Проблема походження людини: сперечання еволюціонізму та креаціонізму.

Із усіх наших попередніх окреслень проявів та характери­стик людини випливає, що людина, яка для нас є звичною та повсякденною реальністю, насправді постає незбагненною, невичерпною за якостями та проявами, глибоко утаємниче­ною за суттю.

• Справа в тому, що наука засвідчує як унікальність людини, так і її спорідненість із іншими формами життя та буття. Людина відрізняєть­ся цілою низкою унікальних рис, проте її організм складається із тих же хімічних елементів, із яких складаються інші органічні явища та процеси; анатомічно людина має ті ж самі частинки та складові, які мають інші тварини, а з деякими видами мавп ми, можна сказати, ана­томічно ідентичні.

Вражаючим по-сьогодні залишається той факт, що людсь­кий ембріон (зародок) в процесі свого розвитку проходить поетапно основні стадії розвитку живих організмів, що вка­зує на невипадковість присутності людини як живої істоти в ланцюжку розвитку космічних форм життя. Але те, що позна­чається як екзистенщали та сутнісні сили людини, також за­лишається впертим фактом нашої присутності в цьому світі.

Тому законним залишається питання: звідки, як та завдяки чому людина має такі унікальні та контрастуючи між собою риси? Звідки людина прийшла та куди крокує? - До сить очевидно, що ті чи інші відповіді на ці питання значною мірою можуть впли­вати на організацію нашого життя, на соці алью, політичні та правові рішення. Звісно, що філософське осмислення людини не може обминути питання про походження людини.

При всіх своїх відмінностях наявні версії походження людини тяжіють або до еволюціоніонізму, або до креаціонізму з тими чи інщими нюансами.Крім зазаначених в схемі існує ще один варіант походження людини, і він на перший погляд досить дивний - це намагання довести, що людина взагалі школи не виникала, що вона існує в космосі стільки, скільки існує і цей останній. Отже, окреслимо сутність основних концепцій походження людини.

Іноиланетна версія - мало чого пояснює як в людині, так і в її походженні, оскільки вІДсуває питання про корені людини у не- визначену далечінь: мовляв, десь та колись сформувалися розумні істоти, а потім вони колонізували Всесвіт. В кращому випадку, прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись на те, що наші “інопланетні батьки” в якихось фатальних людства ситуаці­ях прийдуть нам на допомогу. Але, схоже на те, що історія не дає нам підстав для таких сподівань.

•Отже, версія інопланетного походження людини майже нічого недо­дає нам до розуміння та вирішення ситуації нашого буття.

Версія дії у Всесвіті антропного принципу -може бути пере­дана наступним чином: "Життя - це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної ре­альності. В світі усе замислено так, щоби змогла з’явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи ... Оскільки є людина, То Всесвіт володіє тими влас­тивостями, якими він володіє" ( В.Д.Губин, Е.Н.Некрасова. Философская антропология. - М.; СПб., 2000. - С.17). Впер­ше антропний принцип був сформульований у 1974 р. Б. Кар­тером. У так званому “сильному варіанті" його формулюван­ня висувається теза про те, що саме людина є кінцевою метою усіх констант (сталих величин) та елементів Всесвіту (Валь­верде К. Философская антропология. М., 2000. - С.132). Отже, сутність даного принципу полягає у принциповій відмові виз­нати людину випадковим явищем загального світового про­цесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношен­нях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо початково та органічно єдине.

• Окрім того, прийняття антропного принципу, самого по собі ще не прояснює ситуацію людського перебування у світі: нехай людина існує в цьому світі невипадково, але чому вона в ньому існує? Який сенс тако­го існування? Яким може бути в такому разі людське призначення?-На ці питання в змісті антропного принципу не існує виправданої відповіді, проте не викликає сумніву, що до нього слід ставитись серйозно.

Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями

та результатами таких дій: людина - це істота, яка весь час робить помилки, а результати цих помилок кричуще супере­чать вимогам розуму.

• Отже, людина заснована на відхиленні від належного. Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф.Ніцше вважав, що людина від природи не володіє надійними засо­бами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй.

Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її непридатності до жит­тєвих дій тривалий час після народження. Б. Ф.Поршнев, ко­лишній радянський історик та культуролог, намагався аргу­ментувати положення, згідно яким людський тип поведінки був зумовлений збоями в дії тваринних інстинктів в несподі­ваних ситуаціях.Що можна сказати відносно цих міркувань?

■ По-перше, те, що насправді людина досить непогано пристосована до суто біологічного виживання, і про це свідчать приклади із життя деяких відсталих людських спільностей (в районі островів Океанії та ін.).

■ По-друге, відсутність у людини від народження готових навичок людської діяльності в світлі вже розглянутих аспектів людської неспеціалізованості, універсальності та свободи слід розглядати як важливий позитивний чинник людського бут­тя, а не навпаки.

