Тілесність людини

Людина є істота, наділена не тільки духовними якостями, про які йшлося вище, але й тілом. Проблема тілесності, а також спів­відношення душі і тіла - одна з головних філософських проблем.

Сучасна філософська антропологія значною мірою змінила ставлення до тілесності. Некласична філософія повернула тілес­ності її права і включила в філософський дискурс такі проблеми, пов’язані з тілесністю, як сексуальність, афект, перверзії, смерть й ін. Постмодернізм, з одного боку, продовжуючи традицію некла- сичної філософії, радикально переосмислює феномен тілесності в контексті його семіотизації, тобто намагання розглянути тіло, як знаково-символічну систему. Моріс Мерло-Понті (1908-1961) пише, що тіло є виразом існування людини так само, як мова є ви­разом думки. «Мова тіла» розповідає про людське існування. Отже, наше тіло, є дзеркалом нашого буття.

Слово «тіло», таке близьке і звичне кожному з нас, на думку філо­софа, в уявленнях людини має цілий ряд смислів, які слід відрізняти:

1.

2. «Образ тіла» - образ абстрактного, «нічийого» тіла в нашій свідомості.

3. «Моє тіло» - відчуття свого власного тіла.

4. «Феноменальне тіло» - це тіло, що бореться з анатомічною формою, «з тілом як об’єктом».

5. «Тіло-поріг» - відчуття обмежених можливостей власного тіла, усвідомлення того, що наші фізичні можливості небезмежні.

6. «Плоть» - одухотворене тіло.

Тіло є невід’ємним компонентом такого явища, як «гендер» та популярних у сучасній філософії «гендерних студій». Гендер - це поняття, близьке до категорії стать (коли йдеться про чоловічу чи жіночу стать). Однак слово «стать» вказує насамперед на біоло­гічну відмінність між чоловіком і жінкою, а гендер - це сукуп­ність всіх: біологічних, психологічних, екзистенційних особли­востей жінки й чоловіка.

Сучасна антропологія відкидає античне та середньовічне про­тиставлення душі і тіла. В наш час спостерігається значне поси­лення міфологічного елемента в культурі, а отже, й згладжування різкого протиставлення душі і тіла, адже міф - це структура, яка не розділяє матеріальне й ідеальне, зокрема, ідеальну душу та ма­теріальне тіло. Тіло одухотворяється, а душа «отілеснюється». Підтвердженням цьому є перетворення тілесної праці у гру, на що вказував Йоганн Гайзінґа (1872-1945). Посилення міфологічно­го елемента в культурі теж засвідчує зближення душі і тіла і під­силення тілесності.

3.