Сутність людини

Філософська антропологія (від. гр. Anqrwpo- - людина та l3go— розум, вчення, слово^[243]) - це розділ філософії, який вивчає сутність людини та фундаментальні засади її буття.

1) Проблема сутності людини та її головних властивостей;

2) Проблема тілесності людини та співвідношення душі і тіла;

3) Проблема походження людини, смислу її існування та «спів­життя» з іншими людьми;

4) Проблема особистості.

До проблем людини філософія зверталася фактично протягом усього свого існування, починаючи від софістів і Сократа, однак, як окрема філософська дисципліна, антропологія оформилась у працях Шелера, - одного із учнів Гусерля.

Власне, першою і чи не найголовнішою у філософській антро­пології стала проблема сутності людини та її відмінності від усьо­го іншого сущого, насамперед, від тварини.

Отже, почнемо з окреслення головних ознак людини та рис, що відрізняють її від тварин:

1. Екзистенція. Людина є частиною природи, вона є біологічним організмом, подібним до тварин, а отже, так само, як і тварина, як уся інша природа, вона існує - і це є першою її властивістю. Приро­да - це об’єктивне начало, яке дає їй тілобудову, колір очей, інші природні задатки. Однак існування людини є чимось більшим, ніж існування природи. Людина, з одного боку, є річ серед речей, існує так само, як і будь-яка інша річ, так само, як і будь-яка жива істота, - харчується, пристосовується до довкілля, народжує потомство, володіє інстинктами, однак вона є чимось більшим, ніж тварина. На думку Гайдеґера, статус людини дорівнює статусу самого буття, оскільки, як ми вже знаємо, саме від людини залежить буття, вона «відповідальна» за нього. Людина, вважає філософ, має перевагу перед усім іншим сущим, насамперед ту, що вона «сама по собі «онтологічна»^[244], тобто володіє буттєвістю, - і це друга важлива характеристика людини.

2. Діяльність. Традиційно ми схильні шукати і бачити переваги людини над твариною. Проте, чи правильно це? Філософ Ніцше вважає, що людина, швидше, є «недосконалою твариною», «поми­лкою природи», яка відрізняється від тварин тільки своїми недолі­ками, й аж ніяк не перевагами. Пташка за призначенням повинна літати, риба -плавати, і тільки людину природа «забула» для чогось призначити, жодна зі здатностей людини (зір, нюх тощо) не розвинута в достатній мірі, - людина навіть не має шерсті, яка б захистила її від холоду. Таким чином людина «найбезпорадніший і найхоровитіший звір, який збочивши з битого шляху інстинктів, заблукав у найзгубніших манівцях»^[245]. «На відміну всім вищим ссавцям, - пише німецький антрополог Ґелен, розвиваючи ідеї Ніцше, - людина визначається морфологічно насамперед недоліка­ми, які в точному біологічному значенні мають бути позначені, як

непристосовуваність, неспеціалізованість, як при- мітивізми, тобто як нерозвиненість - і, як наслідок, по суті, негативно»^[246]. Однак, на думку філософа, людина вміє перетворити свої недоліки в переваги, завдяки тільки їй притаманній властивості -

діяльності. Людина почала виготовляти одяг, вари­ти їжу, будувати комфортне житло що, зрештою, все це компенсувало її природні недоліки. Все це є прикладами діяльності, виключно людського способу активності, яким не володіють тварини. Саме діяльність і є тим, що відрізняє людину від іншого сущого. «Бідна у своїх органах чуття, гола, ембріональна у всій своїй будові, ненадійна у всіх своїх інстинктах, вона [людина] є істота, екзистенційно змушена до дії»^[247], - робить висновок Ґелен.

3. Творчість. Спочатку людина використовувала те, що їй дає природа, наприклад, палицю або камінь - і така активність була використовуюча, вона ще не могла вважатись діяльністю. Згодом людина сама навчилася виготовляти різні предмети, щоправда наслідуючи природу, однак це вже була найпростіша форма на­слідувальної діяльності; зрештою, людина навчилася створювати нові речі або способи дії, тобто вона стала наділеною ще однією відмінною від тварини властивістю, яка називається творчістю.

4. Вибір. Безумовно, діяльність виникає внаслідок біологічної недосконалості людини, однак пояснити її тільки цим неможливо. Людина, наприклад, не може вживати сиру їжу, - вона повинна її варити, однак ніяка недосконалість не змушує її віднаходити сот­ні способів приготування звичайної картоплі. Справа в тім, що людина не тільки будує житло або варить їжу, але й робить це різними способами. «Життя перемогло на планеті не тому, що спи­ралося на необхідність, - писав відомий іспанський філософ Орте- ґа-і-Ґассет, - а тому, що втопило, розчинило її у надлишку можли­востей, дозволивши будь-якій з них у випадку краху стати містком до перемоги іншої». Тварина, коли вона голодна і бачить траву, не вибирає, чи пастися їй, чи приготувати цю траву у мікрохвильовій пічці, чи піти поїсти її до ресторану. Вибирати спосіб задоволення потреби може тільки людина. Рослини володіють тільки так зва­ним «чуттєвим поривом», здатністю реагувати на сприятливі і не­сприятливі умови, наприклад, повертатися до світла або тягтися до тепла. Тварина задовольняє потребу способом, який їй підка­зує «інстинкт», а людина сама придумує способи діяльності. Вона робить це за допомогою інтелекту - так вважав засновник філо­софської антропології Шелер. Інтелект - це якраз і є здатність продукувати і вибирати різні варіанти дій.

