ТЕЙЯР ДЕ ШАРДЕН П’єр Феномен людини

[.] «Яка наука буде колись в змозі пояснити людині походження, природу і закономірності свідомої здатності бажати і любити, що становить її життя? [.] людина в природі є дійсним фактом, до якого застосовані (в крайньому разі частково) вимоги і методи науки.

«Клітина - природна крупинка життя, як атом - крупинка неорганізованої матерії. [.] Життя виникло й розповсюдилось на Землі як одинична пульсація. В основі всього процесу утворення навколо Землі оболонки біосфери лежить типово життєвий механізм самовідтворення.

.Соціальний феномен - кульмінація, а не ослаблення біологічного феномену. [.] Людина не центр універсуму, як ми наївно вважали, а що набагато краще, висхідна вершина великого біологічного синтезу...

Для людини нема майбутнього очікуваного, очікуваного внаслідок еволюції, поза об’єднанням з іншими людьми. [.] З часу свого зародження наука розвивалася головно потребою розв’язати яку-небудь проблему життя. Хоч як далеко просунулася б наука у своїм пізнанні. хоч якою б була здатною одного разу переробити й завершити людський індивід, вона все одно завжди стоятиме перед проблемою, як надати всім і кожному із цих індивідів їхнє кінцеве значення, об’єднавши їх в організоване ціле.

.ноосфера прагне стати однією замкнутою системою, де кожен елемент зокрема бачить, почуває, бажає, страждає так само, як всі інші, й одночасно з ними. [.] треба виробити зовсім реалістичний погляд на ноосферу і гіперорганічну природу соціальних зв’язків, як теперішній стан світу стає зрозумілішим, бо виявляється дуже простий смисл у глибоких хвилюваннях, що розхитують сьогодні людський пласт. [.] Сучасна людина не знає, що робити з часом і з силами, які випустила вона із своїх рук. [.] Даремно ми намагаємось, не змінивши наших звичок, вреґулювати міжнародні конфлікти шляхом виправлення кордонів або перетворивши на розважальне “дозвілля” вивільнену активність людства.

.Індивіди й народи географічно й психологічно. глибоко проникають одні в одних. Виключаючи особливі випадки. люди і далі залишаються ворожими, або в крайньому разі відособленими. [.] Невловимі течії - від моди й грошових курсів до політичних і соціальних революцій - роблять кожного з нас рабом тривожного збурення людської маси. [.] велика машина людства створена, щоб діяти, й вона повинна діяти, виробляючи наддостаток духу.

.Всі наші труднощі й взаємовідштовхування, пов’язані з протиставленням цілого й особистості, зникли б, якби ми тільки зрозуміли, що за структурою ноосфера і взагалі світ становляють собою сукупність не лише замкнуту, але й таку, що має центр. [...] Але який із людських витворів має найбільше значення для корінних інтересів життя загалом, якщо не створення кожним із нас в собі абсолютно оригінального центру, в якому універсум усвідомить себе унікальним, неповторним образом, а саме нашого “я”, нашої особистості? [...] Єдина помилка полягає у змішуванні індивідуальності й особистості. [...] Вершина нас самих, вінець нашої оригінальності - не наша індивідуальність, а наша особистість. її можемо знайти відповідно до еволюційної структури світу, лише об’єднуючись між собою. [...] мова йде про синтез центрів. [...] Отже, з різних форм психічної взаємодії, що одушевляє ноосферу, треба нам виявити, вловити й розвинути перш за все “міжцентрові” за своєю природою сили, якщо хочемо ефективно сприяти здійснюваному в нас проґресові еволюції».

«Еволюція - зростання свідомості. Зростання свідомості - дія до єднання. [...] я не можу уявити собі еволюцію до Духу, яка не завершилася б у вищій Особистості» [...]