Форми життєвого світу людини

За допомогою онтології людина запитує про сутність, власти­вості і першооснови буття. Все, що існує, суще людина уявляє та­ким, що наділене сутністю. Сутність - це смисл даної речі, те, чим вона є сама по собі, на відміну від інших речей, на відміну від змінних станів предмета.

Людина мала б жити у світі сутностей, який Гусерль назвав «Lebeswelt» (від нім. «життєвий світ»), проте вона насправді жи­ве у світі наукових понять, об’єктивностей, раціональностей - і це призводить до «кризи європейського людства, науки і філософії». Людина повинна повернутися до «життєвого світу», який є донау­ковим, первинним відносно науки, світу «безпосередніх очевид­ностей», котрий є первинно даним у будь-якому досвіді. Життєвий світ - це свідомість, що має смислове наповнення.

Як вказує видатний сучасний філософ і теолог Емеріх Корет, треба відрізняти від деякого космологічного поняття світу: «Ми вживаємо слово «світ» переважно по відношенню до людини і «її світу», її жит­тєвого простору, поля зору, горизонту досвіду і розуміння. Таким чином, від деякого космологічного поняття світу, яке наближено спів­падає з тим, що називають також «природою», можна відрізняти де­яке антропологічне поняття світу, яке в новітні часи феноменологічно розгорталося і герменевтично витлумачувалось»^[223].

Філософські суперечки стосувались проблеми, що чому пере­дує: сутність існуванню чи існування сутності. Наприклад, Платон вважав, що первинною є сутність речі, а тоді вже і сама річ. Світ сутностей існував вічно, а світ речей бог Деміург створив, користуючись як взірцем світом ідей (сутностей). Однак у ХХ сто­літті цей погляд починає переосмислюватись. Сартр вважає нав­паки: існування предмета передує сутності, а Гайдеґер узагалі за­питував, «в силу якої долі... постає це ділення буття на esse essentiae і esse existentiae», тобто на існування і сутність. «Сутнісне бачення», тобто здатність сприймати буття як світ сутностей є суто людською властивістю, а не властивістю предмета. Таким чином, «новітня онтологія» поступово позбавляється від уявлення про сутність, першооснову та властивості буття, як незалежні від лю­дини, називаючи такі погляди «есенціалізмом»^[224]. Людина від­повідальна за буття, а отже, воно залежить від її уявлень і мис­лення, а це означає, що різні типи мислення, різні світогляди приз­водять до різних онтологічних припущень, кожне з яких має сенс.

3.