4. Духовність. На думку Шелера, навіть інтелект не є визна­чальною характеристикою людини, бо інтелектом, певною мірою, володіють і тварини, хоча й не в настільки розвинутих формах, як людина.

5. Духовні потреби. Хоча людина і є відмінною від тварини істо­тою, але так само як і активність тварини, її діяльність спрямована на задоволення потреб. Однак потреби людини фундаментально відрізняються від потреб тварини. В чому ж їх відмінність? Тварина задовольняє потребу за допомогою інстинкту, інстинкти ж людини максимально витіснені зі свідомості, хоча вони продовжують впли­вати на неї, вимагаючи задоволення інстинктивних потреб. Завдяки тому, що свідомість чинить опір інстинктам, вони, як ми знаємо із філософії Фройда, сублімуються, виражаючись у мистецтві, літе­ратурі, творчості, чим вибудовують зовсім інший рівень потреб - духовні потреби, яких немає у тварини. Природна недосконалість, така, як, наприклад, відсутність шерсті, вимагає, щоб людина виго­товляла одяг, однак жодною природною недосконалістю не можна пояснити діяльність П’єра Кардена, Крістіана Діора чи Доль- че&Габано. Людина змушена будувати для себе житло, однак біологічно не змушена будувати дзвіницю Лувра. Жодною природною недосконалістю не можна пояснити, чому людина має потребу малювати полотна чи писати поему - все це вона робить через існування принципово-вищих потреб - духовних.

6. «Придумування потреб». Окрім того, людина вміє сама «придумувати» для себе потреби. Тварина одразу ж заспокоюєть­ся, задовольнивши свої потреби, а для людини задоволення по­треби породжує ще більшу потребу. Наприклад, і людина, і твари­на має потребу в їжі, проте, якщо тварина одразу ж заспокоюєть­ся, наївшись, то людині хочеться більш вишуканої їжі. Тварина будує лігво - і їй більше нічого не треба, а людина, збудувавши будинок, одразу починає хотіти ще кращого будинку. Людина створює для себе потреби, причому не тільки матеріальні, але й ду­ховні, і це, до речі, теж не можна пояснити необхідністю компенса­ції природної недосконалості.

7. Бажання бути кимось іншим, ніж вона є на даний момент. Це - ще одна важлива характеристика людини, на яку вказував не тільки Плеснер, але й інші мислителі до і після нього. Людина зав­жди прагне стати іншою, і через це вона позбавлена конкретного місця, часу і Батьківщини^[248]. Тільки людина майже завжди мислить себе у майбутньому, а не «тепер», тільки людина постійно мріє себе в іншій країні чи місті, а не там, де вона в даний момент зна­ходиться. Арістотель вперше описав буття, як дійсність і буття, як можливість, як ми знаємо із попередньої лекції. Кант, а дещо зго­дом і Кассірер вказували на те, що людина - єдина істота, здатна розрізнити дійсність і можливість. Приміром, Гайдеґер вказує на те, що людина, на відміну від усього іншого сущого, існує не стільки в теперішній дійсності, скільки в можливості, проектуючи себе у майбутнє. Вона не тільки кимсь є, але й кимось хоче стати, людині властиво мріяти, уявляти себе кимсь іншим, ніж вона є; і саме завдяки цьому людина прирівнюється до самого буття, адже буття є не суще, а можливість сущого, і людина, яка здатна осмис­лювати можливість, осмислює буття.

8. Свобода. У проектуванні життя, можливість вибирати різні моделі майбутнього, так само, як і різні способи діяльності, - смисл людської свободи. Свобода - це можливість приймати рі­шення і діяти, свобода - це можливість вибору. Тварина діє під впливом інстинкту, а людина «приречена на свободу», як вважав Сартр, хоча часом боїться вибору, «тікає від свободи», як писав Фромм^[249].

9. Обов 'язок і відповідальність. Зазначимо, що інколи, навіть маючи різні варіанти вибору, людина вибирає не той варіант дії, який вона хоче і може здійснити, а той, який повинна здійснити в силу якихось переконань. Таким чином, людську діяльність ха­рактеризують ще дві важливі властивості: обов 'язок і відповідаль­ність. Кант, власне, і вважав, що свобода - це відповідність волі обов’язку. А відповідальний вчинок, на думку відомого російсь­кого мислителя Миколи Бахтіна (1895-1975), є найважливішою характеристикою людського буття.

Отже, головними властивостями або, як інколи говорять, ек- зистенціалами людини є: діяльність, інтелект, дух, вибір, свобода, творчість, відповідальність.

2.