■ По-третє, найважливіша вада розглянутих поглядів полягає в тому, що вони акцентують увагу на тому, чому лю­дина не є звичайною твариною, проте не можуть майже нічо­го сказати на той рахунок, що саме та-як робить людину лю­диною. Адже відхилення від генеральної лінії еволюції зовсім не обов’язково повинні приводити до шедеврів Відродження, до музики Л. Бетховена,вражаючих прикладів людської лю­бові та самопожертви. Безумовно, не варто відкидати і цей момент - момент принципового виходу людини за межі суто тваринного типу поведінки та життя.

Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; як вже зазначалося, людський ембріон в процесі розвитку проходить послідовно через стадії

розвитку живих організмів і, отже, засвідчує цим прямий зв'язок людини із попередніми формами життя.

Досить велику кількість свідчень на користь еволюційної теорії зібрала археологія; при цьому еволюціонували і рослинний світ, і світ тварин. Далі, для засвідчення реальності еволюційних процесів зовсім не обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз; зокрема, яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин, нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань.

• Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та ніж відомі нам складні види живих істот?

• В світі живих організмів діє закон відповідності органів та функцій, який чомусь вже не діє в людині, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма.

• Досить вагомим моментом у неможливості повного прийняття теорії еволюції є її невідповідність даним генетики: з позиції останньої в живому організмі не відбудеться жодних змін без певних змін у генетичному коді, проте саме останній не змінюється через пристосування.

· Отже, якщо може відбуватися якась еволюція, то вона може бути зумовленою лише генетичними змінами, а останні не відбуваються ні довільно, ні стихійно.

З позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 р.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу.

/lf Теорія еволюції, особливо в її дарвінівському (спрощеному) варіанті не відповідає сучасним знанням про життя та людину. Слід сказати, що це не означає автоматичного відкидання даної теорії; в наш час існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), які подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук. І все ж, на основне для філософської антропології питання: якими є найперші корені людини, в чому полягає необхідність і виправданість ії перебування в цьому світі, - ці теорії також не дають надійної відповіді

Особливим варіантом теорії еволюції можна вважати марксистську концепцію трудового походження людини, згідно якої природний процес підводить людину да такої межі, від якої вона починає жити і діяти не за рахунок інстинктів та генетичних програм, а за рахунок переходу до виготовлення та використання знарядь праці. Саме таке виготовлення змінює людський організм, перетворюючи, наприклад, звірячу лапу на людську руку. В подальшому прогрес людини і суспільства зумовлюється, з одного боку, розвитком штучних засобів людської життєдіяльності, а, з іншого боку, людськими інтелектуальними здобутками та винаходами. Трудова теорія досить активно використовується сучасною археологією, оскільки наявність саме штучних знарядь праці розглядається тут як одна із вирішальних ознак наближення певних істот до людини. Проте, як вже було зазначено, сучасна генетика не припускає можливість змін в організмі через тренування; з іншого боку, трудова теорія не знаходить ніякої необхідності в людській присутності в світі (Ф.Енгельс в свій час писав, що з тою ж неминучістю, з якою свідоме життя буде знищено на Землі, воно виникне на якихось інших планетах; тобто розумне життя.

Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та об ставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ціякості в людину.

В людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та свідомого руху до єднання із своєю сакральною причиною. Оскільки людина створена останньою, вона суто матеріально вбирає в себе потенції попередніх форм життя, але якісно їх перевершує, в оптимальному варіанті підпорядковуючи матеріальне духовному. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення - перебувати в спілкуванні, діалозі із Богом, черпаючи від Нього найвищі почуття єдності із повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи.

•Як бачимо, концепція креаціонізму багато в чому є добре продуманою та привабливою. Вона в цілому непогано узгоджується із історичним досвідом людства. Проте вона не має фактичних підтверджень: ії прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серця та почуття. Концепція креаціонізму не узгоджується також із даними сучасних геологіїта археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про'неодноразові катастрофи на Землі, що приводили до радикальних змін у фауні та флорі; ії прихильникам також важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини із численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін.

Наявність конкуруючих підходів до пояснення походження людини стимулює ситуацію інтелектуального пошуку, ретельного добору та перевірки аргументації. З позиції ж змісту скоріше за все виникає потреба у певному синтезі еволюціонізму та креаціонізму, тобто у прийнятті позиції, згідно якої людина постає органічною складовою загально-космічного процесу, проте самий цей процес варто розуміти та розглядати, як реалізацію тотальних, фувдаментальних потенцій буття, космосу.

Ь людині та ιcτopu знаходять своє виявлення найперші, духовні за суттю га матеріальні за формами прояву потенції і властивості буття. Людина юстає не просто виявленням, а, так би мовити, авангардом світового троцесу, тому її найперше життєве завдання полягає у саморозвитку та :амореалізації усіх можливостей, які відкриваються перед нею як иожливосгі подальшого збагачення змісту своєї діяльності.

13.3.