет Бога-Творця у створенні життя на Землі, бо побоюються втратити віру у всесильність науки і визнати свою безпорадність у вирішенні цієї проблеми. Тому ще й досі виходять друком десятки наукових розробок, де вчені-еволюціоністи намагаються розв’язати цю про­блему в руслі випадкового й щасливого збігу сприятливих фізико- хімічних чинників, внаслідок якого й виникли т.зв. «передові кліти­ни», а відтак і розвинулося все живе на Землі. Щоправда, за ос­танні десятиріччя частина вчених-біологів піддали критиці кон­цепцію самозародження, серед них Ф. Хойл, К. Дювє та ін., які довели математично неможливість біохімічного перетворення не­живої матерії в живий організм.

Сьогодні існують три різні позиції вчених щодо походження життя на Землі:

1.

2. Гіпотеза панспермії (Лібіх - Арреніус)

3. Гіпотеза самозародження (Гекслі - Опарін)

Перша позиція чітка й однозначна у вирішенні проблеми переходу від небуття до буття: живе створене Богом. Друга пози­ція передбачає космічне походження життя і перенесення його на Землю метеоритами, кометами, космічним пилом тощо. Третя позиція 'рунтується на можливості переходу складних органіч­них молекул до найпростіших живих організмів у специфічних умовах середовища і під дією чинників первісної атмосфери (3­3,5 млрд. років тому), з наступним еволюціонуванням до склад­них багатоклітинних утворень.

Якщо в божественному акті пріоритет Творця у виникненні живого вичерпує цю проблему в логічному і онтологічному плані, оскільки 'рунтується на Одкровенні, то наступні гіпотези так і за­лишаться незавершеними в зв’язку з недостатньою обгрунтовані­стю та відсутністю експериментального підтвердження. Очевид­но, що гіпотеза панспермії (гр. всенасіння, повсюдне поширення у Всесвіті вічних і незмінних «зародків життя») оминає проблему генезису (гр. породження) живого, тобто не розкриває самого про­цесу утворення живих клітин, а лише декларує вічність життя у Всесвіті. Згідно з припущеннями Лібіха (19 ст.) і Арреніуса (20 ст.) в космічному просторі одвічно існують специфічні форми живих мікроорганізмів, які разом із метеоритами чи космічним пилом попали на нашу планету, а відтак розвинулися в сприятливому се­редовищі біосфери до всього розмаїття видів органічного світу - бактерій, рослин, грибів і тварин. Прибічником гіпотези панспермії, головним чином на її завершальній фазі, був і український приро­додослідник Вернадський (20 ст.). Він припускав, що такий сце­нарій в принципі міг би відбутися в геологічному минулому Землі, однак за умови, як ми тепер розуміємо, втручання Творця - Його величної Програми створення живого. На жаль, в гіпотезі панс­пермії феномену Творчого Начала не знайшлося місця. Мабуть, саме відсутність відповіді на питання: «Звідки взялися первісні космічні клітини?» не сприяла утвердженню цієї оригінальної гіпо­тези й породила фантастичні припущення про «заселення» нашої планети вже готовими клітинами якимись розумними істотами із позаземної цивілізації (Крік, Оргел, 20 ст).

Гіпотеза самозародження життя у своїх різних модифікаціях все ще підтримується в біологічній науці та входить до навчальних про­грам середньої і вищої школи, незважаючи на переконливі досліди Л. Пастера (19 ст.), якими доведено, що всяке життя походить від уже існуючого. В історичному ракурсі ідея про самозародження ви­никла в Середньовіччі, а відтак розвивалася навіть видатними філо­софами і натуралістами (Ляйбніцем, Бюффоном, Ламарком) протя­гом 17-19 ст., щоправда, в різних напрямках. Слід віддати належне

Ч. Дарвіну, який не підтримав концепції самочинного виникнення першого живого, ярим прихильником якої був його дід Е. Дарвін, а визнав по суті створення першої клітини Богом.

4.1.4.